29.03.2024

Вишгород Газета ONLINE

Вишгород – офіційний сайт газети, новини сьогодні, архів. ONLINE

Древній Вишгород — літописне місто (Bousegrade) Бусеград* — літописне місто)





Ірина ПИРОЖЕНКО, директор Вишгородського історико-культурного заповідника

Вишгород, розташований на околиці столиці Київської Русі (за 10 км), — одне з найстародавніших міст України-Руси, що протягом свого існування залишався в тіні свого великого сусіди. Історики називали Вишгород  північними воротами держави.

 Найцінніший діамант в історичній короні Київської Русі, в Іпатієвському літописі Вишгород згадується 38 разів. У творі Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» (948-952 рр.) Вишгород названий у грецькій транскрипції «Вусіградом» і одним із найкрупніших міст Русі, куди поверталися князі після «полюддя», тобто після збору данини.

Також місто Вишгород мало назву «Вользінград», тобто Ольжин город.

Згідно з «Літописом руським», перша письмова згадка про місто Вишгород датується 946 (6454) роком, на який припадає початок княжіння Святослава Ігоревича (регентшею та матір’ю його була Ольга — дружина Ігоря Рюриковича). Після вбивства чоловіка княгиня-удова зібрала військо і пішла на Древлянську землю. «І наклала вона на них (древлян) данину тяжку, і дві частини її шли Києву, а третя — Вишгороду до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом».

Ольга близько 955-957 року прийняла християнство в Константинополі, пізніше була канонізована як свята.

У результаті вивчення Вишгородського городища розкопками досліджений був оборонний вал — близько 50 будівель господарського та житлового призначення, а також 40 виробничих комплексів. Площа міста в період його розквіту в середині ХІІ ст. сягала 80 га, а дитинця — 9 га. Площа дитинця Києва (місто Володимира), більша за вишгородську, становила всього 10 га, і тільки за правління Ярослава — 70 га.

Місто згадується також у Літописі про події 980 (6488) року.

Це вже була доба Володимира Святославовича, сина княгині Ольги. Літопис свідчить: «Був же Володимир переможений похіттю до жінок, і було йому приведено шість жон, і наложниць у нього було триста — у Вишгороді, триста — у Білгороді, а двісті — на Берестовім».

Відомо, що першу дерев’яну церкву у Вишгороді було побудовано Володимиром і названа вона була «церква св. Василя». Згадується вона у «Повісті минулих літ» уже 1015 р., коли біля неї було поховано князя Бориса, а потім і брата його Гліба («і положиши у брата свого Бориса у церкви святого Василия»). Цей дерев’яний храм після вокняжіння у Києві Ярослава Мудрого і перенесення до Вишгорода тіла Гліба, згорів.

Із Вишгородом пов’язана одна з найбільших трагедій в історії Русі і першими давньоруськими святими князями Борисом та Глібом — молодшими синами Великого Київського князя Володимира Святославовича. Після його смерті в 1015 році між його синами почалася боротьба за владу, і Ростовський князь Борис та Муромський князь Гліб були вбиті за наказом старшого брата Святополка. Літопис свідчить: «Святополк прийшов уночі до Вишгорода і потай прикликав (боярина) Путшу і вишгородських бояр і сказав їм: «Чи віддані ви мені всім серцем?» І сказав Путша: «Можемо ми голови свої з вишгородцями положить за тебе». «Підіть убийте мойого Бориса», – мовив Святослав. І вони обіцяли скоро вчинити це.

Коли ж Бориса вбили, то, згідно з «Літописом руським», — «і положили тіло його, принісши його потай до Вишгорода до церкви св. Василя». Через деякий час, при князюванні Ярослава Мудрого, брати Борис та Гліб були введені в ранг перших православних святих. Над їх святими мощами збиралися князі землі руської, укладаючи угоди, з мирянами святкували видатні події.

На їх честь з 1074 по 1115 р. у Вишгороді було побудовано величезний кам’яний храм, він височів на горі, на тому самому місці, де зараз на фундаментах його центрального нефу стоїть церква в ім’я свв. страстотерпців Бориса та Гліба, побудована у 1862 р. за типовим проектом К. Тона (архітектор, автор храму Христа Спасителя у Москві).

Літопис свідчить: «У рік 1054 (65620) представився великий князь Ярослав. Сам же Ярослав був слабий, а коли прибув він до Вишгорода, то розболівся вельми, отже приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою Богові». З Вишгорода його на санях відвезли до Києва, де в Софії положили до мармурового саркофагу.

У 1155 році Вишгородським князем був Андрій Боголюбський, а Юрій Довгорукий — його батько — Київським князем. «У тім же році пішов Андрій від отця свого із Вишгорода в Суздаль без отчої волі. І взяв він із Вишгорода ікону святої Богородиці із Цесарограда. Прикрасивши, він поставив її у церкві своїй святої Богородиці у Володимирі (Суздальському)».

У Вишгороді вона знаходилась у дівочому монастирі, а зараз знаходиться в Москві, в церкві на Толмачах на території Третяковської галереї, та зветься «Володимирська ікона Божої Матері». Сьогодні це святиня всього православного світу, бо вважається чудотворною.

Чимало історичних подій і постатей пов’язані з нашим славетним містом. До 1300 р. Вишгород згадується в літописах. Відомий Вишгород і як один з найбільших гончарних центрів у Східній Европі.

Вишгород згадується у багатьох літописних джерелах. Іпатієвська літопись, — «Повість временних лет», — Густинськая літопись, Патерик Києво-Печерського монастиря, «Сказание и страдание и похвала св. мученикам Борису и Глібу» (Сильвестровский сборник. 146), Костянтин Багрянородний «Про управління імперією» (948-952 рр.)

Літописи не залишили жодного слова про долю Вишгорода під час навали татаро-монголів. У 1360-х роках Вишгород разом з Києвом — у володіннях великого князівства Литовського.

До 1552 року про Вишгород майже не знайдено згадок у джерелах.

Вишгород спустошений. Про це свідчить «Люстрація» Київського замку 1552 року, в якій Вишгородське городище характеризується як безлюдне. В 1571 р. Вишгородське городище разом із Межигірським монастирем були подаровані спеціальною грамотою короля Сигизмунда ІІ королівському писарю Евтіхію Висоцькому. У1607 р. Вишгород був переданий волинському польському магнату Гаврилі Гойському. У люстрації опис міста: «Той замок стоїть над Дніпром, на пагорбі, оточений частоколом, до нього вхідна дерев’яна брама, башти дві, дім з двома світлицями, кухня і пекарня. У цьому містечку 100 житлових будинків». (Господарю замку приносили доходи з оренди перевозу, рибних озер,  діяльності млинів).

Відбудова Вишгородської фортеці відбулась при Київському воєводі — Станіславі Жолкевському, у 1608-1618 рр., коли Вишгород був у складі Польщі.

Далі Вишгород стає володінням Петра Киселя. У цей період продовжує

давні традиції гончарного виробництва.

Вишгород був нанесений на мапу Польші, Угорщини Себастьяном Мюнстером у 1540 р. Про широку популярність Вишгорода саме за існування в ньому Борисоглібського храму свідчить і нанесення його на відомій мапі Києва, складеній Ушаковим у 1695 році. На ній Вишгород позначений зображенням символічної дерев’яної церкви з надписом біля неї «Вишгород. Церковь Бориса і Гліба».

У другій половині 17 століття Вишгород разом із усією Україною пережив період «руїни», коли ішли безкінечні війни і боротьба різних угрупувань за гетьманську владу.

Разом із Вишгородом з 12 століття тривалий час існував монастир, у якому церква звалась Білий Спас (пізніше став називатись «Межигірський монастир»). За легендою, він існував разом із Вишгородом, і саме, коли Андрій Боголюбський виїжджає з іконою Богоматері до Суздаля, він дає вишгородським ченцям гроші на побудову церкви в монастирі, і називають її Білим Спасом.

Історія Монастиря — це окрема тема. Довгий час Межигірський монастир володів селом Вишгород. Історія Межигірського монастиря дуже цікава, але і трагічна.

У 17 столітті він став Козацьким монастирем — головним релігійним центром запорізького козацтва. Монастир володів 8 селами, 2 слободами, 3000 селянами, які двічі на тиждень виконували трудові повинності на користь монастиря. Було 7 млинів, 39 риболовних озер, 2 винокуренні заводи. Закрили монастир після перемоги Росії в Русько-Турецькій війні і переведення козаків на Кубань в Лєбяж’ю Пустинь (нині Краснодар, РФ) для захисту кордонів Російської імперії.

У 1934 залишки монастиря були підірвані — тут вирішили побудувати дачу для першого секретаря ЦК Компартії України.

Від монастирського комплексу нічого не залишилось, тільки могили козаків — Євстафія Гоголя, Семена Палія та багато інших.

З прикінцевою історією Межигір’я ви всі знайомі. І що ж, був правий український етнограф 19 століття Сементовський, коли писав: «Пробач, Межигір’я, з твоїми великими дубами, які вважаються Володимировими… Пробач, з поетичною пам’яттю лицарської віддачі Січі Запорізької…

Все для тебе минуло. І немовби не було ніколи твого минулого…»

Але повернемось до легендарного міста Вишгорода. Сьогодні наш Вишгород — Національна пам’ятка України. Це підтверджується фактом занесення його до «Переліку древніх малих і середніх міст», що мають пам’ятки історії (Постанова Ради Міністрів УРСР 1976 р.). Також він занесений до «Списку історичних населених місць України» (Постанова Кабінету Міністрів України 2001 р.). Згідно з Указом Президента України, в 1994 році був створений Вишгородський історико-культурний заповідник з метою збереження пам’яток історії, архітектури, археології.

* Топонім Bousegrade — погоджено з Вишгородом