Анастасія ЛЕСИК
ФОТО — Олександр КОНОНЕНКО, спеціально для «Вишгорода»
«Театр у Вишгороді? — здивувалась подруга, коли я запропонувала їй сходити на виставу в Будинок культури «Енергетик». — Та який там театр?! Мабуть, самодіяльність якась. Ні, це мені не цікаво».
Мені ж було цікаво, і я вирішила сходити заради інтересу, бо, як кажуть, жалкувати краще про те, що зробив, аніж про те, чого не зробив. Тим більше, цікавило запитання: «Як утрапив раптом до Вишгорода добре знаний в Україні Київський академічний театр «Колесо»?»
Як виявилось, все дуже закономірно і послідовно — заснований нещодавно Вишгородський камерний театр (VKT), не маючи поки що власної театральної трупи, налагоджує зв’язки зі столичною сценою і запрошує митців представити свою творчість у нашому місті.
Рівно о 19:00 на сцену міського Будинку культури «Енергетик» вийшов один із засновників Вишгородського камерного театру Олександр Колот і запевнив глядачів, що віднині культурно-мистецьке життя міста стане досить насиченим. Слідом за «Одеськими дачами» Київського театру «Актор» та нинішньою виставою, своєрідною міською байкою «У Києві, на Подолі… або Гдє ві сохнітє більйо?», до Вишгорода будуть запрошені і актори інших провідних театрів столиці. «А поки насолоджуйтесь сьогоднішньою виставою…»
І ми насолоджувались, ставши мимоволі й собі учасниками театрального дійства, бо то на акторські репліки відповідали, то розділяли з ними «заздравну». Наче й справді побували в одеському дворику чи у нас на Подолі, прожили цю годину разом із його мешканцями, переживали разом із ними, сперечались, а потім раділи, а потім сварились, а потім… мирились. Ну, загалом, все як завжди в нашому житті.
Немудрі, але мальовничі декорації із зображень старого Подолу, вишиті й ткані рушники і простирадла додали виставі і національного, і міського колориту, відсунули нас у часі на кілька десятиліть. Не піднімається рука написати, що сюжет «заїжджений» (хоча він і справді не з нових), бо настільки актори його «оживили», що глядачі просто «проживали» разом із акторами цей день сусідського спілкування, емоційно підтримуючи веселим сміхом, щирими оплесками.
«Вечір витрачений не даремно?» — звертаюсь уже після вистави до знайомих. І у відповідь: «Та що ви! Ми отримали справжнє задоволення!», «Тільки подивіться, як усі одягнені вишукано — справді до театру прийшли», «Публіка відповідна, прийшли ті, хто хотів якісної вистави, талановитої гри акторів», «Те, що зробив Вишгородський камерний театр — справді дуже доречно. Вони наблизили до нас театральну сцену, дякуємо».
Олександр Колот має великий досвід театральної роботи, і ми довіряємось його вподобанням, переконані, що і наступна зустріч з митцями принесе не менше позитивних емоцій, ніж нинішня.
НА ФОТО: Під час вистави
