Микола СЕРГІЙЧУК,
перший редактор газети «Вишгород»:
— Пам’ятаю, як третього листопада 1995 року близько 17 години я вирушив у столицю до редакції газети «Вечірній Київ». Була попередня домовленість із верстальниками Ігорем Підставкіним і Олександром Приходьком, які пообіцяли зверстати номер.
Коли я приїхав, вони вже здали свій випуск — і приступили до «Вишгорода». Працювали десь до третьої ночі, аж обладнання не витримало напруги і вийшло з ладу. Дві-три години поспали на пакунках газет — і о сьомій продовжили.
А вже о пів на десяту — з виведеними на плівку половинками шести сторінок газети «Вишгород» — я взяв курс на друкарню «Віпол». «Київська правда» менше трьох тисяч не друкувала.
За домовленістю із заступником віце-президента друкарні «Віпол» Валерієм Морозовим вартість друку першого числа газети «Вишгород» обійшлася у 70 грн за весь 1000-ний тираж. Друкар Володимир Ковалюк подав мені готовий номер, і я вперше повіз наклад у двох великих сумках громадським транспортом до площі Т. Шевченка, потім — до Вишгорода. А в кабінеті заступника міського голови Володимира Романіва — довелося ще й комплектувати.
У мене як редактора тоді й власного кабінета не було, один стілець, але за два роки по кількості читачів «Вишгород» випередив тодішню районну газету. Перший випуск газети «Вишгород» був чорно-білий. А сьогодні — великий крок уперед: зміст, кольори, дизайн. І головне — що залишилися читачі і позаштатні автори.
Успіхів славному колективу газети й усій вишгородській громаді!
Катерина ОЛЕКСІЙ,
незалежний журналіст:
— На посаді в. о. головного редактора газети «Вишгород» я була після Майдану Помаранчевої революції, у 2005 році. Тоді кремезні чоловіки, котрі кидали палкі гасла, усунулися від важкої газетної роботи, і знову все — звично для нашої країни — лягло на плечі жінок. Щоправда, витягти газету з нуля не кожний чоловік подужає. Та ще й на зламі епох і зміни влади.
Рада, що двоє з тодішнього редакційного колективу і нині в строю. Ті, що повтікали з інших нецікавих видань, стали цікавими у нашій міській газеті. Останній номер «Вишгорода» (№ 44’2015 — ред.) прочитала від корки до корки. Витримано паритети, збережено стиль кожного автора, продумано розміщені фотографії, заголовки і підназви. Є всі точки зору щодо виборів. Знайшлося — у виборчий час! — місце і для проблеми вишгородця з банківським автоматом. Це — шанобливе ставлення до людини, права якої мають бути завжди на першому місці в будь-якій державі.
Я у ЗМІ із молодих років і можу поцінувати такі речі, тому що знаю: призначення редактора — не переписувати тексти, а залучати людей з різними думками, гуртувати колектив, уміти працювати на результат.
Зичу головному редактору газети «Вишгород» Марині Кочелісовій ще десяток літ тримати гідну марку газетярської справи — на благо вишгородської громади. Бажаю, щоб газета «Вишгород» і надалі була частиною громадського організму — його очима, вухами, вустами і, звісно, палкою українською душею. А ми допоможемо!
Віталій КУТАФ’ЄВ,
директор Комунального підприємства «Редакція газети «Вишгород», депутат Вишгородської міської ради із 1994 по 1998 р.:
— Коли у 1994 р. — вже у незалежній Україні — відбулися вибори, нова команда взялася за розбудову нашого міста. Одним із нових проектів, який запустили у 1995 році, стала газета «Вишгород».
Пам’ятаю, як ми обговорювали необхідність створення власного міського видання — доступного для кожного вишгородця: у якому зможемо інформувати людей про роботу міської ради, життєдіяльність Вишгорода, про всі плани та інновації. Ніколи не забуду, з якою радістю ми взяли до рук перший номер газети «Вишгород».
Чи гадав я тоді, що майже через 20 років стану керівником комунального підприємства, становим хребтом якого є газета «Вишгород»? Газета, що витримала випробування часом, зайняла своє місце і має так само залишатися доступною для кожного мешканця міста. Ми повинні реалізувати девіз газети «Читай і пиши про своє місто», щоб друковане видання міськради зайшло у кожну квартиру і щоб кожен вишгородець мав можливість не лише отримувати інформацію про діяльність влади, а й стати співавтором газети.
Марина КОЧЕЛІСОВА,
головний редактор газети «Вишгород»:
— 20 років були непростими. Весь час існування газети шлях її розвитку був складний і тісно пов’язаний із кризами в економіці, з політичною обстановкою.
За перші 10 років становлення змінилися сім редакторів (деякі з них, пройшовши гарний вишкіл у редакції, започаткували власні видання). За останні 10 років наш колектив виріс професійно, згуртувався, навчився стабільно працювати у будь-яких ситуаціях.
Ми виробили власний стиль, відкрили нові рубрики і теми, постійно працюємо над змістом і дизайном. Ми опанували нові технології, стали сучасним засобом масової інформації — першими з місцевих друкованих офіційних видань вийшли в Інтернет-простір.
Більшість вишгородців — не байдужі до газети «Вишгород»: нас хвалять і критикують, читають і передають сусідам, навіть крадуть із поштових скриньок, а головне — нас чекають. Ми не розгубили, а збільшили кількість наших прихильників по всій Україні і за кордоном.
Люди, котрі не користуються Інтернетом, приходять до редакції із своїми болями і проблемами, ідеями та пропозиціями — і наші двері для всіх завжди відкриті. Газета «Вишгород» давно вже стала банком ідей і теплим осередком вишгородської громади. Тому що ми працюємо для тебе і любимо тебе, Вишгороде!
