23.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Європейський мер в європейському місті





1

Розмовляла Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — архів газети «Вишгород»

Віктор Решетняк не раз побував за кордоном, чимало їздив по Європі, стажувався у Франції, неодноразово брав участь у міжнародних наукових семінарах. Він має постійний тісний контакт з містами-побратимами Вишгорода і може не лише як лікар-фахівець, а й як господарник розповісти — як живуть у Євросоюзі, як поповнюють бюджет, як виконують свої обов’язки перед громадянами та досягають того високого рівня життя, котрого ми прагнемо…
Із запитаннями про європейське майбутнє Вишгорода та найближчі плани редакція звернулася до Вишгородського міського голови Віктора Решетняка.
— Вікторе Олександровичу, якщо говорити про європейський вибір України і сучасні реалії… яким Ви бачите розвиток нашої держави?
— Україна — однозначно європейська держава, і наше майбутнє — у Європі. Це не просто наш вибір, це тисячолітні реалії. Ми вже є Європою — географічно, духовно, історично, міжнародними культурними зв’язками.
Нам залишилось зробити економічні реформи та відмовитися від старої владної моделі, яка пручається і призвела до трагічної ситуації на Сході.
Події на Сході України — не антитерористична операція (АТО). Це справжня війна — смертельний бій нашого минулого з нашим майбутнім. Ті консервативні сили, які тривалий час впливали (та й зараз впливають — у Верховній Раді, у Кабміні, на місцях) на внутрішню і зовнішню політику нашої держави, не хочуть, аби ми стали частиною Європи.
Звісно, ідеалізувати Європу і закордон взагалі — наївно. Там немає пільг. Там відчутні ціни на продукти харчування, високі тарифи на послуги. А основне – серйозна відповідальність кожного на робочому місці. Та все одно, європейський шлях — найкращий для України. У нас кожен відчуває себе безправним і приниженим, куди б він не прийшов — наче жебрає, а не живе. І залишатися у феодальному устрої, в якому ми нині борсаємось, — нестерпно! Тим більш, коли порівняти наше життя з Європою. Європейський страховий поліс забезпечує нормальне, високоякісне медичне обслуговування. Європейська зарплата надає можливість нормально жити. Європейська пенсія дає змогу літнім людям лікуватися та подорожувати світом. А головне – людина в Європі захищена державою і соціально, і в правовому полі та відчуває себе гідно.
— Можливо, тому що європейські спільноти склалися раніше за нашу молоду державу, формувалися за економічними законами, тож люди там більш відповідальні?
— Це правда, але в України немає часу на «розкачку», все слід робити дуже оперативно. Зараз українська економіка має працювати надзвичайно патріотично. І суспільство — мобілізувати всі фізичні і духовні резерви. Тут неабияку роль мають зіграти релігійні спільноти: вони повинні об’єднатися заради єдиної України.
— А європейські міста-побратими допомагають?
— Практично всі міста-побратими Вишгорода підтримують нас у нинішній нелегкій ситуації: надсилають листи, телефонують. Так, нещодавно мер Бєлгорода (РФ) у телефонній розмові наголошував, що жителі міста — проти війни і не розуміють геополітичних «ігор» на території України.
Без сумніву, Росія — це Пушкін і Єсенін, Цвєтаєва й Ахматова, Сахаров і Кротов, Ахеджакова і Басилашвілі, а не Путін — з «Градами» і танками.
Мир в Україні підтримують наші польські, французькі, німецькі побратими… І не лише словами. Так, громада естонського м. Раквере передала Вишгороду два реанімобілі. Один відправили у 95-ту бригаду, інший – у 25-ий батальйон. (Це великий шмат роботи. Дякую усім, хто до неї долучається і допомагає нашим бійцям, зокрема — новому очільнику районної організації Товариства Червоного Хреста України Ірині Правдивій.)
— Ви — практик, маєте своє бачення, з чого треба починати зміни і де…
— … 20 років ми чуємо про реформи, рік як змінилася влада, а що маємо по всій країні?..
Перші реформи мають бути загальноукраїнськими і стати важелями економічного розвитку. Без змін ми не зможемо рухатись вперед — загрузнемо у трясовині системи.
На практиці жителі Вишгорода переповнюють бюджет, а кошти — ідуть не на потреби нашого міста, а на розвиток області й району. Хоча саме громада має вирішувати, як розподіляти зароблене нею, а не хтось зверху — ділити гроші та піаритися на досягнутому.
Дякую вам, вишгородці, що працюєте, а не цілими днями розпинаєтесь з прапорами на площах і вулицях про «палку любов» до України, демонструючи уявний патріотизм! Революція закінчилась. Потрібно працювати, піднімати і захищати рідну країну, а дехто ніяк не може вийти із ролі «крикуна».
Що б не говорили про забудову Вишгорода — вона триватиме, незалежно від того, хто керуватиме містом. Це реальна об’єктивність — все одно міські території забудують, не зараз, так через п’ять-десять років, тому що це вимога часу і людей. Окрім того, будівництво приносить дохід: податки, пайова участь у розвитку інфраструктури Вишгорода.
Ці кошти йдуть на вирішення щоденних соціальних питань: на дороги, освітлення, парки, сквери, комунальне господарство, за рахунок цих коштів можливі нові групи і дитсадки, у перспективі — будівництво нової загальноосвітньої школи і т. інш. Реалії нині такі, що треба подбати і про безпеку міста: облаштовувати приміщення, що підходять для бомбо-сховищ (а це час і знову ж таки кошти, якими відає Казначейство); навчати громадян першій медичній допомозі та володінню зброєю.
У школах і позашкільних закладах старшокласників цьому можуть навчити ветерани, «афганці», ті, хто пройшов військовий вишкіл, старші пластуни.
Ну і про фізичну підготовку слід подбати освітянам: здорова нація — це 80 % успіху країни. У Вишгороді є басейн, санна траса — вони мають працювати цілий світловий день, і насамперед — для молоді, для школярів.
— Зараз на всіх рівнях дуже багато говорять про децентралізацію влади. А як Ви бачите цей процес? Що показує Ваш досвід мера?
— Як бачу децентралізацію? Це передача громадам повноважень і коштів. І якомога скоріше. Переконаний, що сьогодні — це ключове питання у нашій державі. Без передачі повноважень на місця годі говорити про системні зміни.
Всі вісім років перебування на посаді мера постійно борюся за права нашої громади, та й сьогодні місто не має дієвих важелів впливу на соціально-економічні об’єкти. Нам не підпорядковуються ні міліція, ні земельні структури, ні промислові підприємства — а вони мають бути підзвітні громаді, бо знаходяться у Вишгороді, на нашій землі.
Подібний перекіс і на інших теренах. Ми знаємо проблеми навчальних і соціально-культурних закладів, але не маємо повноважень розв’язувати їх на місці, не можемо знайти навіть приміщення для громадських організацій, бо фактично у нас немає ніякої власності.
Скажу більше: без команди «згори» нічого не рухається. Навіть сьогодні понад 15 млн грн міських коштів — у Казначействі.
Цими грошима міська рада не вільна скористатися, а відтак — не вільна облаштувати бомбосховища, систему відеоспостереження, завершити реконструкцію набережної та доріг, побудувати пам’ятник княгині Ользі, розпочати реконструкцію площі біля «Енергетика» та фонтану біля кінотеатру «Мир» (районний Центр творчості «Дивосвіт» — ред.), розробити проект компактного і зручного комунального ринку, продовжити реконструкцію стадіону біля школи «Сузір’я». Ці проблеми буквально зависли в повітрі.
Навіть зробити Алею мистецтв (своєрідний Андріївський узвіз) за адмінбудинком — аби наші майстри могли працювати там у теплу пору року — теж не можемо, бо коштами розпоряджається не саме місто, а така державна структура, як Казначейство.
Інший приклад — будівництво. У Вишгороді воно здійснюється відповідно до чинного законодавства, але вся дозвільна документація, що розробляється (від проектів до виконання), — не підпорядкована місту. Частіше за все земельні ділянки купують у власників, документи розробляють і погоджують в області або в районі, а місто — хіба що доводять до відома.
І от за це, за цю загальноукраїнську недолугу застарілу систему, нас на місцях усі й критикують — і виникає роздратування, недовіра людей до влади усіх рівнів.
На запитання «Чому хтось, а не вишгородці, вирішує, кому і де надавати землю, щось будувати?» — жодної відповіді. Саме тому ми вирішили створити у міськраді (і спасибі, що міський депутатський корпус це підтримав!) архітектурно-будівельний відділ — аби ніхто не міг домовлятися «нагорі» і ставити місто перед фактом появи непогодженої з міською громадою і незручної для вишгородців забудови.
Треба, щоб усім займалася міська громада — і ми сподіваємося на відповідні зміни у законодавстві.
— Як Ви ставитесь до люстрації?
— Характерною рисою багатьох є звичка навішувати ярлики. При Сталіні — «ворог народу», після Хрущова — «волюнтарист», за Брежнєва — «зрадник Батьківщини», на початку Незалежності — «комуняки» та «москалі», за Помаранчевої революції — «кучмісти», після Ющенка — «любі друзі». А вже вся влада гуртом за часів Януковича — «галімий кримінал».
Вважаю, що судити людину треба за її справи, а не за колір партквитка чи за те, що вона працювала у той чи інший час. І коли у нас десятки фахівців опиняються на вулиці, а замість них приходять куми, брати, свати… маємо не покращення, а погіршення ситуації, що, в свою чергу, знову і знову збурює суспільство.
Державність є, а держави нема: той поганий, інший. Шановні, робіть свою справу, не шукайте у темній кімнаті чорного кота! Професіоналів при будь-якій владі не можна викидати. Найбільша помилка — шукати крайніх серед попередньої влади і декламувати гасла замість того, щоб діло робити.
Я сам ніколи не ганив своїх попередників. І не кажу, що місту не допомагали голова Київської облдержадміністрації А. Присяжнюк, голова Вишгородської РДА О. Приходько, народний депутат Я. Москаленко — підтримка з їхнього боку була. В тій ситуації, маючи бюджетні кошти, я міг би серйозно допомогти реконструювати лікарню, школи, басейн, стадіони… І питання ремонтів ми б закрили на довгі роки — але… владна система в цілому не дозволяла це зробити, не було у нас на місцях повноважень.
Вже минув рік, як у країні змінилася влада, але схема залишилася та ж сама. Вона не дає місту ані заробляти кошти, ані будувати.
— Чи готові громади взяти на себе всю відповідальність після реформи?
— В першу чергу, реформа має відбутися у головах людей. Керівні органи місцевого самоврядування повинні усвідомити, що радянська командно-адміністративна система віджила себе. Міські, селищні і сільські голови мають розуміти, що кошти для громади треба заробляти, а не сидіти і виписувати довідки і за це отримувати зарплату. Треба думати, як наповнювати місцевий бюджет.
— Ваше ставлення до об’єднання громад?
— Звісно, децентралізація передбачає, в першу чергу, об’єднання громад. Території мають об’єднуватися за географічними, історичними та культурними принципами.
Я особисто не хочу, щоб Вишгород об’єднувався з Києвом, бо ми будемо якимось заштатним придатком до нього. Ідеально для Вишгородської громади — залишатися історичним супутником столиці.
Для Вишгорода адміністративно-територіальна реформа — це можливість розмахнутися: Правий берег, Лівий… Хтось наче поряд, але там — не мед. Є й шанс освоїти нові простори. Це як флот: надводний себе вже вичерпав, а підводний має простір для маневрів.
У селах району люди мають усвідомити, що в нових умовах Вишгород уже не буде дотувати їх, доведеться самостійно заробляти кошти: шукати інвесторів, розвивати підприємства тощо. Реформа неминуча, як схід Сонця. Хто раніше об’єднається, той раніше отримає кошти на зміни і розбудує інфраструктуру за європейськими стандартами.
Головна мета об’єднання громад — поліпшення надання послуг населенню. Вишгород спроможний забезпечити нормальні умови для цього громадам навколишніх сіл: це й медицина, і сфера послуг, і культура тощо. Надавати послуги можна якісно і оперативно, а це в нашій роботі найголовніше.
Європа згодилася допомагати фінансами проводити в нас децентралізацію. А це означає, що наш єдиний шлях – у сім’ю європейських народів, підтягуватися до їхніх високих соціальних стандартів.

— Ви — двічі мер Вишгорода, депутат Київоблради, брали участь у виборчих перегонах до Верховної Ради України. Підете на треті вибори — на посаду міського голови?
— Однозначно — балотуватимусь. Розроблені десятки соціальних проектів, які потребують негайного втілення в життя, вони потрібні місту, як повітря. Доки нова влада зможе розібратися в найголовніших напрямках діяльності, пройде чимало часу, а місто знову втрачатиме у своєму розвитку.
Крім того, до влади рвуться ті, хто вже точно не має морального права керувати громадою. Вони закидають місто «безкоштовними» друкованими виданнями, що намагаються біле назвати чорним, а кривду — правдою.
Огидно чути, як по автобусах проплачені немісцеві особи розповідають, кого вони хочуть бачити мером, а кого — ні.
Особисто мені нема чого боятися: за вісім років стільки було намагань мене у чомусь звинуватити — та нічого не вийшло. І мені не потрібно якесь крісло чи посада. Для повноцінного життя у мене є все: друзі, родина (це для мене святе), розумні діти, гарні онуки, добре ім’я лікаря.
А клятва Гіппократа — не просто слова. Весь біль, з яким приходять люди, залишається у мене всередині: так було і є у лікарні — так само є і у мерії.
— Чимало залежить і від того, яким буде депутатський корпус Вишгородської міської ради сьомого скликання…
— Вважаю, що насамперед міський депутатський корпус не повинен зациклюватися на власних (чи партійно-корпоративних) інтересах. Треба повернути довіру людей до влади — це найголовніше. Для цього однозначно мають бути тільки мажоритарні вибори.
Депутат, який працює на своєму окрузі, знає усіх нужденних, особливо людей похилого віку, проблеми кожного будинку — ось це справжній депутат. Депутат-мажоритарник не думає про партійну кар’єру чи піар, він підтримує гарні починання — попри свої політичні чи особисті вподобання.
Нинішні депутати-мажоритарники (Лісогор, Шока, Руденок, Мельник, Кутаф’єв, Виговський, Кравченко, Шубка, Попов, Семенов, Корнійчук…) — у міськраді щодня. Дорогу чи тротуар замостити, під’їзд відремонтувати, відмостку зробити, лавки, сквер, дитячий майданчик, освітлення — їм усе болить, вони від мене й моїх заступників вимагають, проштовхують свій округ у міські програми.
У наступній міській раді, вважаю, обов’язково мають бути лікарі і вчителі — вони завжди тримають руку на пульсі суспільства. Має бути молодь, яка готова втілювати у життя нові ідеї. Підприємці, що вміють організувати справу і дають роботу вишгородцям. Військові, патріоти, що повернулися з АТО, воювали за незалежність України, серйозно ставляться до життя. Кількість жінок і чоловіків у міській раді має бути приблизно однакова — для рівноваги, тому що чоловіки вирішують стратегічні питання, а жінки — тактичні, питання сьогодення, при цьому звертають увагу на найменші деталі (вони розуміють, що у житті дрібниць не буває, і більш схильні не «рубати з плеча», а обговорювати і знаходити розв’язання проблем).
— Пряма участь громади у життєдіяльності міста. У чому Ви її бачите?
— Активістів у Вишгороді чимало, та кожен тягне у свій бік. Одному хочеться більше магазинів, іншому — спортивних майданчиків, хтось мріє про сквери, а хтось — про житло. Є і такі, хто завжди «проти», — аби покричати, привернути до себе увагу, а конкретних пропозицій щось звідти не чути.
Природно, щоб у місті було якомога більше громадських об’єднань, які представляють інтереси усіх прошарків населення. До Вишгорода (та по всьому району) приїхало чимало вимушених переселенців: трудові біженці і біженці з Криму і Сходу України — їм потрібна робота, житло, школа чи дитсадок для дітей.
Потрібен суспільний центр, у якому б громадські організації (молодь, старші люди, чорнобильці, ветерани, «афганці», жіночі і спортивні клуби — наприклад, шаховий) могли б проводити свої зібрання, запрошувати на зустрічі чиновників тощо. Будинок громади стане осередком виплеканого у сім’ях, сформованого у школах, підживлюваного традиціями соціально відповідального патріотизму, надійною основою ефективного місцевого самоуправління.
— І наостанок…
— … І наостанок як лікар хочу порадити.
Люди, виборці, останню краплю довіри віддали владі. А вона її зараз стрімко втрачає. Це неприпустимо. Треба тримати слово, вести відкриту політику. Зараз в ходу консервативні методи. Та закінчиться все оперативним втручанням, а тут без ампутаційного ножа не обійтись. В результаті всіх поставлять до стінки, і потрібно буде відповідати, тому що нинішня система нагадує колгосп «Шлях до загибелі»: свині ідуть до корита – а воно порожнє.
Не треба робити бізнес на крові, займатись політиканством: це затьмарює розум і не призводить ні до чого хорошого. Як результат — маємо розкол на Сході нашої держави, загрозу світової війни.
Сьогодні, як ніколи, потрібно об’єднатись. Зупинити політичну шизофренію. Тут, повторюся, дуже важлива роль церковних громад. Із повагою ставлюсь до всіх віруючих, бо сам вірю у Бога. Але те, що чималі церковні пожертви у такий складний для нашої країни час ідуть фактично в чужу країну, на підтримку агресора — не по-людськи і не по-Божому.
Не по-людськи і не по-Божому — жити в Україні і надавати кошти тому, хто веде проти України війну. Треба, щоб всі релігійні конфесії в Україні були українськими по духу.
У церквах і релігійних спільнотах треба говорити правду, а не замащувати істину єлеєм. Необхідно перед усім світом розкривати справжнє обличчя Путіна і його оточення, їхню убивчу для людяності й людства агресивну політику.
— Що побажаєте вишгородцям?
— Хочете бути здоровими — не читайте на ніч «жовтої» преси. Усім нам — згуртованості та єдності задля добрих справ, а не задля розбрату, який на руку лише ворогам.
Слава Україні! Героям слава!