Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород»
Тема вимушених переселенців — не нова. Щоправда, в сучасній Україні вона щодня набуває нечуваних обертів. Анексія Криму, події на Сході викинули на терени Великої України тисячі втікачів від приниження людської гідності, порушення прав людини та прямої загрози життю і здоров’ю. І серед цієї навали горя непоміченою залишається проблема, що існує в Україні практично з першого дня існування незалежної держави.
Назва цій проблемі — заробітчанство. І стосується воно нас усіх набагато більше, ніж ми уявляємо. Саме про це ішлося на громадських слуханнях «Внутрішня трудова міграція — причини її виникнення і наслідки», які відбулися 24 листопада у малому залі адмінбудинку (м. Вишгород, пл. Т. Шевченка, 1), де зібралися представники державної й місцевої влади, міської й районної громади, комунальних підприємств і громадських організацій, соціальні працівники, юристи і медики — для того, щоб обговорити: ЩО і ЯК треба робити, аби трудові мігранти – цей чисельний прошарок українського суспільства – став повноцінною складовою суспільства.
Ініціатором заходу виступила радник голови Вишгородської райдержадміністрації з питань захисту прав найманих працівників Степанія Сідляр, яка і розпочала громадські слухання:
«Хрест заробітчанства ми несемо всі. Руйнуються родини, бо чоловіки (а то й жінки) у пошуках роботи роками не бачать своїх дітей, рідних.
І роботодавці не завжди винуваті, жорстка система оподаткування змушує їх вдаватися до хитрощів у кризу. Звісно, держава має розв’язувати цю проблему на найвищому рівні. На жаль, наші звернення до п’яти комітетів Верховної Ради України залишилися без відповіді, народні депутати проігнорували наше зібрання. Між тим, ще місяця не минуло, як мені довелося везти на Миколаївщину та ховати там померлого заробітчанина-будівельника — і лише завдяки доброчинності заступника голови Асоціації роботодавців Вишгородщини (АРВ), депутата міськради Валерія Виговського на це знайшлися кошти.
Я заробітчанство давно відчула — на собі, знаю його з холодного вагончика, де щурі бігають. Трудяги у таких вагончиках проживали різні (водії в основному були з Донецька і Луганська, будівельні бригади — із Західної України), та всі ділилися останнім, аби вижити.
Зараз найпопулярніша тема — біженці від війни. А скільки років у нас існують трудові біженці? Заробітчанство за кордоном — це гіркий хліб, але там людина розуміє, що — серед чужих, що нема чого від них чекати, треба гуртуватися зі своїми. У Португалії, Іспанії є профспілки по українських земляцтвах. Чого ж ми у себе вдома, де молоді і старші люди теж виїздять в інші регіони в пошуках роботи, не можемо по-людськи вирішити цю проблему?»
Вишгород посідає особливе місце в історії трудової міграції. У 1960-х роках глухе село стало селищем гідробудівників Київської ГЕС. Молодь, що приїхала на велике будівництво звідусіль, та місцеві жителі збудували місто Вишгород, яке за півтора десятиліття стало центром потужного пристоличного району.
Причини нинішнього великого притоку трудових мігрантів на Вишгородщину — зрозумілі: з вікна видно Київ, де легше знайти роботу, а жити у передмістях — дешевше. Тому населення Вишгорода і Вишгородщини зростає чи не щодня. Наочний приклад навів голова ВРДА Олександр Горган: на 70 тис. офіційно зареєстрованих мешканців Вишгородського району — 200 тис. сім-карт мобільних телефонів, що красномовно свідчить про кількість осіб, які тут проживають незареєстрованими.
«Я вбачаю чотири складових проблеми трудової міграції, над якими треба працювати, — сказав він. — Перше — це питання створення системи дієвого соціального захисту осіб, які перемістилися у Вишгородський район. Друге — необхідність офіційно визнати потреби у фахівцях (робочій силі), без яких не функціонуватиме економіка району. Третє — слід змінити систему оподаткування цих осіб (нині це в більшості випадків здійснюється за місцем реєстрації, а не за місцем фактичної праці). І, врешті, четверте — потрібна стабільна й ефективна система комунікацій трудових мігрантів із владою».
До обговорення долучився заступник голови Вишгородської районної ради: необхідно відділити зерно від полови: чимало хто виїздить з рідного дому, бо «косить» від армії, є й такі, хто має кримінальне минуле. Анатолій Потапенко запропонував залучити податківців і військкомат до складення офіційного реєстру трудових мігрантів, а також розробити програму підтримки порядних заробітчан. Депутат Вишгородської районної ради Віталій Дерпак говорив про створення дієвої системи оповіщення трудових мігрантів та моніторингу проблем.
Директор територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Наталія Рудько навела приклади з життя заробітчан та їхніх родин. У селі ще люди на виду, а от у місті без реєстру цього прошарку населення — ніяк… Так, нещодавно у Димері ховали учасника АТО, який зареєстрований у Херсонській області. Залишилися без глави сім’ї хвора дружина і двоє дітей, яким проблемно платити за винайману квартиру. Нині служба у справах дітей Вишгородської РДА збирає документи для встановлення родини загиблого на облік для отримання житла — за рахунок субвенцій із Державного бюджету (розпорядник коштів — область).
Своє бачення ситуації окреслили роботодавці, керівники місцевих підприємств.
Так, голова АРВ, голова правління «Гідромеханізація» Юрій Колодзян на прикладі свого підприємства довів, що чесність і законність у стосунках «найманий робітник — керівник/власник підприємства» — можлива і потрібна. «Я працюю 35 років, — сказав він. — Фахівці нашого підприємства задіяні на об’єктах вахтовим способом, тобто не весь час живуть удома. Але всі працевлаштовані офіційно, мають трудовий і страховий стаж, відпустки, лікарняні. У державний і місцевий бюджети сплачуються податки. Схід і Захід — не на словах разом. Тільки так можна вижити і розвиватися, попри будь-яку кризу».
На підприємстві заступника голови Асоціації роботодавців Вишгородщини Валерія Виговського, яке два роки тому будувало сміттєпереробний завод у Обухові, працювали десятки заробітчан. Працюють трудові мігранти і у Вишгороді, всі — офіційно, за трудовою угодою. Вирішення проблеми трудової міграції В. Виговський вбачає насамперед у сприянні розвитку бізнесу на місцях. Важіль впливу є: виділяти земельні ділянки під виробництво — тільки за умови реєстрації у Вишгородському районі; генпідрядники мають бути зареєстровані там, де вони здійснюють свою діяльність, — тоді і виплати в місцевий бюджет надходять, і контролювати виконання закону, дотримання прав людини — легше. А для трудових мігрантів обов’язково мають бути цілодобові «гарячі лінії» та приймальні, куди такі люди можуть звернутися з будь-яких питань і навіть просто відпочити.
Його підтримав юрист Сергій Новік (ГО «Самопоміч»): «Треба розвивати регіони, аби була робота вдома. Влада має леліяти малий і середній бізнес, створювати максимально комфортні умови підприємцям, які, в свою чергу, розвивають промисловість та створюють робочі місця».
Головний лікар Комунального закладу «Вишгородський районний центр надання первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД)» Олексій Черняхівський поділився своїм досвідом. Медикам найчастіше доводиться зустрічатися з трудовими мігрантами у приймальному спокої лікарні: звертаються пацієнти із серйозними недугами — хворі на туберкульоз чи з травмами.
Між тим, на кожного громадянина України розраховані соціальні блага (хай і копійчані) — за місцем прописки. Тому з реєстрації трудових мігрантів на їхніх робочих місцях необхідно мати зиск.
Облік має бути ефективним і призводити до надання роботи. Скажімо, ініціативна група могла б акумулювати заявки на робочі місця на найближчі 6-7 місяців. Що ж до тих, хто працює у Києві, а живе у Вишгороді й тут звертається по медичні та інші послуги, то має бути відповідне відшкодування від столиці. Так само і відшкодування від громади, де зареєстрований трудовий мігрант, — на медичне обслуговування і т. інш.
Риску громадському обговоренню підбив голова ВРДА Олександр Горган:
«Є певна стурбованість однією з найбільших проблем, які існують у районі. Корінні мешканці теж не у кращому стані: вишгородці, що працюють у Києві, — теж трудові мігранти.
Влада у районі є. З чого почати владі?
Перший крок — оголошення цих проб-
лем, визначення категорій громадян та розроблення робочих планів.
Реальний механізм реєстрації, контактів із трудовими мігрантами — виробимо самі. Тут не потрібні великі фінанси, потрібні політична воля та громадська активність.
Не може бути на території села, селища чи міста виробництва, про яке не знає сільський/селищний/міський голова. І якщо заробітчани не звертаються до місцевого самоврядування, то сільський/селищний/ міський голова сам може прийти до них, надати брошуру чи флаєр із адресами/телефонами влади, екстрених служб району.
Вишгородщина — частина України, і ми здатні виробити модель соціальних гарантій трудовим мігрантам, яку зможуть використовувати в усій Україні».
А радник голови РДА Степанія Сідляр доповнила: «Створити механізм обліку трудових мігрантів — вигідно для Вишгородщини. Збільшується дохідна частина бюджету. І люди перестають бути чужими на своїй землі».
На замітку заробітчанам та усім, хто має до них відношення: поки що телефон «гарячої лінії», куди ви можете звернутися, — 067-608-54-81 (Степанія Григорівна Сідляр).
***
Чи застраховані ми від заробітчанства самі? Хто знає, що буде завтра з нами та нашими дітьми? Врешті, чи хочемо ми спокійно ходити по вулицях, жити у містах і селах без криміногенних ситуацій, спричинених безробіттям?
Гадаю, що суспільство (люди) зацікавлене, щоб трудові мігранти (так само, як і вимушені переселенці та біженці) могли голосувати та відчувати себе часткою громади, щоб їм не було байдуже наше громадянське довкілля та життєдіяльність населеного пункту. Гадаю, що юридичну, соціальну, медичну та матеріальну допомогу повинні і можуть надавати як держава, так і місцеве самоврядування та громадські організації (зокрема церкви). Для цього можна розробити міські/районні програми, які не передбачають надмірних коштів, або звернутися по гранти до більш розвинутих держав. Людяності треба вчитися — вона завжди знадобиться.
***
Окрема тема — торгівля людьми, яка чигає не лише на тих, хто виїздить за кордон з метою нелегального працевлаштування. Актуальна ця проблема і для України, що розташована на перехресті світових шляхів транспортування «живого товару». Торгують своїми й чужими — жінками, чоловіками і навіть дітьми. Численні вербувальники використовують туристичні, модельні шлюбні агенції, фірми з працевлаштування. Чимало тих, хто погодився на нелегальну працю, шантажем або примусом піддають експлуатації. Потрапляють в тенета работоргівців навіть люди з кількома вищими освітами. У них відбирають документи, формують «борги» і змушують працювати за їжу.
Як працювати з постраждалими від торгівлі людьми, розповідали під час круглого столу, що відбувся у Вишгородській РДА 24 листопада. Проводили цей захід для відповідних служб РДА та ЗМІ представники громадської організації «Фундація «Гармонізоване суспільство» — у рамках проекту «Поширення Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в Україні» (проект впроваджується за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні та уряду Канади).
А для широкого загалу повідомляємо: якщо у вас чи у ваших знайомих забрали документи і примушують «відробляти борги», можна і треба звернутися по допомогу до державних установ чи служб місцевого самоврядування, які нададуть фахову допомогу (медичну, юридичну, соціальну) тим, хто цього справді потребує.
«Гаряча лінія» Мінсоцполітики:
080050739.
Служба у справах дітей Вишгородської райдержадміністрації: (04596) 54-640 пн.-чт.: 8:00-13:00, 14:00-17:15, пт: 8:00-13:00, 14:00-16:00 (м. Вишгород, пл. Т. Шевченка, 1, 4-й поверх, к. 99).
ГО «Фундація «Гармонізоване суспільство»: 044-383-50-71 (юрист Ірина Бойко: 097-44-33-692).
