Олександр КОНОНЕНКО
ФОТО — автор
Річниця виведення військ з Афганістану. Неоднозначне сьогодні ставлення до цієї події, як і до самої війни. Але для воїнів, котрі пройшли це пекло, втратили там своє здоров’я і своїх побратимів, війна і до сьогодні залишається болючою раною. І вони збираються в цей день біля пам’ятників, щоб згадати ті вогненні роки, вшанувати загиблих та щоб ще раз наголосити — треба берегти мир на землі.
У Вишгороді напередодні відбувся мітинг біля пам’ятника воїнам-афганцям. Керівники району та міста, представники ветеранської афганської організації та громадськості говорили про те, як важливо пам’ятати про воїнів, котрі загинули у цій несправедливій війні, підтримувати живих. Адже саме на таких, особливо болючих прикладах, ми найкраще розуміємо, як важливо берегти мир на землі, давати відсіч ворогам, які на цей мир зазіхають…
Учасники мітингу поклали до пам’ятника воїнам-афганцям квіти. Квітами до пам’ятника вшановували воїнів-афганців і в ці дні й учні місцевих шкіл. Діти далекі від усіляких політичних суперечок, вони бачать головне — пам’ять як джерело сили у боротьбі за мир.
Після мітингу його учасників запросили на концерт до будинку культури «Енергетик». Кадри документальної хроніки та щемливі пісні, авторами більшості яких є воїни-афганці, не залишили глядачів байдужими, у багатьох на очах тремтіли сльози. Голова Вишгородської райдержадміністрації Олександр Горган, звертаючись до присутніх в залі, наголосив, що місцева влада намагається систематично вирішувати проблеми воїнів-афганців, дбати про їх соціальний захист. Багато хто з колишніх солдатів і сьогодні в строю — хто на передовій, хто як волонтери забезпечують потреби українських Збройних Сил, що беруть участь в антитерористичній операції на Сході країни. Від імені районної та міської влади Олександр Любомирович вручив Почесні грамоти членам Вишгородської районної організації української спілки ветеранів Афганістану. А ось коли на сцену запросили матір загиблого воїна-афганця Олега Маковецького Любов Павлівну, весь зал стоячи аплодисментами підтримав її у її материнському горі, а Олександр Горган поцілував материнські руки, що виростили такого чудового сина, і вручив їй квіти. «Війна — це завжди горе, кров і втрати, ось і знову матері, дружини і діти втрачають своїх найрідніших людей, — говорить Любов Маковецька. — Я, як ніхто це розумію, як розумію і те, що жодну війну не можна виправдати. Низький уклін всім, хто боронить мир, вертає людям радість спокійного благополучного життя. Рівноваги душевної всім українцям, сили духу і невгасимої віри в перемогу!».
«Любов Павлівна Маковецька — наша підопічна, бо залишилась одинокою на схилі літ, — говорить директор Вишгородського районного територіального центру соціального обслуговування Наталія Рудько. — Намагаємось огорнути її увагою, а самі завжди наснажуємось її оптимізмом. Сильна жінка, багата душевними силами справжня українка…».
…Річниця виведення військ з Афганістану. День скорботи, день печалі, але і день радості. Скорботи і печалі за загиблими, радості — за повернення живих.
