Степанія СІДЛЯР, учасниця зустрічі
У Вишгороді, як по Україні в цілому, триває виборча кампанія до органів місцевого самоврядування, відбуваються зустрічі з кандидатами у мери Вишгорода, кандидатами в депутати до органів місцевої влади.
Така зустріч відбулася (6 жовтня) минулого вівторка о 19-ій год. під будинком № 3-а на вул. Ю. Кургузова із кандидатом у депутати до Вишгородської міської ради — П-им М. О.
На зустрічі були присутні більше 50 мешканців будинку. Люди поважного віку.
Підходжу ближче. Кандидат — молода людина. Сподіваюсь, що в програмі має бути щось конкретне й нове.
Почав говорити: «Проживаю у Броварах, 1988 р. н., живу в цивільному шлюбі, працюю директором будівельної фірми».
Уважно слухаю, головне — програма: «Я вам поставлю вікна (це — 120 тис. грн), а ви голосуєте за мене. Вікна поставлю до 25 жовтня 2015 р.»
Лунають поодинокі голоси «Проголосуємо». Програма коротка, голоси поодинокі.
Надворі вечір, темніє. А на душі — гірко й моторошно. Біль тисне кожну клітинку тіла. Ні — не за державу, за себе, за кожного з нас. Страшно й соромно.
Стоїть перед трудівниками, перед будівничими Вишгорода, трудовий стаж яких у рази перевищує вік кандидата. А він: «Я вам — вікна, ви мені — голоси»…
Відчуваю — старію, дуже старію. Бо ж цей молодий чоловік, мабуть, народився зразу прорабом. І по службовій сходинці пройшов шлях до директора фірми.
Але ж якби так було, він знав би ціну людської праці, й у цих присутніх жителів будинку мав би побачити хоча б виборців. А він побачив товар: вікна — голоси.
Отже, купують нас уже навіть не поодинці (в роздріб), а оптом. І якщо ми готові власноруч себе продавати, то не варто говорити, що маємо те, що маємо. Бо маємо те — чого вартуємо.
Польський поет Станіслав Єжи Лец писав: «Пізно бити тривогу кайданами».
