29.03.2024

Вишгород Газета ONLINE

Вишгород – офіційний сайт газети, новини сьогодні, архів. ONLINE

Вишгородському заповіднику — 22

Володимир ТКАЧ

7 липня виповнюється рівно 22 роки, як Указом Президента України було створено Вишгородський державний історико-культурний заповідник (ВІКЗ). Але варто нагадати, що це було в нашій історії вже друге рішення щодо охорони культурної спадщини стародавнього Вишгорода. Так, ще у 1935 році територія вишгородського городища та прилегла до нього ділянка були оголошені заповідником. Утім, його доля і життя нечисельних співробітників виявилися трагічними. Жорна політичних репресій перемололи заповідник і науковців.
Президентський Указ, як ніколи, виявився своєчасним. Ми ще добре пам’ятаємо середину 1990-х років — пік земельних дерибанів, дикої безконтрольної «прихватизації» всенародної власності, «віджиму» будь-яких культурних об’єктів задля розвитку бізнесу. Однозначно, якби не Указ — не бачити вишгородцям мальовничих прибережних пагорбів, а никатися попід віллами скоробагатьків, спиватися у генделиках та тринькати гроші по прибережних казино. Очевидно, що й територія городища середньовічного Вишгорода зазнала би руйнації від рук темних і дрімучих забудовників. За наявності потужної техніки залишки валів і ровів зникли б із горизонту за лічені години. І ніхто б не звернув уваги на багатющий культурний шар.
Із першого дня створення заповідника працює тут Ірина В’ячеславівна Пироженко, а з 1999 року вона — його незмінний директор. Так уже склалося, що цій інтелігентній, але вольовій жінці доводиться роками захищати землі заповідника від зазіхань чиновників, будівельників та різних пройдисвітів. Це вона боронила заповідну землю в районі вул. Межи-
гірського Спаса від сваволі, брутальності та відвертого хамства забудовників. Десятки тисяч зразків ремісничої продукції зникло під ковшами бульдозерів і екскаваторів, але найцінніше вдалося зберегти. Наприклад, гончарну піч для обпалу глиняного посуду ХІ століття. Сьогодні на цьому місці розташувався гончарний центр заповідника.
— Ви просто не уявляєте, яку засмічену територію ми отримали під гончарний музей, — згадувала І. В. Пироженко. — Ми вивозили десятки машин багатолітнього сміття, проводили безліч суботників, налагоджували добросусідські зв’язки з навколишніми мешканцями, словом, попри всі труднощі, гончарний центр став невід’ємною частиною нашого заповідника.
Сьогодні «гончарку» відвідують сотні вишгородців і гостей міста. Особлива категорія екскурсантів — діти. Саме для них у центрі проводять майстер-класи вправні гончарі. І треба бачити дитячі очі, що горять радістю і гордістю за власноруч виліплені свистульки та статуетки тварин. Можливо, так само тисячу років тому їхні однолітки в цьому ремісничому місці теж ліпили казкових звірів і птахів, вчилися батьківської премудрості гончарної справи. Втім, у Ірини В’ячеславівни є сміливі й амбітні плани щодо гончарного центру.
— Ми хочемо в близькій перспективі на цій території створити музей Київської Русі. Фактично в Україні подібного музею немає, — поділилася задумами пані Ірина. — Вишгород протягом трьох століть був ремісничим, культурним і духовним центром Русі. Де, як не в нашому місті, бути цьому закладу? Ми мусимо пам’ятати, що Україна народилася з наших теренів — Києва і його ровесника Вишгорода.
Задумів у науковців заповідника дуже багато. Є щире бажання зробити місто туристичним центром. Славетна Княжа доба дає всі підстави розвивати цей напрямок. Якби ще держава гідно фінансувала нашу культуру і, зокрема, хранителів минувшини, було б набагато швидше впровадити в життя культурологічні проекти.
Щороку археологи метр за метром досліджують територію заповідника, його культурний шар, і щороку наша земля розкриває таємниці Середньовіччя. Паралельно триває і наукова робота. Протягом багатьох років заповідник проводить науково-практичні конференції, присвячені старожитностям Вишгорода. Практично весь слов’янський світ близького і далекого зарубіжжя знає про досягнення вишгородських науковців і бере участь у цих конференціях. До російської агресії частими гостями форуму були вчені з московських кремлівських музеїв, Володимиро-Суздальського заповідника, з Тули та інших міст Федерації. Принагідно зазначимо, що ці адекватні науковці, попри всі хитросплетіння «високої» кремлівської політики, були і залишаються великими друзями богоугодного Вишгорода. Про це варто пам’ятати.
Відрадно і те, що сьогодні заповідник і міська влада взаємодіють у питаннях збереження культурної спадщини, зони ландшафту. Так, перлина заповідника — набережна, облагороджується в тісній співпраці з науковцями. Саме їх рекомендації та побажання враховуються при проведенні будь-яких робіт. А це вже запорука того, що улюблене місце відпочинку вишгородців залишиться і надалі недоторканим і неповторним.
Хочеться від душі побажати служителям історії творчих злетів на цій важливій ниві, нових археологічних знахідок, невтомності в процесі збереження історії нашого древнього міста.