Олексій РАЧИНСЬКИЙ, заступник Вишгородського міського голови
У започаткованій реформі місцевого самоврядування в Україні багатьох хвилює саме перспектива масштабного об’єднання нинішніх сільських рад в одну «громаду» — адміністративно-територіальну одиницю базового рівня. Масштаби справді вражають — із 11,5 тис. міських, селищних та сільських рад у результаті реформи, як презентовано, має бути сформовано 1,5 тис. громад.
Очевидно, що найбільшою мірою доведеться різати «по-живому» сільські ради, яких найбільше — 10,3 тис. одиниць. Також відзначено, що чисельність сільської громади при добровільному об›єднанні в нову громаду становитиме 9 тис. осіб, середня кількість населених пунктів у такій громаді становитиме 16 одиниць, очікувана площа — близько 400 км2, максимальна відстань до адміністративного центру до 20 км, із часом прибуття відповідних служб для надання медичної та пожежної допомоги — 30 хв.
Метою об’єднання територіальних громад є формування дієздатних територіальних громад, головним завданням яких має стати поліпшення забезпечення потреб громадян, оперативне та якісне надання їм базових соціальних та адміністративних послуг, поліпшення умов сталого розвитку відповідних територій, ефективніше використання бюджетних коштів та інших ресурсів.
У дискусіях прихильники реформування найчастіше послуговуються досвідом Польщі, де проведена реформа місцевого самоврядування вважається однією з найбільш успішних. Тому варто порівняти хоча б середні показники масштабів самоврядних громад у них і в нас — їхнє населення, території тощо.
Важливо акцентувати увагу на особливостях розселення у сільській місцевості, бо без цього «запозичення» і найбільш вдалої моделі можемо мати неочікувані наслідки для сільського розвитку. Хоча наведені параметри є «середньою температурою по госпіталю», все ж таки кількісні критерії трохи упорядковують бачення.
Справді, проведена реформа місцевого самоврядування вважається однією з найбільш успішних у Польщі. У результаті її оформилася нова система управління, побудована на децентралізації влади.
Триступеневе територіальне самоврядування тут не має ієрархічної структури: гміна як базова одиниця, повіт (на українських теренах — район) і воєводство (область) — незалежні одне від одного і разом підпорядковуються нагляду з боку держави у визначених законом рамках.
Модель влади змінилася на користь громад і реалізації їхніх прав на самоврядування. Фінансово самодостатнє місцеве самоврядування саме на базовому рівні змогло перебрати на себе більшість функцій із забезпечення життєдіяльності громад. Ефективне самоврядування стало поштовхом до соціально-економічного розвитку сільських громад і сіл.
Досвід переконує, що коли й найбільш вдалу модель перекласти на інший грунт, не врахувавши особливостей, то результат може виявитися неочікуваним. Не можна об’єднувати громади уніфіковано, не підходячи до кожної індивідуально.
Головне — не кількість населення самоврядної одиниці, а, як зазначається в Європейській хартії, здатність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління істотною часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Проте схоже, що альтернатив об’єднанню сільських громад не залишено.
У чинному Бюджетному кодексі України об’єднані і «прості» громади, розведені навіть по різних статтях: надходження та витрати «бюджетів об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад», передбачені у статті 64, а «…сільських, селищних бюджетів» — у статті 69. Доходи, відповідно, теж різні, і очевидно, що на користь об’єднаних громад їх «покладено» більше.
У наступній статті розкажу про своє — як землевпорядника — бачення щодо об’єднання територіальних громад у Вишгородському районі.
