Варвара БУТИНА, Олег ЧОРНИЙ
Як і колись, у часи духовного становлення Київської Русі й славетної Козацької доби, минулої суботи, 19 вересня, над Межигірськими пагорбами, де ще донедавна безпардонно господарював власник «золотого батону» та любитель хутряних шапок — екс-президент України Янукович, у піднебесну височінь линули народні й патріотичні пісні, козацькі запальні мелодії та віршовані строфи.
І здавалось, що саме цього дня з-під вгрузлих глибоко в землю рештків Білого Спаса (церкви Преображення Господнього), де знайшли останній прихисток легендарний полковник Семен Палій, гетьмани Гоголь і Самусь та багато інших видатних запорожців, після тривалого забуття нарешті прокинулася справжня українська душа. Затріпотіла від щастя, засяяла в п’янкому повітрі, заграла різнобарв’ям національного колориту, вітаючи учасників і гостей VI Міжнародного духовного фестивалю народної пісні та ручних ремесел «Межигірський узвіз».
Із самого ранку до сакрального для українців місця звідусіль потяглися люди — доторкнутися до національної бувальщини й отримати естетичну насолоду. Біля сцени, яка витримала на собі буремні місяці Революції Гідності на Майдані, зібралося близько 3000 глядачів. Автобуси ТОВ «АвтоЛайн» (директор Олександр Балуєв) доставили 1000 чол. — тільки із Вишгорода (не рахуючи «доставку» творчих ансамблів). І усіх так само комфортно відвезли до Вишгорода. Журі розмістилося у двошаровому білому наметі.
Організатори дійства — благодійний фонд «Покоління» на чолі із Валерієм Виговським, громада «Межигір’я» (комендант Денис Тарахкотелик) та засновник фестивалю Геннадій Ніколаєнко — потурбувалися про зручності. Окрім звичних лав, на гостей і учасників чекала приємна несподіванка — м’які сидіння у вигляді тюків із пахучого сіна, що додавало ще більш розкутої й домашньої обстановки. Парасольки, які дехто із завбачливих глядачів прихопив із собою, знадобилися хіба що для того, аби прикриватися від надокучливих сонячних променів.
Галявина, на якій просто неба проходив фестиваль, радше нагадувала святкову вишиванку, зіткану з яскравих самобутніх костюмів. Підкорити сцену цьогоріч з’їхалася рекордна кількість учасників — 470! Це 25 дорослих і дитячих колективів із України та близького зарубіжжя: Київщини, Одещини, Житомирщини, Польщі, таких міст, як Київ, Вишгород, Коростень, і чи не всі співочі гурти Вишгородщини.
Старт співочим змаганням уквітчали переможці минулорічного V Межигірського фестивалю (хор Київської православної богословської академії — регент Надія Купчинська; народний аматорський колектив із с. Вища Дубечня «Деснянські зорі», керівник — лауреат міжнародного конкурсу баяністів Віталій Бондаренко; народний гурт «Капелюх» з Коростишева, керівник Віталій Мартинюк), гості (вишгородський хор «Коралі», тріо бандуристок Українського радіо — художній керівник Тетяна Маломуж, чоловічий гурт «Козацькі забави»). А вели фестивальну програму артистка театру і кіно Олена Івасів-Фесуненко та народний артист України Олексій Богданович, до яких насамкінець приєдналася наша вишгородська зірочка Лада Коровай.
Оцінювати виконавську майстерність належало зірковому журі. До його складу увійшли народний артист України, керівник чоловічого гурту «Козацькі забави» Андрій Верес, заслужена артистка України, співачка і журналіст Тетяна Негрій, заслужена артистка України, співачка і педагог ЦТ «Джерело»Тетяна Халаш, лауреат Всеукраїнської премії «Золоте перо» та Державної премії ім. Івана Франка, публіцист, поет і прозаїк Олександр Балабко, засновник і незмінний керівник Вишгородського хору «Коралі», а ще — ініціатор унікального фестивалю-конкурсу духовної та народної пісні «Вишгородська Покрова» Леся Потіцька (голова журі), почесний громадянин Вишгорода.
Свято розпочалось із спільного молебню — на початок доброї справи та за здравіє всіх учасників і гостей фестивалю, утвердження миру в державі, здоров’я воїнів, які захищають цілісність нашої держави, і в пам’ять про тих, хто віддав за Україну своє життя. А представники юного покоління Вишгородщини внесли до сцени великий прапор, аби замайорів він кольорами синього неба і золотистого поля, утверджуючи духовне піднесення. Після чого меценат заходу Валерій Виговський, нащадок славного гетьмана, урочисто відкрив фестиваль.
Сюрпризом стала презентація Геннадієм Ніколенком прапора й герба Межигір’я. Дружні гучні оплески глядацької аудиторії стали підтвердженням того, що вони припали усім до вподоби, а учасники приймали як найбільшу святиню цей прапор-нагороду — із рук Валерія Виговського та членів журі.
Конкурс проходив у кілька етапів. Спочатку виступали дитячі колективи, потім — академічні та народні хори, фольклорні, народні ансамблі та гурти. Учасники виходили на сцену один за одним, виконуючи по дві пісні — народну й патріотичну.
Найбільшої втіхи доставили діти — своєю безпосередністю, щирістю й завзятістю. Дзвінкі голосочки змусили підтягнутися ближче до сцени навіть тих, хто спостерігав за виступами осторонь, у затінку.
Але глядачі були щедрими на аплодисменти для всіх. Важче довелося журі, адже в прагненні й старанні не можна було відмовити жодному колективові. Втім, хтось мав стати першим, хтось — другим, хтось — третім.
Першими отримали відзнаку та прапор і герб Межигір’я:
— польський зразковий вокальний дитячий ансамбль «Дзвонечки» (керівники — заслужені діячі польської культури Ядвіга та Богдан Поліщуки);
— хор Київської православної богословської академії (регент Надія Купчинська);
— народний хор «Любисток» (с. Демидів, керівники Марія Сєбякіна та Володимир Ткаченко);
— народний аматорський ансамбль «Петрушаночка» (с. Петрушки, Києво-Святошинський район, керівник Ірина Сівакова);
— народний вокальний ансамбль «Поліські сокОли» (польська громада м. Житомира, керівник Ян Бичковський).
Конкурс тривав і серед народних умільців, які демонстрували свої витвори під шатром зеленої алеї неподалік сцени. Митці виставили на огляд найрізноманітніші роботи — плетені меблі, поробки з дерева, прикраси, вишивки, картини, рушники, національне вбрання, обереги, серед яких — карнавка (до речі, на лікування дитини із Нових Петрівець Алея Майстрів зібрала 518 грн).
Усіх нагородили грамотами Межигірського узвозу, а найкращими журі визнало народних майстрів Івана Приходька (переможець) і Марину Саркисян (2 місце).
Для найбільш зацікавлених прямо на місці влаштовували майстер-класи. Серед умільців були навіть діти, які у вправності мало в чому поступалися досвідченим наставникам. Їхня майстерність збирала навколо себе чимало глядачів і забезпечувала виторг. Особливу увагу багатьох привертав прилавок із продуктами та численними напоями з меду — медівками ставленими (князівськими) та вареними: черешневими, квітковими, фруктовими…
Навіть представники охорони Межигірської резиденції не витримували й час від часу підходили — зануритися у дійство, співи, роботи майстрів. На лави у затінку дерев вмощувалися відвідувачі Межигір’я, котрі приїхали на екскурсію. Так, літніх російськомовних киян привезли сюди дорослі діти, які у вільний від роботи час подорожують Україною та залучають до своїх подорожей і батьків.
Фестиваль вабив, наче магніт. І коли одна із гостей із Житомирщини запропонувала подругам, скориставшись нагодою, оглянути маєток екс-президента-втікача, ті скептично зауважили, що зробити це зможуть коли завгодно, а от насолодитися такими виступами вдається не завжди.
І в цьому, мабуть, організатори найвдаліше впоралися із поставленою метою, зачепивши глядачів за живе, пробудивши нотки національної свідомості й причетності до духовних цінностей. Показовими в цьому є неординарні особистості, яких притягнув до себе фестиваль. Скажімо, Дмитро Піркл, із маловідомою широкому загалу професією медальєра (на його медалях викарбувані Роксолана, Пилип Орлик, українські гетьмани), презентував одну із своїх оригінальних робіт — календар «Києво-Межигірський Свято-Преображенський монастир у поштівках і фото кінця ХІХ — початку ХХ століття».
Свято вирувало цілий день, наче стривожене море. 200 літрів смачнючої рибної юшки та справжнього українського кулішу розійшлися вмить! Були і холодненька водичка, і гарячий чай — кому чого запраглось. Завдяки старанням членів Асоціації роботодавців Вишгородщини /АРВ/ (надто — Юрій Колодзян, Валерій Виговський, Олександр Балуєв, Юрій Линник, Ігор Беркун, Людмила Черв’яківська, Оксана Подшивалкіна), громади Межигір’я (комендант Денис Тарахкотелик) і БФ «Покоління» (Євгеній Базильчук, родина Виговських, яка у повному складі займалася організацією та проведенням заходу) були організовані: звуковий супровід (Олексій Сікорський), біо-туалети, додаткові контейнери для сміття поміж лавками, «швидка допомога» та пожежна автівка, охорона правопорядку та встановлення наметів (коштами БФ «Покоління»).
Щедро пригостили всіх учасників змагань, звукооператорів і режисерів (автор сценарію та режисер Олена Сікорська, організатор Лариса Ільчук), а також представників ЗМІ: всі разом з’їли 16 кг сала, сиру, ковбаси і шинки та 50 буханців хліба (тільки бутербродів нарізали півтори тисячі), 350 пиріжків з капустою, горохом і яблуками та випили 200 л джерельної води (подяка спонсору — фірмі «АкваТочка»).
А Юрій Колодзян (голова АРВ) навіть «пошив» 10 пар черевиків для вишгородського фольклорного колективу «Золотий вік».
Глядачі поєднували приємне із смачним: за імпровізованими столами, насолодившись смачними й поживними стравами, намагалися підспівувати виконавцям. Складалося враження, що сценічний майдан перетворився в єдине співоче поле. Молодь у такт запальних мелодій скандувала: «Свої долоні не шкодуй, голосніше аплодуй!»
Без нагород цього дня із виконавців не залишився ніхто. Кожний колектив, як мінімум, отримав грамоти за участь у конкурсі. А гості із зарубіжжя та з інших регіонів повезли додому ще й прапор і герб Межигір’я.
Серед колективів Вишгородщини дипломантами став фольклорний ансамбль під керівництвом Валентини Демочко «Співаночка» Центру творчості «Джерело» (м. Вишгород). Народний аматорський хор «Співоче поле» із села Гаврилівка (керівники Дарія і Мар’ян Гисяки) розділив перше місце із Київським народним хором «Надія». Фольклорний колектив «Золотий вік» (керівники Тамара Шевченко та Володимир Ткаченко) Вишгородського територіального центру соціального обслуговування та районного БК «Енергетик» та фольклорний ансамбль під керівництвом Івана Гайдука «Новопетрівчанка» посіли, відповідно, друге і третє місця.
Переможці і гості виступили у заключному гала-концерті: ансамбль «Дзвонечки» (Польща), народний хор «Надія», «Петрушаночка», «Поліські сокОли», народний хор «Україночка» з Одещини, гурт «Коростенські музики» і навіть члени журі Тетяна Негрій і Тетяна Халаш (з піснями) та Олександр Балабко (з віршами).
Апофеозом фестивалю став виступ чоловічого гурту «Козацькі забави». Колоритний ансамбль настільки запалив аудиторію, що танцювали й підспівували майже всі. Жартівливість виконання, саркастична патетика й залучення глядачів у співоче дійство не залишили байдужими найстарших, які разом із молоддю пустилися в танок.
І коли глядачів почали скликати до автобусів, аби їхати додому, то у багатьох із них не було бажання залишати це чудове дійство на сакральній місцині. Люди відходили спиною, палко махаючи руками на прощання артистам і посилаючи повітряні поцілунки. Діти кричали «до побачення», а дехто із літніх розчулено пускав сльозу. І недарма, мабуть, хтось сказав: «Межигір’я як сльоза — зароджується в оці, а западає в серці».
Свято вдалося. Це визнавали всі. Навіть ті, хто на початках приїхали з деякою долею скепсису. А головне, як відзначили поважні учасники журі, на фестивалі були представлені найрізноманітніші зрізи творчості талановитого українського народу.
— Я однозначно можу сказати, що подія відбулася, — підвів риску Валерій Виговський. – Така велика кількість учасників і приїзд колективів із зарубіжжя свідчать про те, що масштаби нашого фестивалю розростаються з року в рік. Достатньо було поглянути, скільки цього разу завітало до нас дітей. Така зустріч із національною пісенною і творчою скарбницею, як бачимо, нікого з них не залишила байдужими. Вони співали і танцювали не менш заповзято, аніж учасники конкурсу.
Переконаний, що фестивалі, живі, природні, дають набагато більше для духовно-патріотичного виховання молоді, ніж співбесіди. Бо саме із таких спільних заходів відроджується козацький дух, а Україна розправляє крила. Я живу тим, що, окрім відродження духовних фестивалів, дасть Бог, сподоблюся відновити Межигірський монастир — головну святиню Київської Русі й запорозьких козаків. Адже Межигір’я — це не лише «хонки» й страуси, а, насамперед, невичерпне джерело нашої духовної величі й слави.
Наприкінці фестивалю Геннадій Ніколаєнко вручив Валерію Виговському подарунок-раритет — срібну пам’ятну медаль гетьмана України 1657-1659 рр. Івана Виговського, побажавши, щоб і він у своїх добрих справах досяг не менших висот, аніж його знаменитий прадід.
Тетяна ХАЛАШ,
заслужена артистка України:
— З кожним роком цей фестиваль набуває все нового масштабу. Уже і статус його помінявся: із маленького районного став минулого року — всеукраїнським. До нашого музичного кола додалося прихильників і учасників і цього року, вже на міжнародному фестивалі.
Хочу відзначити дуже високий рівень колективів. Журі визначало переможців за різними критеріями. Так, у номінаціях не всі відповідали своїм заявкам (наприклад, заявлені фольклорні, а виступ — академічний).
Радує, що минулорічні учасники знайшли час, приїхали, хоча і зрілого віку. Нічого, що не виграли першого місця, зате скільки зустрічей і вражень!
Які побажання? Були колективи — навіть серед самородків, що самі писали вірші і музику, — із… радянською мелодикою пісень. Все гарно, а стиль — радянський. Можливо, це треба пережити — можливо, з часом минеться.
Дитячих колективів хотілося би бачити більше.
Олександр БАЛАБКО, письменник,
журналіст, поет-пісняр (зі стор. у Facebook):
— Другий рік поспіль я — у журі Міжнародного духовного Межигірського фестивалю народної пісні та ручних ремесел. Він проходить уже вшосте, і другий рік, — безпосередньо в колишньому «лігві» Януковича, але, з огидою оминаючи «золоті батони», музеї автомобілів та інші атрибути хамства, — на території зруйнованого козацького Межігірського монастиря, у сакральному для українців місці. Завдяки меценату Валерієві Виговському, нащадкові славного гетьмана, і краєзнавцю, старості Межигірського узвозу Геннадію Ніколаєнку.
Приємним сюрпризом стало знайомство на цьому фестивалі з народним артистом України Андрієм Вересом і керованим ним чудовим колективом «Козацькі забави». Ось уже кілька років вони виконують нашу з Леонідом Нечипоруком пісню «Та які ж ви козаки»…
Ми були знайомі заочно, а тепер, нарешті, зустрілися очно. Чудові хлопці, які взяли участь у гала-концерті, їх справжній батько і отаман, Андрій Верес… Подаю текст нашої пісні і світлини з майстрами співу…
Андрій ВЕРЕС, народний артист України:
— На цьому фестивалі-конкурсі вперше я побачив таку кількість фанатів української народної творчості: і в журі, і серед організаторів, і серед учасників. І всі вони — мої друзі.
Організація — на найвищому рівні. Валерій Виговський по-справжньому, не для слова, вболіває за українське мистецтво, культуру, за духовність — робить усе задля відродження Межигірського монастиря.
Це було свято української музики, української мови, тому всі присутні на конкурсі — учасники і глядачі-слухачі — всі були переможцями.
СПІЛКА МАЙСТРІВ ВИШГОРОДА (Вишгородський міський Центр творчості «Джерело»):
— Ми раді були представити свої роботи у різних техніках (декупаж, валяння із вовни, прикраси із бісеру та декоративних каменів, витвори із стрічок). Особливу увагу привернули майстерно вишиті хрестиком і бісером картини й ікони.
Фестиваль був пречудово організований. Варто відзначити, що меценат фестивалю Валерій Виговський постійно підтримує і заходи нашої Спілки. Ми йому низенько вклоняємось за небайдуже ставлення до історичної спадщини, уболівання за майбутнє нашого краю, сприяння відродженню кращих традицій українського народу.
Валерій ВИГОВСЬКИЙ,
голова БФ «Покоління»:
— Найперше — спасибі, шановна громадо, за український, козацький дух усім, хто прибув на фестиваль як учасник чи як глядач. Окрема подяка за допомогу в проведенні фестивалю Сергію Горішному («Каратліфткомплект»), Андрію Федосенку (НВО «Технопроект»), а особливо — громаді «Межигір’я» (комендант Денис Тарахкотелик, а також Мирослав Могиль), яка бездоганно виконала всі узяті на себе зобов’язання: як гарні господарі, приготували смачні страви, подбали про чистоту і порядок, організували заїзд і виїзд десятків машин і автобусів.
