08.03.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Луцька принцеса

4

Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — Вікіпедія

Так, «великий російський» мандрівник, антрополог, етнограф, географ; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць Микола Миклухо-Маклай — з козацького роду Миклух (по батьковій лінії). Широкому загалу читачів найбільше відомі сторінки життя нашого славного земляка у Новій Гвінеї. А він під час своїх численних наукових експедицій побував іще й у Банґкоку, столиці Королівства Сіам (нині — Королівство Таїланд), яке навіки пов’язане… з українкою Катериною Десницькою, жінкою неабиякої вдачі та незвичайної долі.
Народилась вона 26 квітня (9 травня) 1886 року в родині голови Луцького окружного суду Івана Степановича Десницького. Батько помер 1888-го, залишивши удові 12 дітей (четверо було в неї від першого шлюбу, шестеро — від першого шлюбу покійного чоловіка та ще двійко спільних).
Родина переїхала до Києва, де Катерина шість років навчалася у найкращій в місті Фундуклеївській жіночій гімназії (серед її випускниць — поетеса Анна Ахматова (Горенко), співачка і дружина відомого художника Надія Забіла-Врубель, одна із засновниць жіночого руху в Україні Софія Русова). Неповних 17-ти років дівчина залишилася сиротою, померла Марія Михайлівна — мати великої родини — від раку.
Закінчивши курс гімназії, Катя подалася до Петербурга, де навчався її брат. Жила у своєї хрещеної, навчалася на курсах сестер милосердя, звідки відбула з пересувним шпиталем на Далекий Схід. Із фронтів російсько-японської війни повернулась із трьома бойовими нагородами.
Тоді ж (за іншою версією — трохи раніше) на балі для георгіївських кавалерів синьоока із золотистими косами дівчина познайомилась із гвардійським гусаром. Невисокий, з пронизливими чорними очима, екзотичної зовнішності корнет виявився… сином Сіамського короля Рами П’ятого, принцем Чакрабонґсе (Чакрабоном). Він нещодавно блискуче закінчив імператорський Пажеський корпус і вступив до Академії Генштабу.
У Катрусю заморський принц закохався з першого погляду. Вона відповіла йому взаємністю. Та перешкоди до одруження були — і вагомі. Рідні принца, та й сам російський імператор Микола ІІ вважали майбутній шлюб нерівним. Окрім цього, Чакрабон сповідував буддизм, Катерина — православ’я. Врешті закоханий принц наважився: отримавши вищу військову освіту, таємно обвінчався з Десницькою в грецькій церкві Святої Трійці у кварталі Пера у Константинополі (Стамбул, Турція).
За деякими джерелами, Чакрабонгсе прийняв православ’я. Король Сіаму Рама V — хоч і відмінив боргове і спадкове рабство, ввів прізвища, обов’язкову початкову освіту, започаткував перший університет і відправив нащадків знатних родин до кращих європейських університетів, — викреслив сина із переліку спадкоємців і невістку-європейку не визнав. Жінка некоролівського походження не могла розраховувати на родинний прийом навіть після народження королівського онука Чули (1908). Але відчайдушна і рішуча Катерина поводилася стримано й мудро — і врешті здобула прихильність свекрухи-королеви, матері свого чоловіка.
За два роки Рама V (Чулалонґкорн) помер. Королівський престол посів його старший син Вачпровуд. Він офіційно визнав шлюб свого брата, а дружина принца одержала титул принцеси Сіаму вищого рангу. Чакрабонґсе після повернення на Батьківщину був начальником Військової академії, а з 1912 року став на чолі Генерального штабу сіамської армії. Новий правитель був бездітним, тож Чакрабон став спадкоємцем престолу. 1911-го року подружжя відвідало Лондон, Київ, Петербург.
12 років щасливого родинного життя обірвалися через красуню-тайку. Криза середнього віку чи придворні інтриги, тривала відсутність дружини, котру він відправив лікувати недугу подорожами, чи спадкові нахили… але спадкоємний принц закохався у 15-річну принцесу Чаваліт, дочку свого родича. Дружину просив змиритися із суперницею. Мовляв, у королівській родині Сіаму багатожонство — це традиція (за деякими джерелами, попередній глава держави мав 4 дружини, 33 сини і 44 дочки). Катерина ж вимагала розлучення, навіть відмовилася від чималих «відступних».
Сина їй не віддали, позаяк Чула Чакрабонґсе був єдиним сином спадкоємця престолу, і влітку 1919-го Десницька виїхала до свого брата в Шанхай. Там працювала у Червоному Хресті. До Банґкоку повернулася 11 червня 1920 року, аби поховати колишнього чоловіка. 37-річний Чакрабон катав на яхті юну красуню, з якою жив у цивільному шлюбі (король заборонив їм одружуватися через близькі родинні зв’язки), застудився та помер від запалення легень.
Майно заповів синові і Чаваліт, і король наказав виділити третину Катерині Десницькій. Вона придбала в Шанхаї будинок, за кілька років побралася з американцем, який тривалий час добивався її взаємності, та переїхала до США. Чужа земля знову не прийняла її. Знову — розлучення і переїзд, до удови її брата Івана та його дітей, які мешкали поблизу Парижа.
Померла від серцевого нападу 3 січня 1960 року, похована на православному кладовищі. Із сином Чулою, що учився в приватній школі в Англії, бачилася в 1923-му, зустріч була прохолодною: син не вибачив матері, що вона «покинула батька» (за іншими джерелами — до Франції вона приїхала на весілля сина, та й залишилася назавжди). Згодом Чула навчався у Кембриджі, брав участь у автоперегонах, написав історію королівської династії Чакрі (до якої належав), одружився з англійкою. Їхня дочка Наріса Чакрабон — онука Катерини Десницької — написала книгу «Катя і принц Сіаму».
Романтичну історію кохання «київської гімназистки Катерини Весницької» та сіамського принца переповів чудовий письменник Костянтин Паустовський — до речі, прямий нащадок гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного по батьківській лінії. Неперевершений майстер слова у своїй автобіографічній повісті «Далекі роки» описав трагічну смерть принцеси-українки, що «намагалася запровадити при сіамському дворі деякі здобутки цивілізації», та незвичний пам’ятник дружині від чоловіка-принца, котрий «неочікувано став королем».

* * *

У Таїланді є українське посольство, в Україні — почесне консульство Таїланду. Відпочинок у Таїланді — популярний в Україні напрямок туризму. Християн у цьому Південно-Східному королівстві не дуже багато. Та хтозна, котрим боком обернулася б історія цієї країни, якби повінчані за православним обрядом Катерина Десницька та Чакрабон жили у щасливому шлюбі вже на королівському престолі. І яких відтінків набрали б українсько-тайські відносини… Бо — попри глибоку, мов ущелина, відмінність — у сучасному житті обох держав є чимало паралелей.
Історична довідка.
Королі безконтрольно правили Таїландом до 1932 року, коли в результаті безкровної революції, що очолювалася чиновниками і військовими, абсолютну монархію змінила монархія конституційна (коли влада монарха обмежена конституцією).
У сучасному Таїланді король є головою держави і верховним головнокомандувачем, за рекомендацією голови Національної асамблеї призначає прем’єр-міністра та затверджує список членів кабінету міністрів. Монарх має право розпускати палату представників і оголошувати в країні військовий стан.
Нинішній монарх — Пхуміпон Адульядет (Рама IX) — має найтривалішій час царювання у світі: вступив на престол 9 червня 1946 року (коронований 5 травня 1950 року).
Найвищим законодавчим органом Таїланду є двопалатна Національна асамблея (парламент), За конституцією 1997 року, обидві палати парламенту є виборними і включають 500 депутатів у Палаті представників і 200 — у Сенаті. Членів обох палат обирає народ Таїланду, за винятком 50 % членів Сенату, які призначаються монархом. Нижня палата (Палата представників) обирається на 4 роки, Сенат — на 6.
Сенатори не повинні належати до політичних партій, більшість із них — армійські і поліцейські чини. Кандидати в Палату представників на виборах можуть бути як партійні, так і незалежні, ті, хто бореться за право потрапити до парламенту як по одномандатних, так і по багатомандатних округах.
Головою Національної асамблеї є голова верхньої палати — Сенату, а спікер палати представників виконує функції його заступника.
Право голосу надане всім громадянам країни, старшим 20 років, що мають достатній рівень письменності.
Виконавча влада покладена на уряд на чолі з прем’єр-міністром, який з 1992 року призначається тільки з числа депутатів Національної асамблеї загальним голосуванням нижньої палати строком на чотири роки. До уряду Таїланду входять до 44-ох міністрів, що призначаються прем’єром. Як правило, кабінет міністрів формується на основі багатопартійної коаліції, що має більшість у парламенті.
Вища судова інстанція — Верховний суд — розглядає особливо складні справи і заслуховує апеляції, а також вирішує спори, пов’язані з проведенням виборів. Трактуванно положень Конституції королівства доручено спеціальному Конституційному трибуналу.