Іван БУРДАК
Отямся, Народе! Нарешті проснись!
До Церкви піди і Творцю помолись.
Згадай своїх предків, що Славу творили,
Країну, як неньку, безмежно любили.
Були вони сильні, бо в дружбі жили,
З братами по світу упевнено йшли.
Слов’яни від Бога – це знали вони,
Не було між ними ніколи війни.
Хребти їм хотіли чужинці зламать
І землю рідненьку у них відібрать.
Зрубали під корінь вони ворогів,
Бо так їм Всевишній постійно велів.
Тепер ти, Народе, немов зубожів,
Не слухаєш Божих вимогливих слів:
— Війну зупиніть! Братовбивству кінець!
До Храму несіть миротворчий вінець!
На бойню не шліть своїх славних синів,
Згадайте сьогодні дідів і батьків,
Що злагоду, спокій у Долі благали
І владу до миру завжди закликали.
Послухай, Народе, Святого Отця,
Скажи, чи потрібна війна нам оця?
Пластинку гнітючу негайно зміни,
Повстань проти вбивства, розбою, війни.
За мир закликай ти усіх ворогів,
Що кинули в пекло нещасних рабів.
Можливу дотямлять і Захід, і Схід,
Що нищать вони православія рід.
Щоб влада країни народ не гнітила,
А мир і добробут для нього робила.
На світі минули давно ті часи,
Коли затягали раби пояси.
Жирує, жиріє навколишній світ,
Ніхто не затягує ситий живіт.
Подумай, Народе, про все це завчас,
Щоб розум і дух твій тепер не погас!
То ж знай, гріхоблуддя тебе полонило,
Бридкою ганьбою надовго покрило.
Нащадкам своїм не вкорочуй життя,
Хай радує маму розумне дитя.
Отямся, Народе! Нарешті проснись!
До Храму піди і Творцю уклонись!
Нехай Він помилує нас, небораків,
Бо підеш туди, де зимують лиш раки!
