20.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Молодіжна будова





1

(Початок див. у №№ 50-52’2014)

Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород»

На Київській ГЕС упродовж чотирьох десятиріч я була багато разів. 9-класницею — на виробничій практиці. Випускницею — коли наш 10-А у виставі за творами Маяковського (уривок з «Бані» та інше) демонстрував зірковий склад виконавців на чолі з Олегом Урмановим, нинішнім головним інженером Каскаду Київських ГЕС і ГАЕС. І кілька разів на рік упродовж останнього десятиліття — по роботі: під час весняної повені, на зустрічах перших осіб держави, з нагоди ювілейних дат.
Цьогорічна дата — теж ювілейна: 50 років тому, в грудні 1964-го, запустили перший агрегат, із цього дня почався новий відлік — Вишгорода енергетичного.
Газета «Вишгород» підготувала кілька випусків, присвячених КГЕС, занурилась у сторінки Історії. Після архівних досліджень два дні на ГЕС були особливими: мимоволі порівнювали, як було тоді і тепер. Та головним були не терміни й одиниці потужності, цифри і назви, а зустрічі з людьми, без яких жоден із великих і малих механізмів і не поворухнувся би.
День перший. На прохідній нашу редакційну команду занотували, видали перепустку і ми покрокували в…
… ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНИЙ ЦЕХ
Минаємо табличку з номером телефону, за яким звертатися у випадку надзвичайних ситуацій, панно на стіні — і заходимо в… мозок ГЕС, який забезпечує технологічний процес гідроелектростанції.
20 агрегатів — закритий розподільчій пристрій (ЗРП) — виробляють, розподіляють електроенергію — більша частина її іде в енергетичну систему на потребу держави (покриття піків навантаження), а частина на власні потреби (коли генератори не видають електроенергії, власні потреби живляться з енергомережі). Обладнання ГЕС реконструйовано впродовж останніх 17-18 років (реконструкцію завершено у 2013-му), дещо закуплено два-три роки тому. Потужність усіх 20 агрегатів виросла — із 361МВт до 440 МВт, а за рахунок збільшення генераторної напруги вдвічі знижено втрати енергії на нагрів.
У цеху — як і повсюди на ГЕС — працюють династіями, як електрослюсар Михайло Стащенко, дочка якого працює в бухгалтерії, а зять — заступник начальника турбінного цеху.
НА ФОТО 5 (див. стор 4): Зліва-направо: майстер з ремонту і обслуговування електрообладнання Ігор Панченко, електрослюсарі Олексій Виговський, Михайло Хворостинін, начальник цеху Дмитро Борисенко, електрослюсарі Іван Клінов, Михайло Стащенко, газоелектрозварник Вадим Корніда
Шафи керування гідроагрегатами в ЗРП виконані за останнім словом техніки. На екрані «тач-скрін» (яким керують дотиком до певної частини монітору) при пуску генераторів відображається необхідна технічна інформація.
НА ФОТО: головний інженер Каскаду Олег Урманов біля шафи системи керування агрегату (ЗРП) першого блоку, що проходив реконструкцію
Звідси випробують в тестовому режимі, забезпечують станцію електричним навантаженням. Від гідрогенератора вироблена електроенергія через комутаційні апарати ЗРП по шинопроводу подається на підвищуючі трансформатори відкритого розподільчого пристрою (ВРП) — і далі по повітряних лініях на підстанцію «Північна» в єдину енергосистему, а відтак — на підстанцію «Вишгород». (Як кажуть у цеху, поставили на обороти генератор, подали збудження і отримали напругу — і далі через підвищуючий трансформатор на ВРП-110 видали її в систему.)
Цілодобово оперативний персонал стежить за виконанням графіку. Раніше гідроагрегат запускали вручну, із ЗРП, нині — пуск здійснюється автоматично, з пульту управління.
Персонал електротехнічного цеху — сім інженерно-технічних працівників (інженер, технік, старший майстер, заступник начальника цеху й три майстра) + 35 електрослюсарів і електромонтерів; керівник — начальник електротехнічного цеху Дмитро Борисенко.

Елеектротехнічний цех складається з трьох дільниць. Колектив дільниці з ремонту електрообладнання електростанції (генераторів, вимикачів, трансформаторів), це — 12 фахівців. Із них два — газоелектрозварники, інші — електрослюсарі. Дільниця власних потреб займається ремонтами допоміжного обладнання (електродвигунів, трансформаторів власних потреб, внутрішнього та зовнішнього освітлення та систем вентиляції). На цій дільниці працюють 10 електромонтерів, токар, комірник та п’ять прибиральниць. Електрообладнання вантажопідіймальних механізмів Київської ГЕС і ГАЕС обслуговує дільниця кранів і ліфтів, на якій працюють три електромонтери та один електромеханік.
Начальник цеху стверджує, що люди всі надійні, можна «висмикнути» і вдень, і вночі — дзвінком по телефону.
Середній вік персоналу — 35-40 років. Є й двоє-троє за 50-60: наставники, котрі навчають і вражають знанням блоків, вузлів, капсул — що і де саме треба перевірити, на що звернути увагу, що заважатиме під час наладки.
Розпитуємо начальника електротехнічного цеху Дмитра Борисенка. Він закінчив Запорізьку державну інженерну академію за фахом «гідроенергетика» — перший за Незалежності випуск у 2001 році (В СРСР таких спеціалістів готували у Ленінграді).
Коли Семен Поташник організував «Дніпрогідроенерго», задумалися, що немає фахівців, які розуміють загальний процес. Так Дмитро Борисенко з’явився тут. Звична для працівників гідроелектростанції кар’єра: електрослюсар турбінного обладнання на ГАЕС — служба в армії — майстер — начальник цеху.
НА ФОТО 7 (див. стор. 4): Олексій Ковальчук-син (справа), майстер турбінного цеху, Дмитро Ковальчук (сидить), начальник зміни станції — на пульті понад 35 років (брат Олексія Микола, зліва, теж електромонтер з обслуговування електрочастини кранів і ліфтів)
Дмитро Ковальчук приїхав із Славути у 1979-му, одружився, живе на Горі, на Калнишевського. Освіта в нього середня технічна, і він дуже пишається тим, що у синів — вища.
У цеху Ковальчук — четверте десятиліття. Працює позмінно: дві денних зміни, дві нічних, два вихідних. Загальний робочий час у цеху — з 8-ої до 17-ої, субота й неділя — вихідні, в які колеги досить часто відпочивають разом.
Дмитро Ковальчук після роботи займається городом і онуками, затятий прихильник футболу — і по телевізору дивиться, і сам грає. Хвалиться, що син Олексій — футболіст у каскадівській команді (грав у ФК «Чайка», ДЮСШ).
Додому з роботи працівників станції розвозять — Дмитро Ковальчук виходить на Межигірського Спаса. У хаті й надворі все — власноруч: побудував гараж, збирається осилити баню. За рік на пенсії запланував чимало, та кинути ГЕС не в змозі.
Ковальчук посміхається: «Життя прожив, а роботу не поміняв би». Такий він, вірний станції наставник двох десятків ГЕСівців.
***
День другий. Знову династія — одразу на вході.
Пост № 2 воєнізованої охорони. Олексій Клименко (ФОТО 9 на стор. 4) працює тут 13 років (добу через три). Живе у Сувиді. Прийшов на ГЕС із «Київводоканалу» (На ГЕСі 10 років працюють його батько Федір Степанович і брат Олександр).
Олексій Федорович — людина надійна. Та й до воєнізованої охорони беруть лише витривалих чоловіків, які пройшли службу в армії, не мають судимості і шкідливих звичок.
Вдома у Олексія — господарство і старі батьки. Дітьми пишається: один син — артист на круїзних лайнерах, другий — столяр високої кваліфікації.
Начальник ЦЕХУ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, РЕЛЕЙНОГО ЗАХИСТУ І ЗВ’ЯЗКУ (КТРЗіЗ) Ярослав Касьянюк (ФОТО 18 див. стор. 13) починає екскурсію своїми «володіннями» з побутових приміщень електроцеху та КТРЗ. Дві душові з об’ємними бойлерами, побутова кімната з шафками для змінного одягу, телевізором і столом, за яким саме підобідують кілька працівників (вік той самий, найпоширеніший на станції, — 30-35 років).

Лабораторія. Стенди перевірки і налагодження пристроїв і комп’ютери (ФОТО 9). Дільниця перетворюючої техніки і комп’ютерного забезпечення. Тут їх ремонтують і обслуговують.
Знову династія. Андрій Полянський (НА ФОТО 20 — справа) — син Віктора Полянського (начальника турбінного цеху) й онук Владислава Полянського (майстра турбінного цеху, нині — пенсіонера) — знайомить із своїм сектором роботи: шафа-контролер обробляє алгоритм (збирає інформацію і виводить на монітор); шафу-стенд для наладки зробили самі.
Віктор Карманюк (НА ФОТО 20 — зліва, див. стор. 13), провідний інженер 1 категорії, розповідає: «На діючому обладнанні неможливо все налагодити та відремонтувати. В електроцеху агрегат має працювати безперервно, тож його частинами передають на тестування, а потім — на налагодження і, якщо необхідно, — на ремонт.
На стенді (ФОТО 20) моделюється процес, який відбувається в агрегатах, тут навчають персонал. Програму розробили підрядники, а відділ її коригує за потребою.
У відділі працюють шість фахівців з вищою спеціальною освітою (в основному, закінчували КПІ, «системи управління виробництвом»). Всі — інженери IT-технологій.
Усього на дільниці 7 працівників. Працюємо з 8 до 17 години у робочі дні. Але двоє-троє — на телефоні постійно. Наше завдання — автоматизація та управління технологічними процесами. В електроцеху — машини, в турбінному цеху — турбіни, а у нас — програмне забезпечення, випробування, ремонт і навчання».
Керівники електротехнічного, турбінного цехів і КТРЗіЗ — всі на одному поверсі, під одним дахом.
У КТРЗіЗ — 31 працівник, що працює на дільницях: ГАЕС (ремонт, випробування обладнання, якщо треба — залучаються вузькі спеціалісти); релейного захисту; автоматизації; перетворюючої техніки і комп’ютерного забезпечення; високовольтних випробувань і вимірювань; зв’язку.
Вже традиційно — династії. Начальник цеху КТРЗіЗ Ярослав Кас’янчук (мама якого працювала в Міненерго, нині на пенсії; а дружина Тетяна — інженер виробничо-технічного сектору ГЕС) ділиться: «Я на ГЕС і з 2000-го, в усіх цехах побував — турбінному, електро-, із 2004-го — начальник КТРЗіЗ. Наш цех організували у 2003 році (до цього була електротехнічна лабораторія у складі електротехнічного цеху) — після реконструкції станції з’явилися нові завдання: обслуговування мікропроцесорних технологій.
Підрозділ зв’язку — це бокси, реле, телефони та всі види кабелів, котрими опікуються три робочих групи з шести фахівців (інженери і монтери).
Аналоговий зв’язок став цифровим. Електричні кабелі магістральних ліній — оптико-волоконними (до 250 пар=500 жил), а їх ремонт складніший і триваліший. При пориві та реконструкції ставлять муфти.
Керівник дільниці зв’язку Вадим Зікеєв — знову представник ГЕСівської династії. Дід працював маркшейдером на земснаряді, в турбінному цеху, в лабораторії. Онук (2 дипломи КПІ, радіотехнічний факультет) на ГЕС — із 1996-го. Починав електромонтером — за випробуваним часом принципом: всі інженери найперше проходять робочі спеціальності.
НА ФОТО 14 зліва-направо: Інженер зв’язку Володимир Мойсеєнко (ГЕС-стаж — понад 10 років) — його батько Василь Мойсеєнко — електромонтер електротехнічного цеху; керівник дільниці зв’язку Вадим Зікеєв; Петро Онищенко, електромонтер VI розряду (на ГЕС — 38 років, із 1976-го)
Керівник дільниці знає все про роботу і побут своїх працівників. Чимало знає і з історії ГЕС — і до старого пульту (кімната 1960-х рр.) веде нас, як до закритих фондів музею, де — найцінніші експонати.
У хімічній лабораторії (ФОТО 23 на стор. 13) технік-хімік Андрій Федоров демонструє нам «вузькі» місця та дефекти високовольтного обладнання. Керівник дільниці високовольтних випробувань, провідний інженер Василь Карпенко (ФОТО 22 на стор. 13) розповідає про роботу свого відділу. Він на ГЕС — із 1982 р., після закінчення КПІ (електропостачання промисловості і сільського господарства) два роки служив у Збройних Силах і рік працював у КУЗС.

Тоді це була група високовольтних випробувань, тепер — дільниця, сфера якої:
— високовольтні випробування і вимірювання на основному обладнанні після ремонту та в експлуатації — 6, 10, 110 кВ;
— метрологія: повірка, калібрування (манометр, термометр, амперметр тощо;
— облік електроенергії;
— випробування засобів захисту (діелектричні рукавички, боти, вказівники напруги, оперативні штани тощо).
«Електроенергія — наша продукція. Тому ми ведемо облік її виробітки (пік) та споживання», — каже Василь Карпенко і веде нас у…
…ТУРБІННИЙ ЦЕХ
«Якщо електроцех — мозок, то турбінний цех — серце гідроелектростанції», — стверджує заступник начальника турбінного цеху Олександр Прошко (НА ФОТО 16 — справа). На перший погляд — звичайне виробниче приміщення. А воно ж — під товщею води! Фотокор газети захоплено фільмує гідропривод, 20 турбін.
Олександр Прошко розповідає, як «пропелер» усередині закритого водоводу обтікається водою (так обертається гідротурбіна силою води), показує компресорну (обладнання, що забезпечує станцію стислим повітрям) та знайомить нас із працівниками цеху. Їх — 43 (інженери і ремонтний персонал). Ігнат Дворський — інженер з реконструкції гідротурбінного обладнання на ГЕС із 1998 р. Його батько, Юрій Ігнатович Дворський, працював ст. майстром, машиністом, був головою профкому Каскаду ГЕС, нині — на пенсії, передав справу свого життя у надійні руки сина.
НА ФОТО 19: Майстер дільниці з ремонту гідротурбінного обладнання Олексій Ковальчук, слюсар-ремонтник IV розряду Гліб Громико, слюсар V розряду Володимир Литвин, ст. майстер турбінного цеху Микола Колесник
Частина працівників тільки-но прийшла з обіду, тож і ми поцікавилися, чим годує ГЕСівська…
…ЇДАЛЬНЯ
У просторому світлому приміщенні водночас можуть пообідати кілька десятків людей. Чимало страв, смачно і дешево (салат із квашеної капусти, відбивна й узвар обійшлися нам у 13 грн).
У виробничому приміщенні кухні — чисто, є потужна витяжка, посудомийниця. Завідуюча, Наталя Герасименко керує колективом із восьми працівників: Наталя Грищенко — кухар і касир в одній особі, Наталя Петрова — кухонна працівниця, Олександр Зеленський і Сергій Кулик — кухарі, Михайло Комина — практикант, Володимир Іванов — вантажник, Світлана Вокальчук — кухар із найбільшим трудовим стажем на ГЕС (близько 14 років).
НА ФОТО 24-25: працівники їдальні
Поруч із їдальнею — МАГАЗИН,
який обслуговує 130 працівників у день. Тут можна купити продукти і отримати спецхарчування за шкідливі умови роботи (0,5 л молока у день одержують працівники турбінного й електроцехів, КТРЗ, оперативної служби). І вже не дивно, що й тут — родина. Продавець Ніна Сандрович (НА ФОТО 27) — п’ятий рік у магазині, а її чоловік Юрій Сандрович — другий рік у гідроцеху.
За два дні на Київській ГЕС редакції пощастило зустрітися з багатьма цікавими людьми. На ГЕС є й інші об’єкти, а головне — люди, з якими ми обов’язково познайомимо наших читачів. Адже наша гідроелектростанція відзначила тільки перші 50 років своєї славної роботи, попереду — великі перспективи і довгий термін служіння людям, яким Київська ГЕС щодня освітлює життя.