Марина КОЧЕЛІСОВА
(За матеріалами Вишгородського історико-культурного заповідника та за активного сприяння старшого наукового співробітника з музейних експозицій ВІКЗ Любові Ніколенко)
Повз Історичний музей (на вул. М. Грушевського, 1) щодня проходять сотні людей. Працівники музею добре знають, а ми хочемо нагадати читачам про ініціатора створення і першого директора (три роки на громадських засадах) тоді ще краєзнавчого музею — Юхима Романовича Гриневича.
Привід згадати його вагомий — 70-річчя перемоги над нацизмом. А у фондах історичного музею є фронтовий щоденник Ю. Гриневича.
Ці пожовклі аркушики не можна без хвилювання тримати в руках. Уривчасті (видно, що у нечасті хвилини перепочинку після боїв) записи починаються у жовтні 1941 р. з Харківщини. І поряд із службовими позначками — характеристика місцевості: «степь, балки, пески, нет лесов, отдаленность сел».
Далі — 1942-й, січень-липень (Купянськ, Кантемирівка, Богучар, переправа через Дон, відрядження в Калач; знову переправи — через ріки Хопер і Медведицю).
Рік 1943-й позначився у записах Юхима Гриневича Сталінградом, переправою через Волгу, доставкою «Дугласом» у Ростовську область, взяттям К. Лиману, Манича.
У Зернограді Юхим Романович навіть встигає записати прізвище хазяїна, в якого був «на постої» — це Влас Перепелюк, що, мабуть, добре подбав про наших військових, тому і запам’ятався.
У хуторі Петровському Ю. Гриневич занотовує 09.09.1943 р.: «шесть хат», а за тиждень пише: «Еленовка (красивое село)».
Жовтень 1943-го: «заболел желтухой — до 12.11.1943» і поряд: «взят Неволь, Тамань (уничтожено Кавказьку группир.) и форсировали Днепр».
Запис 27.02.1944 на хуторі Зеттіс № 2 (Чехоград): «Плоха хозяйка, холод, грязно, скупа». (Забігаючи наперед, скажемо, що у січні 1945-го за Львовом і Перемишлем, у Кольбушово господиня була більш гостинна, у записах: «хороша пани»).
Від Сиваша — 5-6 км: «Ездил в Джанкой». А далі — понад дві тисячі кілометрів на північний захід:
«20.4, 16:00 с Ташлы-Кипчака 2.6.44 (Крым) 5:25 на ст. Партизаны.
Со ст. Партизаны эшелоном 3.6.44 г. через Мелитополь — Запорожье, Синельниково — Горловку — Константиновку — Славянск — К. Лиман — Сватово — Купянск — Валуйки — Волоковку — Н. Оскол — Елец — Волово — Гирбалево — Белев — Сухиничи — Занозную — Спасо-Демьянск — Ельню – Смоленск — Рудню = 2 275 км».
Потім був Мінськ-Вільнюс-Каунас і через Бобруйськ-Олевськ-Ровно — на Броди та Радзєхув.
1945-й почався для Юхима Гриневича з перетину кордону з Польщею: «…через Вислу (вечером выпал снег), Щекоцины — Севеж — Тост — Трисс — Стрелитц».
Найрозлогіші записи про Німеччину: тут і весняна туга щирого українця, що мріяв походити босими ногами по траві у рідному садку, і враження від людей, архітектури, навіть у музеях побував молодий офіцер:
«Германскую границу пересек в 11:40 1.2.1945 г. и прибыл в гор. Тросс- Стрелитц 2.2.45 г. в 12:00. Из Тросс-Стрелитц через Оппельн в г. Бриг (убыл 14.4.45 в 9:00, прибыл 14.4.45 в 13:00). Тепло — цветут вишни, верба развилась.
Из г. Бриг 18.4.45 в 6:30 — Бунцлау 18.4.45 г. 13:00 (19.4.45 г. посетил памятник Кутузова М. И. в городе, музей и памятник Сердца за городом 2 км (1751-1813).
Суворов о Кутузове: «Он шел на левом фланге, но был моей правой рукой».
Германия 3-4 мая 1945 г.
13:00. 3.5.45 г. убыл с Бунцлау по автостраде на Берлин. Автострады — замечательные дороги, на перекрестках мосты через каждые 500-600 м. Проселочные дороги — асфальтные, щебневые, по сторонам обсажены вишнями, яблонями, каштанами, кленом, липой.
Деревни похожи на город, по строительству домов, чистоте, комфорту, утвари. Поэтому Германия — город.
Рельеф — волнистая равнина, покрыта песчаной, суглинковой и супесчаной почвой. Поля чистые, хорошо обработаны. Множество лесов: сосна, береза, липа, бересток, изредка дуб.
Город Берлин — окраина (восточная, западная): зелено, много садов и разных деревьев, сквериков, парков. Дома серые, но с них остались развалины. В центре ни одного дома.
3.5.45 в 19:00 был в помещении Рейхстага на ул. Генрихштрассе, большой серой окраски дом. Со стороны входа на площади памятник Вильгельму ІІ (много статуй). Рейхстаг разбит, еще горел, а русские солдаты приготовились спать на 3-м этаже.
В ровных берегах протекает р. Шпрее. Немцев очень много. Все они, напуганные русской местью по вызову к себе, бегут, торопятся, как послушные псы.
Да, на куполе Рейхстага видел красный флаг. С Берлина ехал на Губ(д)ен, Зарац, Заган, Форст-Бунцлау. Прибыл 5.5.45 г. в 2 часа ночи.
26 мая 1945 был в командировке в г. Дрезден и западнее. Город целый, очень много зелени — красота. Ехал через Бунцлау, Терлин, Лобау. По дорогам ( — ) бесконечные караваны людей на лошадях, велосипедах, волах, самотужки, все возраста (— ) от мала до велика. Они узнали войну.
Из Германии (Лоосвиц, около Бунцлау) 19.6.45 г. 9:40 — на ст. Броккау (южн. Бреслау), со ст. Броккау 21.6.45 в 5:00 через Олац, Бриг, Оппельн, Гросс-Стрелитц, Катовицы — Краков — Львов — Тернополь — Перемышль — Проскуров — Винницу — Киев — Полтаву — Чугуев — Волуйки — Бобров — Борисоглебск, Балашов, Ртищево, Пензу, Сызрань, Батраки.., Куйбышев, Бугуруслан, Златоуст, Челябинск, Курган, Петропавловск, Омск, Барабинск, Новосибирск, Красноярск (12.7.45), Иркутск (16.7.45) понад Байкалом 2 суток (купался), Улан-Уде, Чита, Шилка, Биробиджан, Хабаровск (29.7.45 г.), через Амур (мост 3 км и мост над Амуром 9 км), Иман, Спасы около Ворошилов(а) ст. Дубинский.
26.7.45 13:00 пос. Воздвиженка, 7.8.45 10:00, с. Ново-Никольск (7 км Ворошилов). 6-7.8 и 9-10.8.45 — Владивосток.
1.9.45 погрузка на пароход «Урал» и отправка на Сахалин (города Отамари, Тайхар, Найро, Сикука). На Сахалине с 7.9.45 по 9.12.45г., самолетом из г. Найро в Хабаровск, Ворошилов (свадьба). 28.1.46 с Ворошилова — в Москву (9.2.46 г.), Киев (10.2.46), Липки (12.2.46) — гости».
Отакі вони — особисті записи зв’язківця, техніка авіачастини, сержанта, старшини, капітана Ю. Гриневича. Для старшого покоління — достатньо пунктирних нотаток. Молодшим треба розповісти більше.
***
Народився Юхим Гриневич 16.10.1915 року в с. Липки на Житомирщині. Батько рано помер. Мати, щоб прогодувати п’ятеро дітей, наймитувала. Юхим працював із 13 років і вчився самотужки, допомагали старша сестра і вчителі школи. Закінчив сім класів, профтехшколу, у 1932 направлений на вчительську роботу.
У 18 років став директором сільської школи. Паралельно навчався у Житомирському учительському інституті (1937-1939), закінчив історичний факультет.
Із 22 червня 1941-го — в армії. Зв’язківець, технік авіачастини, сержант, старшина… Південно-Західний, Сталінградський, Степовий, IV Український, III Білоруський, I Український фронти… Берлін, Далекий Схід, де поєднав свою долю з майбутньою дружиною, тоді ще зовсім юною Зоєчкою, яку зустрів у 10-й Повітряній армії… Закінчив війну у званні капітана. Із березня 1946 р. Юхим Гриневич знову на педагогічній роботі. Заочно закінчив Луцький педінститут ім. Лесі Українки і до вересня 1976, до виходу на пенсію, працював у вишгородських школах № 2 і № 1.
З ініціативи директора у школі № 1 був створений Музей Бойової слави, при ньому працював гурток «Пошук» (старшокласники розшукували визволителів Вишгорода у 1943 р. і активно спілкувалися з воїнами 167 стрілецької дивізії І Українського фронту. Заслугою директора школи, всього педагогічного й учнівського колективів є те, що на набережній Київського «моря», на місці кровопролитних боїв за Вишгород стоїть пам’ятна стела.
Виростив і вивчив двох дітей, діждався онуків і правнуків. І весь час — школа і постійна громадська робота (навіть коли вийшов на пенсію). І помер Учитель 01.09.1992-го — у день першого дзвоника у школах.
***
P. S. Пам’ятаю Юхима Романовича на уроках історії у нашій першій школі, де я навчалася в одному класі з його сином. Євгена він ніколи не виділяв, хіба що був набагато вимогливішим, ніж до інших учнів.
А коли наш директор розповідав про війну, у залі було тихо-тихо, так яскраво описував він, якщо чесно, такі далекі для нас, тодішніх підлітків, часи. Тепер, коли наші хлопці гинуть на Сході, по-іншому читаються скупі нотатки фронтового щоденника вчителя Юхима Гриневича.
