27.02.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Ми не хочемо війни!

pil

pil1

pil2

Лілія ЯНЧУК-ОЛЕКСІЙ
ФОТО — Олександр КОВАЛЕНКО, «Слово», спеціально для «Вишгорода»

Минулої суботи у мальовничій Пиляві на території меморіалу Пам’яті відбулося захоронення останків 61 воїна Радянської армії до братської могили. На захід прибули керівники району, голови місцевих рад, воїни АТО, представники районної та міської організацій ветеранів війни і праці, пошуківці, громадські організації, громадськість, учнівська молодь.

Як повідомив ведучий заходу підполковник Іван Тодерян, у пошуковій роботі взяли участь громадські організації український благодійний фонд пошуку «Пам’ять» (голова фонду М. О. Криськот), Міжнародна громадська організація «Червона зірка», пошукові групи ім. генерала Ватутіна (командир групи М. К. Петров), група «Вертикаль» (командир групи В. Г. Жарко), група «Перемога» (командир О. П. Тарасюк), група ім. отамана Орлика (командир групи В. Г. Коротя), військово-історична група морської піхоти Пінської (Дніпровської) флотилії (Д. Г. командир Філоненко).

Завдяки учасникам всіх пошукових організацій вдалося віднайти останки 28 воїнів, що загинули в боях 1943 року при форсуванні Дніпра поблизу села Пилява, 14 воїнів (1943 рік) — при обороні Лютізького плацдарму, 15 воїнів (1943 рік) — при захопленні Букрнського плацдарму, 4 воїни (1941 рік) — при обороні Києва поблизу села Юріївка Києво-Святошинського району.

До присутніх на мітингу звернувся перший заступник голови Вишгородської райдержадміністрації В’ячеслав Савенок: «Дякую пошуковцям за сумлінну працю, за героїчну, благородну справу, якою вони займаються. Вшанувати пам’ять полеглих, які віддали свої життя за мир, за майбутнє, — це наш святий обов’язок. Я закликаю вас зберігати пам’ять у своїх серцях про тих, хто загинув у ІІ Світовій війні, і водночас підтримувати і допомагати тим, хто сьогодні захищає Україну від підступного ворога».

Голова районної ради Ірина Побідаш закликала громаду не забувати свою історію та подякувала пошуківцям за роботу, і зокрема сказала: «Це місце — знакове для мене. Рік тому я тут познайомилася з хлопцями, котрі допомогли мені віднайти інформацію про мого діда Миколу Вознюка, який помер, коли я була ще малою. Тепер я знаю, де воював мій дід, які нагороди і за що він отримав під час ІІ Світової війни».

«Низько схиляю голову, вшановуючи пам’ять всіх загиблих у роки війни. Вклоняюся ветеранам, які стали справжнім прикладом ратного подвигу, на якому виховувалися ті, хто сьогодні обороняє країну від підступного ворога. Сьогодні керівництво держави робить усе можливе для того, аби зупинити кровопролиття, і шляхом переговорного процесу за підтримки світових партнерів зупинити війну в Україні. Я думаю, ця велика перемога найближчим часом буде реалізована», — сказав присутній на вшанувальних заходах голова координаційної ради спілки ветеранів ЗСУ Микола Маломуж.

Далі за християнським звичаєм відбулася поминальна панахида, яку провів митрофорний протоієрей Богдан Токальський. Присутні запалили свічки пам’яті, почесна варта давала залповий салют. Братську могилу рясно вкрили квітами.

На сцені меморіалу виступив вишгородський хор «Ветеран» (під керівництвом Анни Покровської) з військово-патріотичними піснями. На території меморіалу також було розгорнуто виставку експонатів, що пошуківці підняли з землі при розкопках, — солдатські каски, різнокаліберні набої, снаряди тощо. Всіх гостей пригощали солдатською кашею та фронтовими сто грамами.

 Захід відбувся завдяки підтримці місцевого мецената Олександра Тарана, депутатів Богданівської сільської ради Віктора Тарана та Ігора Дзюбенка.

Голова благодійного Фонду св. Ольги Валерій Малишев вручив організаторам Олександру Тарану та Віктору Тарану відзнаки Фонду за вшанування і збереження пам’яті про захисників та увічнення історичних подій часів Другої світової війни створенням меморіалу Пам’яті.

P.S. Воїни тієї війни сподівалися, що Друга світова виявиться останньою в історії людства, але в нашій країні знову ллється кров. Нам варто задуматися над цим. Чи не з тієї причини це відбувається, що слова «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» ми давно перетворили в затяганий атрибут без змісту? Ми так легко відпустили минуле. Історія не пробачає помилок.

Нині ми знову відправляємо найдорожчих — батьків, синів, чоловіків на війну. Мені важко осягнути реалії сьогоднішніх днів. Дуже багато запитань, дуже. А відповіді на них, ймовірно, ніхто не дасть…

І десь там, на Сході України, колись, через кілька десятиліть покладуть 61 хлопчика у 8 домовин, поховають зі всіма почестями. Будуть і свічки, і квіти… Але ніхто не згадає розбити сім’ї, вбитих горем матерів, скалічені душі дітей, напівсвідомих жінок, що не змогли припасти до могили свого Героя…

Через 70 років після великої перемоги ми знову змушені кричати: «Досить! Ми не хочемо війни!!!» Чому нас не чують?