Вікторія ШМИГОРА
ФОТО – архів родини Арсієнків, спеціально для «Вишгорода»
Вишгород втратив іще одного повного сил і планів на майбутнє, молодого чоловіка, який поклав власне життя на виконання свого військового обов’язку, з надією, що захищає щасливе майбутнє рідних, земляків, побратимів, рідної України. 26 липня вишгородці провели в останню путь земляка-Героя – Руслана Арсієнка.
Віддати останню шану Руслану прийшли знайомі, сусіди, військові побратими, представники міської та районної влади, небайдужі вишгородці.
На Схід України він був мобілізований у серпні 2015 року. Служив у 122-му Окремому Аеромобільному Батальйоні. 12 серпня 2016 року військовослужбовець мав повернутися додому.
Тієї трагічної ночі з 24 на 25 липня російські окупаційні війська 58 разів відкривали вогонь по позиціях підрозділів сил АТО. Особливо неспокійно було в Авдіївці, де російські окупанти задіяли 120- та 88-мм міномети, гранатомети різних систем, великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю. Під Авдіївкою українські воїни вступили у бій з ворожими диверсантами. Наші Герої з честю відстояли свої позиції. Але зазнали втрат. Серед полеглих – і наш земляк, Руслан Арсієнко…
Йому було 37 років. У Руслана залишилася сім’я – дружина і дві донечки.
«Коли прийшла повістка, він відразу сказав, що ховатися не буде», – розповідає дружина Руслана Наталія. В юності він мріяв бути десантником, але в армійські роки не склалося.
Доля не була особливо прихильною до нього. Із рідною сестрою Аллою вони виросли в інтернаті. «Веселий він був, завжди усміхнений… Товариський, скромний, щедрий і добряк», – згадують друзі та близькі Руслана.
На похороні Руслана Арсієнка плакали жінки і чоловіки, рідні і зовсім чужі люди. Крізь жіночі сльози проривалися й запитання, послані в небо: «За що?.. Коли вже закінчиться це страхіття?…» Напевно, ці слова адресовані й земним «богам» – нашим і закордонним. Поки що ні від кого немає відповіді.
Похоронили Руслана на Алеї Слави поруч із іншими загиблими в зоні АТО вишгородцями.
Тепер пам’ять про них і конкретні дії у продовженні їхніх справ – за нами, живими. І тільки від нас залежить в кінцевому результаті – не даремно чи, може, й даремно вони віддали свої молоді життя…
Рідні Руслана Арсієнка дякують за допомогу та підтримку Вишгородському міському голові Олексію Момоту, його заступнику Трохиму Іванову, начальнику районного військомісаріату Миколі Приборі, а ще – Володимиру Пузирю та Ігорю Новоселецькому.
