Депутат Вишгородської районної ради Костянтин Непоп все життя присвятив армії й Вітчизні. Брав участь у миротворчих операціях під егідою ООН.
Гасло десантника «Ніхто, крім нас» стало для Костянтина дороговказом по життю. Із 26 червня він — на Сході України, у складі підрозділу 95-ої аеромобільної бригади.
«Пережив» кілька ротацій, у важких боях за Донецький аеропорт під Пісками був поранений (три «вогнестріли» отримав із засади терористів). Місяць — у госпіталі, і знову — до бойових побратимів. Коли наші бійці відійшли з аеропорту і закріпилися у с. Водяному — брав участь у найважчих боях.
«Ніхто, крім нас»
Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — родинний архів Непопів, газети «Вишгород», газети «Слово» і ДНЗ «Сонечко»
ДЖЕРЕЛО: Довідка Вишгородського райвійськкомату, інтерв’ю Володимира Потапова «За чисте небо над головою» (див. сайт газети «Слово»)
НЕПОП Костянтин Іванович народився 25.09.1979 р. у с. Хотянівка Вишгородського району. Згодом з батьками переїхав до Вишгорода, де закінчив дев’ять класів у ЗОШ № 1.
Далі — Київський енергетичний технікум (закінчив у 1999 р. за спеціальністю «технік-теплотехнік») і два роки у «Тепломережі»: починав слюсарем, а «доріс» до майстра аварійної служби.
Служив у Збройних силах України з 12.05.2000 р. по 25.09.2001 р. начальником радіостанції короткохвильових радіостанцій малої потужності (в 95-ій аеромобільній бригаді у Житомирі). По закінченні строкової служби запропонували перейти на контрактну — саме формувався батальйон, на базі якого виникли перші підрозділи українських миротворців.
За контрактом Непоп служив з 25.09.2001 р. по 21.11.2003 р. — командиром відділення. Після перепідготовки у 2002 р. миротворчу роту Костянтина відправили на Балкани у KFOR. Пліч-о-пліч з українцями проходили службу підрозділи бельгійський, французький, люксембурзький, згодом — і румунський, невеличкий німецький.
Півтори сотні українських військових входили до складу бельгійського контингенту Багатонаціональної бригади КФОР «Північ». Основа українського підрозділу — аеромобільна рота й окремий інженерно-саперний взвод, що формувався на базі 95-ої окремої аеромобільної бригади Північного оперативного командування Сухопутних військ Збройних сил України.
Серби, албанці, інші національності, православні, мусульмани, різні конфесії… — «клаптикова» територія Косова (Сербія) була розподілена ще й зонами впливу «інтернаціональних» бандугруповань, що промишляли рекетом, торгівлею наркотиками і зброєю. Місцеві політики ділили між собою владу, фізично знищуючи як один одного, так і свій народ.
Завданням миротворців було — знаходити і вилучати незаконну зброї, встановлювати у зоні відповідальності кожного підрозділу блокпости та перевіряти пішоходів і автотранспорт. Вилучені зброю і наркотики здавали поліції — а згодом все це знову опинялося на вулиці (було незрозуміло, де закінчується поліція і починається банда).
Крім того, албанці, плутаючи українців з росіянами (їхня зона відповідальності знаходилася неподалік — і вони дуже погано ставилися до мусульман), обстрілювали й закидали гранатами миротворчі українські підрозділи.
Костянтин Непоп з 06.12.2002 р. по 25.07.2003 р. у Косово на відповідальному посту — начальником радіостанції. Звільнений у запас 21.11.2003 р.
Після побаченного на Балканах (корупція та продажність місцевої влади) Костянтин зрозумів, що не хоче такого для України. Тому брав активну участь у Майдані 2004-2005 рр. Мріяв про матеріально-технічне забезпечення Української армії, як у Європі.
Тодійшні лідери Майдану не виправдали сподівань українців, їхнього прагнення до змін. Костянтин Непоп відійшов від політики — працював в охоронних структурах (фахівця з таким досвідом брали на роботу охоче). Роботу поєднував з навчанням. У 2011 р. закінчив ВНЗ «Київський Славістичний університет» (за спеціальністю «менеджер митної справи»), у 2013 р. — Міжрегіональну академію управління персоналом» (за фахом «менеджер з адміністративної діяльності»).
Активна життєва позиція, гасло десантника «Ніхто, крім нас» перемогли — на чергових виборах у 2010 році до Вишгородської районної ради Непоп балотувався мажоритарником від Хотянівки та Осещини — і переміг.
Майдан 2013-го сприйняв як крик душі українців, Крим і Схід — як небезпеку для молодої держави. Діяв, як має діяти кожна свідома людина, що має гордість і віру в краще. Разом із «афганцями» (представниками Української спілки ветеранів Афганістану — УСВА — у Вишгородському районі) надавав різнобічну допомогу армії — у підготовці та забезпеченні батальйону міліції особливого призначення «Київщина», у комплектації Збройних сил України строковиками і добровольцями.
Костянтин Непоп був призваний по мобілізації, згідно з Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303, Вишгородським РВК. Після підготовки (з 19.03 по 10.06.2014 р.) вибув для подальшого проходження служби в рідну 95-ту окрему аеромобільну бригаду на посаду головного сержанта.
Загинув 02.02.2015 р. в с. Водяне під Донецьком на Сході України (автівка з бійцями Української армії підірвалася на фугасі).
Українець. Розлучений, дочка — Марія Непоп, 2012 р. нар. Мати — Віра Григорівна Непоп, 1947 р. нар., пенсіонерка.
Про Костянтина — його бойові побратими, вишгородці, хотянівці, всі, хто його знав (із соціальних мереж):
Саша Колеснік:
— Много чего можно сказать хорошего. Скажу одно — он был НАСТОЯЩИМ!!!
Буду помнить тебя.
Дмтро Лебезун:
Только что узнал, что хороший человек, настоящий Мужчина, вчера подорвался на мине в зоне АТО… R.I.P.
Покой вечный подай ему, Господи, и свет вечный ему да сияет. Да упокоится с миром. Аминь.
Олена Ігоніна:
— Слов нету… Боль, слезы…
Вечная память…
Богдан Руденок:
У нього була своя ІСТОРІЯ! Таким він був, таким він буде в нашій памяті!!!
Дервиш Дервиш:
— Знал этого парня. Помню живым после командировки в АТО.
Вечная память… При жизни Костя Непоп был облит грязью в СМИ с ног до головы! Политика — грязная вещь, и черноротые мерзавцы-депутатишки заказали не один десяток говностатеек.
Пришла война, и Костя пошёл защищать Родину.
Потом вернулся на ротацию. И снова ушёл…
Кіборги
(мовою оригіналу)
Ігор ПАВЛЮК
Мы — не смертники-авиаторы,
И разрез не раскосый у глаз;
Не спартанцы мы, а — терминаторы…
Или «киборги» — так нас сейчас
Называют враги озверевшие,
Восемь месяцев голый каркас
И развалины обгоревшие
Отбивая без толку у нас…
Из Дербента, Якутска и Выборга
Сотни «ватников» тут полегли…
Шли по сотне на каждого «киборга» —
А сломить ну никак не могли…
Одинаковы или похожие
И патрон, и снаряд, и погон,
И команды, и маты расхожие:
Все — такое же… Только резон
Разный — драться и гибнуть у «ватников»
И у наших усталых ребят.
Вот поэтому путинских «ратников»
Чуть не год отметали назад…
Потому что не их пуповинами
И костями не их казаков
Та земля, что лежит под руинами,
Наполнялась с начала веков.
И давала нам силы в сражениях,
А не 100-вольтамперный заряд.
И спасибо врагам за сравнения,
Что почетнее всяких наград…
И стояли мы насмерть…
Спасения и пощады не ждали,
чтоб там
стало ясно всем без объяснения –
Будет им украинский Вьетнам!
