Валентина ЧИСТЯК
ФОТО – автор, «Вишгород»
У Вишгородському історичному музеї (вул. М. Грушевського, 1) днями відкрито виставку, присвячену воїнам АТО – нашим землякам. І, хоча директор Вишгородського історико-культурного заповідника Ірина Пироженко у вступному слові наголосила: «Ні – війні! Боже, дай нам миру!», поки що про мир можемо тільки мріяти. Бойові дії на Сході України тривають, гинуть військові й цивільні, руйнуються села і міста…
На знімках у коридорі музею – мешканець Вишгорода Олег Гриненко – на бойовій позиції у Дебальцевому (жовтень 2014 р.), з бійцями 2-ї роти 25-го БТрО (серед яких і наш земляк Мирослав Хаустов) та з головою БФ «З відкритим серцем у майбутнє» Іриною Шугайло; кіборги Донецького аеропорту Максим Сагайда з Новосілок та Олександр Стеценко з Вишгорода; бійці-вишгородці 1 роти 25-го батальйону; хірург центральної районної лікарні Василь Яковенко, який розпочав шлях із Майдану, як лікар-волонтер Скальпельної сотні, а продовжує його в Артемівському (Бахмутському)госпіталі та на блок-постах Сходу разом із сином Василем; зенітник Олексій Брагарник (свій танк він назвав іменем нареченої); Олександр Крон із Рудні-Димерської; екіпірована бойова трійця зведеного розвідзагону 2-ї БТГр 72-ї механізованої бригади – Василь Прудиус (с. Нові Петрівці), Андрій Вовк (м. Біла Церква) та Денис Париж (с. Новосілки)…
Денис (позивний «Француз») нині очолює Асоціацію учасників АТО. На Схід пішов добровольцем. Потрапив у 72-у бригаду. Разом із хлопцями, які відслужили строкову службу в спецназі, в розвідці, створили зведений розвідувальний загін (понад 80 % – добровольці). Під час 12-годинного маршу без води (у позі, як він каже, «зю») заробив тромбоз нижніх кінцівок.
Денис на великому екрані показує фотографії – епізоди свого бойового шляху. Наших бійців в гостях у таборі для дітей-переселенців «Лісова застава», у одному з київських ліцеїв («Побачивши дітей, які просили: «Поверніть наш Донбас!», їхні очі, сповнені відчаю і надії, мені хотілося знову швидше вирушати на Схід», – згадує Д. Париж). Побратимів, котрі ще в строю і яких уже дістала ворожа куля. Собаку Жменьку, що знайшли малою і зовсім кволою, а згодом відгодували й видресирували справжньою розвідницею. «Залпи градів відчувала за кілька секунд до вистрілу, чітко визначала сепаратистів, як би ті не маскувалися», – розповідає про свою улюбленицю. Сьогодні вона живе у його родині.
А на одному із знімків Денис Париж на блок-посту в бронику з автоматом дивиться вдалечину. Над ним – високе небо. Хмарне, але з ореолом обнадіюючої веселки. Старший науковий співробітник музею Любов Ніколенко назвала це влучно й красиво – «Веселка над Парижем».
Саме Любов Іванівна й працювала над створенням виставки. Зустрічалась із воїнами, їхніми рідними, з волонтерами. Передивилася величезну кількість фотоматеріалів, відео, публікацій у ЗМІ. «Те, що представлено на планшетах, – каже вона, – вершина айсберга. Адже приміщення музею, на жаль, не дозволяє показати весь матеріал. Загалом, роботи – непочатий край. Приєднуйтесь, щоб наша новітня історія залишилась для нащадків».
Присутні стоячи вшанували земляків, які загинули у боях на Сході, – Єрмакова Євгена, Непопа Костянтина, Чердловського Миколу, Благовісного Віталія, Костюченка Олександра, Хачича Дениса, Устименка Олександра, Савченка Анатолія. А також загиблих на Майдані від куль снайпера – Кащука Володимира, Пехенька Ігоря, Мельнічука Володимира…
На одному зі стендів – волонтери. Дорослі, юні і зовсім маленькі діти. Серед них – вихованці міського Центру творчості «Джерело» (проводили благодійні акції), «Кухарська сотня» (готують супові й вітамінні набори), Микола Артеменко з друзями (ремонтували машини для наших бійців), Юля Тригуб (разом із іншими жінками організувала плетіння маскувальних сіток; сьогодні їх уже 15 відправлено у різні підрозділи. Одна із активісток – Ніна Шкільна, сини якої, Олександр та Сергій – учасники АТО). А вихователь дитсадочка «Ластівка» Олена Роговенко розповіла про благодійні справи ластів’ят, які приготували для наших солдат новорічні сувеніри і збирають пластикові кришечки для виготовлення протезів.
Дивилися фото і уважно слухали розповідь бійця Олександра Гриненка, переселенця із Донецька Олександра Захарова. Хтось, затамувавши подих, інший – витираючи сльозу… Чаювали (про солодощі подбала приватний підприємець Світлана Свистун).
Ольга Дяченко своїми поетичними рядками нікого не залишила байдужим:
Востаннє пригорнув дружину й сина,
У поцілунку – мамина сльоза.
В німому фото – вся його родина.
З-під ніг дорога рідна вислиза.
– Я повернусь, як розцвіте жоржина,
Як наші мальви визирнуть за тин…
Прошепотіла вслід йому дружина:
– Обох зустріне наш маленький син.
Я – за тобою боронити волю,
Коли у небі блискавки війни.
Уберегти наш край від горя й болю,
Щоб мальвами квітчалися тини.
А жайворонки – в роси світанкові,
У мирну хату – хлібом на столі…
Стели їм, доле, рушники любові
До України, рідної землі…
Оглянути виставку та надати додатковий матеріал можна щодня (крім неділі та понеділка) з 10:00 до 13:00 та з 15:00 до 17:00. Тел: (04596) 54-179, (067)-586-16-79, Любов Іванівна Ніколенко. Ел. адреса музею: [email protected]
