Хай Мати Божа Вишгородська охороняє!
Тарас ВАЛАХ
ФОТО — архів Собору Вишгородської Богородиці (facebook-сторінка)
Ось і звершилася подія, до якої ми так довго і трепетно готувалися — відбулася Десята, Ювілейна проща до Вишгородської Богородиці в Рік Божого Милосердя! Це паломництво ознаменоване різними особливостями, візитами достойних гостей. Але хочу відзначити УСІХ, і подякувати УСІМ, хто спричинився до проведення цього свята, хоча впевнений, що все одно не зможу охопити таку велику спільноту однодумців, друзів та просто хороших людей, у котрих горіли очі і серця, гуділи натруджені руки і набігані ноги, тому, напевне, цей допис редагуватиметься!))
Отож:
1. Усі парафіяни Собору Вишгородської Богородиці УГКЦ у м. Вишгороді, котрі молилися, співали, працювали, жертвували, прибирали, носили, розкладали, куховарили, косили, мили, купували, складали — робили все, щоб гостям було зручно і затишно! Щиро дякую отцю Миколаю (Sulyma Mykola) за молитву, підтримку, постійну допомогу та поради!
2. ПЛАСТУНИ — мої вірні помічники в будь-яких організаційних справах — вони є, і це прекрасно! Окрема подяка Ані (Анна Павленко) за жертовність та вміння організувати таку необхідну допомогу.
3. ЛИЦАРІ КОЛУМБА — мужня опора, допомога і прикраса прощі!
4. ВИШГОРОДСЬКА РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЯ та її голова — Олександр Горган (Alex Gorgan) — не знаю, хто більше хвилювався за цю подію, — я чи він! )))
5. ВИШГОРОДСЬКА МІСЬКА РАДА та особисто мер — Олексій Момот — усі прохання щодо організації прощі були почуті та виконані.
6. КУРІЯ КИЇВСЬКОЇ АРХИЄПАРХІЇ УГКЦ та особисто канцлер — Vasyl Chudiyovych, а також усі священики та диякони, котрі йшли пішки, їхали велосипедами чи автотранспортом із парафіянами на прощу.
7. КИЇВСЬКА ТРЬОХСВЯТИТЕЛЬСЬКА ДУХОВНА СЕМІНАРІЯ та її ректор — отець Петро Жук. Окремо бажаю подякувати за жертовність та допомогу семінаристу (Сергій Капущак), який майже весь час своїх Пасхальних канікул провів у храмі, виконуючи велику кількість моїх доручень.
Також дякую усім, кого спробую позначити в цьому дописі, а також тим, кого немає у ФБ, але вони є у моєму серці і в моїх молитвах! Нехай Господь благословить усіх вас, а Мати Божа Вишгородська охороняє своїм Святим Покровом!
Найкраща «реклама» для Церкви – утвердження Віри і добрі справи
Розмовляв Олександр КОНОНЕНКО
ФОТО — Галина МАКАРЕНКО, спеціально для «Вишгорода»
На території вишгородського храму Святого князя Володимира Української православної церкви Київського патріархату активно ведеться будівництво. Що це буде за споруда, ми запитали настоятеля церкви Богдана НИКОЛИНА. Водночас торкнулись і багатьох проблем співіснування Церкви і суспільства, пошуку людиною Бога, утвердження духовних цінностей.
– Це буде, по суті, новий храм. Адже чисельність прихожан постійно зростає – і в нашій невеличкій церкві стає тіснувато.
– Але ж то не тільки клопітна, а й дуже непроста фінансово справа…
– Знаєте, ми завжди дуже економно використовуємо кошти, які жертвують на церкву. Та з початку Антитерористичної операції на Сході країни практично все, що збиралось у церкві, ми спрямовували на підтримку наших бійців. Зброї не купували. Купували, в основному, обмундирування. Бо не хотіли хоронити наших земляків, які загинули через те, що у них не було бронежилета.
Ситуація вже трохи стабілізувалась, активно працюють волонтерські організації, прийнято низку програм на державному рівні, то до нас по допомогу звертається менше військових формувань. Отож вирішили, що можна кошти спрямувати на господарські справи. Спочатку проклали доріжки на території, тепер розпочали будівництво церковної зали. Це – гроші нашої церковної громади, ні по яку спонсорську допомогу ми не звертались.
– Допомога учасникам АТО не завжди тільки фінансова?
– Чимало воїнів повертається додому не тільки фізично хворими чи пораненими, а й скалічені душевно. Не маючи сил справитись із психологічними проблемами, багато хто спивається, сім’ї розпадаються. Хай приходять не тільки до нас, хай ідуть у будь-який храм, до будь-якого священика, якому довіряють, щоб знайти душевну рівновагу…
– Не секрет, що окремі церковні громади активно рекламують свою діяльність, аби збільшити кількість прихожан. Чи може це бути самоціллю?..
– На моє глибоке переконання, Церкві не потрібна реклама, її більше хвилює утвердження у Вірі, а найкращою «рекламою» для церковної громади повинні бути її добрі справи.
Хай у церкві буде менше прихожан, але нехай вони щиро моляться. Крім того, у маленьких храмах священик може приділити увагу, знає і допомагає зростати духовно кожному парафіянину. Учора чоловік був алкоголіком чи злодієм, а сьогодні – добропорядна людина, що має гарну сім’ю і пристойну роботу. Або сім’я розпадалась, а нині – принесли до церкви похрестити дитинку…
– Священиків і Церкву окремі політики чи партії іноді намагаються використати, запрошують на усілякі заходи…
– Гадаю, священик не має брати участь у публічних заходах, де присутні екстрасенси, на партійних зборах, бо навіть якщо священик на такому заході й слова не скаже, то вже одна його присутність може розцінюватись як підтримка. Прикро, що до церковної громади з усілякими пропозиціями часто йдуть напередодні виборів.
– Багато хто для утвердження Віри шукає якихось підтверджень проявів Господньої сили…
– Проявів сили Господньої, явлень Господа нашого Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці було чимало. Ви згадайте вітер на Майдані – він віяв одночасно у різні боки, відганяючи дим від наших бійців. А одужання смертельно хворого? Скільки людей із цим стикались, але не всім спадало на думку, що оздоровився хворий не «раптом», а з Божою поміччю.
Випадки Божественної волі проявлялись і в нашій церкві. Десь за два-три місяці до подій на Майдані почала ледь помітно мироточити ікона Знамення Пресвятої Богородиці. І хоч я наголосив парафіянам, що раз ікона ця мироточить, то нас чекає якесь важке випробування, може – навіть горе, та ми все ж раділи, що і в нашому храмі проявилась Божественна воля. Бо людина постійно хоче бачити чудеса – і це укріпляє багатьох у Вірі.
Коли на Майдані почались убивства, люди нагадали мені мої слова, ікона на той час уже перестала мироточити, ніби здійснивши своє призначення. Після перемоги ми всі возрадувались, що нарешті буде мир і спокій у благословенній нашій Україні. Аж раптом почала мироточити Вишгородська ікона Пресвятої Богородиці. Як було «прочитати» той знак? Це вже пізніше, коли розпочались події в Криму, а згодом – на Сході України, ми зрозуміли, що це Богородиця вказувала на подальші відносини України і Росії. Адже наша Вишгородська ікона тісно пов’язана з Росією і тепер іменується ще й Володимирською.
А, за великим рахунком, не підтвердження сили Господньої у ділах і проявах треба шукати, а замолоду допомагати утверджувати Віру, вчити юнь жити за заповідями Господніми, не грішити. Це дуже важливо. Якщо ми дітям не дамо розуміння понять святості, Церкви, якщо не навчимо черпати Божественну науку і духовну силу в святих храмах, то вони накормляться чимось грішним, своє життя, думки, фантазії спотворять – і важко буде їм потім знайти душевну рівновагу. Зараз дуже спокусливий світ. Багато хто вважає, що треба, щоб у людини, насамперед, було достатньо грошей. Інший вважає, що головне – здоров’я. Я ж вважаю головним мир і спокій у душі, і тоді буде й усе інше. Як сказав Господь до учнів відразу після свого Воскресіння: «Мир вам!» Прикро, що зараз немає його в нашій Україні. Просимо у Господа миру, молимось за мир!
«Все упованіє моє на Тебе, Мати, возлагаю»
Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — авторка
Ви стверджуватимете, що самі все вирішуєте у своїй долі?.. А от мені все частіше спадає на думку, що ми йдемо не туди і щось робимо не так. Бо інакше — чому в нас таке життя? У наших родинах і будинках. У нашому суспільстві та нашій державі. На Землі — взагалі.
Треба зупинитись і замислитись врешті: для чого ми прийшли у цей світ і для чого живемо. Прислухатися до того, що говорить нам Вічність. Знайти Бога навколо себе і в собі. Звернутися до Матері, яка приголубить дітей у радості та розрадить у розпачі. Відкрити очі і побачити, відкрити вуха — і почути. В молитві щирій побажати мудрості народу українському, а землі нашій і державі процвітання — і воно обов’язково прийде, бо цьому були знамення.
Травень у християнстві — місяць Діви Марії, Матері Божої. В останні 100 років вона являлася на Землі кілька разів. Пастушкам у м. Фатіма (Португалія) у 1917 р. і у Мостищі, що у 7 км від української столиці, — місцевому мешканцю (через рік після Чорнобильської аварії). Відомий факт Богоявлення 30 липня 1926 року двом пастушкам, що пасли худобу поміж селами Демидовом і Глібівкою. На цьому місці було встановлено хрест, а біля вдовиної криниці пізніше було і явлення Богородиці з пророчими словами. 26 квітня 1976 р. в Чорнобилі — за 10 років до аварії — хмарка, у якій віруючі впізнали образ Богородиці, — випустила над місто суху траву полинь (чорнобильник), а потім перемістилась у бік лісу — до храму св. Пророка Ілії. У місцевій газеті «Прапор перемоги» навіть надрукували замітку про це під назвою «Видумки церковників». А от чи видумки, що у цьому храмі дозиметр не зазначає радіаційного фону, — питання риторичне…
У португальській Фатімі — загальновідомий центр паломництва християн. А от на нашій намоленій землі (котрою ходили святі Ольга і Володимир, страстотерпці Борис і Гліб, із якої вивезено ікону Вишгородської Богородиці (відому нині як Володимирська Матір Божа) — цей чудотворний образ обороняв і рятував цілі міста і народи неодноразово), — це… сподіваємось, тільки початок.
10-та проща до собору Вишгородської Богородиці (де є список/копія з давньої ікони) цього року відбулася як до базиліки (найбільш значущого храму католиків східного обряду — Вишгород отримав особливий статус від Ватикана як паломницьке місце), там були відкриті Двері Божого Милосердя. А що ж у православ’ї, правічне коріння якого — на Київщині, у витоках України-Русі?
15 травня 2014-го року список/копію Володимирської ікони, виготовлений ченцями-іконописцями Одеси та освячений на Вишгородсько-Володимирській іконі, котра зберігається у Третьяковській галереї (м. Москва, РФ) хресною ходою було передано до церкви свв. страстотерпців Бориса і Гліба у Вишгороді по благословенню Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира (Сабодана). «Ця ікона і сьогодні чудотворить і допомагає всім людям, які звертаються молитвою до Матері Божої, — каже настоятель храму свв. Бориса і Гліба, протоієрей Димитрій. — Приходьте, моліться й отримуйте поміч від Богородиці. Служби Божі: п’ятниця — 17:00, субота — 08:00 і 17:00, недільна Літургія — 8:00. Повний розклад є на сайті: boris-i-gleb-vyshegrad.kiev.ua»
Саме на день святих покровителів нашого міста — 15 травня ц. р. — мені пощастило побувати у Мостищах, у храмі свв. Апостола Андрія Первозванного та Пророка Іллі. Спілкування із священиком о. Ростиславом та прихожанами Мариною Кудряшовою, Наталією Черинською (мама трьох дітей і вчитель недільної школи) та її сином було напрочуд корисним. Вони розповіли мені чимало цікавого про свою церкву і парафію.
За рік після аварії на ЧАЕС (тобто у 1987-му) тодішній парторг, головний безбожник села, художник-оформлювач Микола Рог побачив уві сні Матір Божу. Сприйняв це як мару, а наступного дня, у неділю, помагаючи сину накривати хату, позбувся чотирьох пальців (без болю, без крові, ще й пилорами на той момент не торкався). У лікарні Богородиця знову з’явилася йому — і він знову не зрозумів, що це означає.
Довгі роки мовчав, аж допоки явлення Матері Божої паламарю місцевого храму відкрило: саме Микола повинен намалювати Її — так, як побачив: у білому вбранні, на хмарці, у правій руці — чаша скорбот і недуг, а ліва торкається веселки, наче вказує радісний і світлий шлях спасіння. Працював дев’ять місяців — з молитвою. Ще три місяці майстри з карпатських сіл, які на той час жили в Ірпіні, робили кіот.
Мостищенська ікона — заступниця, є чимало свідоцтв одужання і добрих змін у житті людей, які щиро молилися біля неї. Копії ікони розвезено по всіх наділах Богородиці (Іверія, Афон, Києво-Печерська лавра і Дівеєво). На святій горі Афон монахи підтвердили, що це ікона останніх часів і послана нам як рятівниця нашої країни. Оригінал же чудотворної ікони перебуває нині у… клубі. Точніше, у приміщенні колишнього клубу, який передано парафіянам мостищенського (гостомельського) храму свв. Апостола Андрія Первозванного та Пророка Іллі.
Починався цей храм із будівельного вагончика, який підпалили (цікаво, що хрест і головна ікона — не згоріли). Поки відновлювали приміщення, тимчасово служби Божі йшли у… наметі. Понад 10 років тому во славу Божу (тобто безкоштовно) розроблено (головний архітектор Микола Дьомін, архітектор Жанна Логвінова) проект церкви, яку — в одкровеннях Матері Божої, аби врятувати Україну, — треба збудувати на пагорбі у сосновому бору. Та невелика сільська парафія (в якій, до речі, чимало інтелігенції з вищою освітою) не подужає будівництво, про це прямо сказали і священик, і прихожани, з якими я бесідувала. Зверталися, мовляв, по ієрархії, до своєї (однієї з найбагатших православних — ред.) патріархії — відмова: справляйтесь своїми силами, виконуйте Небесні настанови.
Замість післямови.
До церкви ходити — треба. Треба зупинитися, вискочити з колеса щоденних турбот і подумати про вічні істини. Але ж у храмі, а не в клубі (де буквально у кількох метрах від входу прихожани бачать не Діву Марію, а свій же відбиток у склі, за яким зберігається оригінал) — якось незручно. Захристя — справа, там, де раніше у клубі була сцена. Сходи від дверей ведуть на вузький тротуарчик траси, по якій газує цілодобовий потік автотранспорту. Благодатні думки, якщо й з’являються, — щезають під дощем, пилом або спекою вулиці та скаженим ритмом повсякденного життя, де, якщо не встигнеш, — затопчуть.
Та я все ж не можу забути глибокий погляд Матері Божої. Вона дивиться прямо в вічі, попереджаючи: «Ідуть останні дні. Встигніть зробити те, що треба, врятуйте Україну!» Обидві руки, що зазвичай піднімають для благословення, готові огорнути, захистити. Все життя мріяла побувати в Єрусалимі, та життєві обставини не дозволяють. А тут поряд (до Гостомеля — рукою подати) — справжнє чудо: «…упованіє моє…»
