Ніна КРЕХОВИЧ, журналіст
Найцікавішою є правда, але не завжди ми її знаємо
Два роки тому я дізналася, що досі зберігається Трірський псалтир (PsalteriumTrevirense, CodexGertrudianus, 1078-1087 років), де є булла Папи Римського Григорія VII, в якій написано так: «Дмитру (ім’я при хрещенні надане Ізяславу, сину Ярослава Мудрого, якому доручив батько Київський престол), королю руському і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду передали йому управління вашим королівством як частиною володінь
святого Петра» ( булла папи від 17 квітня 1075 року). Повернувшись із Риму до Києва в 1076 році, Ярополк Ізяславич дістав Вишгородський престол.
Історики не забули про цей псалтир і акцентують увагу на тому, що Папа коронував у Римі Ярополка Ізяславича і надав йому лен Святого престолу на Руське королівство. Але мене у процитованому тексті із псалтиря цікавить інше: про якого святого Петра йдеться у буллі? Хто був власником таких величезних володінь? Адже виходить, що Руське королівство часів Ізяслава Ярославича становило тільки частину цих володінь… Тим більше: цей власник на ім’я Петро був не просто визнаний Римом — а навіть мав сан святого. Куди згідно офіційних джерел ділися нащадки згаданого святого Петра? Адже, текст булли свідчить, що частину володінь святого Петра, як дар, передавав Папа Римський внукові Ярослава Мудрого. Тож виходить, що власником цих великих володінь, за даними офіційного Риму, був не Ярослав Мудрий, а забутий літописцями святий Петро. Нащадки Ярослава Мудрого не успадкували Київський престол — а домагалися отримання від Папи Римського дарунку частини володінь святого Петра. Тобто, завдяки написаному у псалтирі, стає зрозумілим, що Ярославичі не були спадкоємцями згаданого святого Петра і не були його родичами.
Хто це такий? Про кого йдеться в буллі? В нашій історії такого немає. Адже Ярославу Мудрому при хрещенні було надане ім’я Юрій, християнське ім’я Володимира Великого — Василь. А до того начебто і християнства на Русі не було і жодного із попередніх князів не звали Петром.
Хоча це не так. Бо між Володимиром Великим і Ярославом Мудрим Київською Руссю правив князь Святополк, якого обізвали Окаянним. Його християнське ім’я було Петро. Це був син убитого Володимиром князя Ярополка, внук князя Святослава, правнук княгині Ольги і князя Ігоря.
То хто ж він все ж таки був цей Святополк: братовбивця Окаянний чи святий Петро? Кому будемо вірити: нашим літописам, які писали на замовлення і багато разів виправляли, чи словам Папи Римського із псалтиря, який в оригіналі зберігся з тих давніх часів?
Часто кажуть, що наша історія перекручена — але я не думала, що знайдеться аж такий вагомий доказ цьому.
Звісно, у буллі Папи Римського нічого не переплутано, це достатньо авторитетне джерело: тож володів колись святий Петро великими землями. Тими землями, які ми нині називаємо ріим краєм. Краєм, історію якого в нас вочевидь украли. Тому і не покидало моїх думок написане у згаданій буллі.
А за кілька днів я зустріла знайому із села Нові Петрівці Ольгу Дмитрівну Маслун. Про буллу Папи Римського я їй нічого не говорила, але вона чомусь мені розповіла один дуже цікавий випадок із свого життя:
— Було це перед війною із німцями, — говорила Ольга Дмитрівна. — Мені тоді ще і семи років не сповнилось. Одного погожого вечора гралася я із своїми трьома подругами у дворі біля будинку. Наші батьки за столом відмічали свято, а ми, діти, просто розважалися на подвір’ї. Коли раптом на вечірньому зоряному небі побачили золоту карету із золотими кіньми, яка мчалася із заходу на схід. І був у цій кареті король у круглій золотій короні. Тривало це видовище довго, бо побачили ми карету на небі, як тільки вона виїхала ніби з-понад лісу. Потім промчалася високо над нами і попрямувала наче в сторону Вишгорода. Ми і батьків покликали, і всі дивилися на це диво. А незабаром почалася війна… Я і три мої подруги, які бачили цю золоту карету, пережили війну і безліч разів розповідали знайомим, дітям і внукам про це чудо на небі.
Звичайно, ця розповідь була про дуже незвичайну подію. Але мене особливо вразило те, що недавно я і в буллі про святого Петра прочитала, і тут дізналася про таку дивну аномалію саме над Петрівцями перед війною. Можливо назва сіл Петрівці походить від імені святого Петра, який їхав по небу перед нашестям фашизму у свої володіння.
Тепер, літом цього року, коли якраз виповнюється рівно тисяча літ із того часу, як уперше (за підтримки вишгородців) вступив на престол всія Київської Русі саме (Петро) Святополк, мені захотілося написати про почуте від О.Д. Маслун, тож я зателефонувала їй і почала детальніше розпитувати про побачене тоді, перед війною, на вечірньому небі.
Вона почала деталізувати про золоту карету і захоплена розмовою сказала таку фразу:
— Карета була така, як у казці про Снігову королеву. Ви бачили по телевізору, як Снігова королева їде?
А на другий день Ольга Дмитрівна по телефону повідомила мені:
— Прийшла я вчора, вже після нашої розмови по мобільному, в хату, дуже втомлена роботою на городі і вирішила прилягти на хвилинку, відпочити. Точно не знаю: заснула я вже чи просто ще лежала — коли раптом почула виразний голос у тоні претензії: «Яка Снігова королева? Ще чого?! Ще чого?! Це король їхав!» Я встала. В хаті не було нікого. Аж страшно стало.
І в мене від її слів під шкірою наче забігали мурашки… Невже була настільки актуальна наша розмова, що аж у такий спосіб виправляли помилки у її словах. Невже розповідь про цю подію така важлива, що все має бути викладено точно?..
