Марина КОЧЕЛІСОВА
Виставки, присвячені різним датам, готують і демонструють в заповіднику чи не щомісяця. Та є особлива тема, яка торкнулася усіх вишгородців — і корінних, з діда-прадіда, і «заброд», що оселилися в нашому благословенному місті кілька років, а то й півстоліття тому.
Чималу частину фондів та експонатів до історичного музею приніс Олександр Вікторов (ФОТО 1), який не раз організовував у приміщенні музею зустрічі вишгородців, яких о 1-ій год. 25 хв. серед ночі 26 квітня 1986-го підняла аварія на Чорнобильській атомній (вибух і пожежа у приміщенні 4-го енергоблоку ЧАЕС при виведенні його у плановий середній ремонт). А вже о 2-ій год. 30 хв. начальник Управління внутрішніх справ виконкому Київоблради. генерал-майор міліції В. Корнейчук підписав наказ про створення оперативного штабу, збір по тривозі особистого складу УВС і РВВС, перекриття руху автотранспорту на автодорогах області у напрямку м. Прип’ять та направлення на допомогу Прип’ятському РВВС дев’яти підрозділів міліції, зокрема — 60 чол. із Вишгородського РВ.
Ті з вишгородців, що дізналися про аварію першими, рвонули забирати родичів і знайомих із Прип’яті, та приватний автотранспорт до міста не пускали (НА ФОТО 7). А у столиці на багатьох маршрутах довелося довгенько чекати автобусів — їх масово «кинули» на Прип’ять, евакуювати населення (ФОТО 8). Евакуювали не лише місто, а й села.
Метикуваті кияни штурмували потяги у різних напрямках — аби геть зі столиці. Між тим, добровільно-примусово, під розписку, студентів ВУЗів, робітників та службовців зобов’язали вийти на Першотравневу демонстрацію — на Хрещатик.
У Вишгороді в цей спекотний день у святковій демонстрації трудящих взяли участь сотні дітей — про небезпеку аварії попередив земляків лише керівник одного із західноукраїнських районів, решта — мовчали, бо хіба б матері пустили дітей на той парад?
Люди поралися на городах, справляли весілля, збиралися біля щойно відкритого пам’ятника В. Леніну на центральній площі Вишгорода (ФОТО 12). Почесне право відкрити пам’ятник 30 квітня було надано ветерану партії, персональному пенсіонеру республіканського значення А. Голику, заступнику голови облвиконкому С. Кравцовій, учаснику спорудження пам’ятника — елеткрозварювальнику КБМУ тресту «Південатоменергобуд» В. Беркуну, майстру ЗЗБВ цього тресту, депутату Верховної Ради УРСР В. Кравець, першому секретарю райкому партії (Комуністичної партії України — ред.) В. Романюку та голові Вишгородського райвиконкому Б. Синьооку.
А тим часом із Вишгорода до смертельного блоку потяглися колони навантажених цементною сумішшю самоскидів — від заводу залізобетонних виробів вулицею Шолуденка і далі — на Димер, Іванків, Чорнобиль, Прип’ять (закривати аварійний блок). На зворотній дорозі машини відмивали спеціальними засобами і знову вантажили рятівною сумішшю.
Отримавши вказівку «згори», лікарі суворо заборонили відкривати кватирки — щоб заражене радіацією повітря не проникало у помешкання. Школярів Вишгорода вивезли — і випускники 1986-го року отримували атестати про середню освіту не вдома. А менші — писали листи батькам. НА ФОТО 10 — лист Наталки Псурцевої: вона вітає батька з днем народження, а замість яскравої листівки прикріплює до теплих рядків врізане з журналу «Огонек» фото батька (ст.. лейтенант МВС Микола Псурцев допомагає лікарям евакуювати хворих).
Поки вишгородські діти були у Слов’яногорську, їхні батьки приборкували розбурханий атом, будували Зелений Мис — тимчасове поселення для тих, хто працював на ЧАЕС. «Місце подвигу — Чорнобильську АЕС» увічнювали фотографи-професіонали і аматори. Серед них — ліквідатор аварії на ЧАЕС, В. Остапенко (НА ФОТО 13).
Спеціальним розпорядженням керуючого тресту «Південатоменергобуд» О. Яковенка було встановлено час замірів рівня зараженості довкілля — 8:00, 12:00, 16:00 і 20:00, заборонено виїзд водіїв спецавтівок і механізмів до 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС без респіраторів та інших засобів захисту, санобробку водійського складу (НА ФОТО 3 — річний технічний огляд дизельної автоколони ТВО) та дезактивацію автотранспорту.
Бійці Вишгородського райвідділу міліції (НА ФОТО 9) проводили рейди по виселеній зоні: попри те, що 30-кілометрову зону відчуження патрулювали і з Дніпра, і з Прип’яті (НА ФОТО 11 перший зліва — капітан міліції Володимир Литвиненко; КПП-10; лінійний відділ ОВС у річному порту «Київ»), було і мародерство, а радіоактивні речі вивозили і продавали, наражаючи на небезпеку опромінення нових хазяїв.
При евакуації із зараженої радіацією зони люди брали із собою лише документи — жодних зайвих речей. Домашніх тварин взяти із собою не дозволяли. Чимало із них поверталися до рідних дверей і помирали там (НА ФОТО 14).
Інші дичавіли — і їх, за спеціальним розпорядженням, у 30-кілометровій зоні відчуження знищували. Так, за довідкою голови Товариства мисливців і риболовів І. Лисенка від 18.06.1986 р., станом на 17 червня 20 «снайперами» відстріляно 20 307 кішок і собак.
Над 4-м реактором будували «саркофаг» (за бурхливими подіями останніх років ми і забули поцікавитися, а чи добудували?). Ліквідаторам аварії на ЧАЕС встановлювали пам’ятники (НА ФОТО 18 — пам’ятник чорнобильцям-автомобілістам і дорожникам на трасі біля Вишгорода).
А їх все меншало. І до рідної хати у селі Бєлая Сарока Наравлянскага района (Гомельська область, Білорусь) приїхав лише один (НА ФОТО 20) із братів Шавреїв (НА ФОТО 19 — Шаврей Леонід, Шаврей Іван, Шаврей Петро були одними із перших на ліквідації пожежі на ЧАЕС — поряд із Правиком, Кібенком і Телятниковим). Радіаційний фон у цьому населеному пункті, що за 13 км від реактора ЧАЕС, був майже у 100 разів вищим за норму.
Немає і талановитого художника Ігоря Ткача (НА ФОТО 2), який 29 квітня 1986-го допомагав своєму товаришеві Валерію, військовому, скидати з гелікоптера мішки з піском. Рейсів було декілька — і вони позначилися на здоров’ї ліквідаторів (Валерій пішов із життя на п’ять років раніше за друга). А Ігор назавжди залишиться 37-річним, у своїх полотнах (НА ФОТО 4-5), яких понад 100 — філософських, глибоких, космічного інтелекту…
Подивіться на ці світлини! Про кожного з цих людей можна написати не одну книгу. Від дня аварії на ЧАЕС минуло 29 років. У нас, на Вишгородщині, відмінили пільги по четвертій зоні: держава не спроможна усіх підтримувати (вижили ж люди дотепер, значить і далі — справляться самі).
На Житомирщині стоять хати-пустки (НА ФОТО 15-17, зафільмовано родиною Любові і Сергія Ніколенків у Народицькому районі). Деякі старанно побілені, на інших — надпис «Продана» (схоже, для того, щоб не простяглась чиясь «липка» рука до рідних стін). По безлюдних вулицях хижо крадуться здичавілі коти. А біля розбитих вікон квітнуть рожеві кущі і заглядають до хати торішні яблука…
