29.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

Діти спитають: «Тату, а де був ти, коли обороняли незалежність України?»





1

Розпитувала Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — архів родини ГОРОДИСЬКИХ, спеціально для «Вишгорода»

Депутат міськради шостого скликання Юрій Городиський щойно повернувся із зони АТО, де перебував із вересня по листопад. На 41-й сесії депутатський корпус привітав Юрія Олеговича оплесками. Газета «Вишгород» взяла у Ю. Городиського інтерв’ю.
— Пане Юрію, у якому підрозділі Ви проходили військову службу у зоні АТО?
— Одразу після окупації Криму я записався добровольцем у Вишгородському військкоматі. На час загального призову (2001 р.) мене до війська не взяли за станом здоров’я. Тому хвилі часткового призову через військкомат мене не торкнулися. Записали мене у добровольчий батальйон «Січ» (свободівський), підпорядкований МВС м. Києва. Командири — військові, що пройшли «гарячі точки» (Ірак тощо).
— А де проходили вишкіл?
— Із липня я був на тренуваннях бази «Межигір’я» (вертолітний майданчик), а вогневу підготовку проходив на полігоні частини Нацгвардії у Нових Петрівцях. Свого часу, коли я не служив строкову, як усі, то не дуже засмучувався. А тепер зрозумів, що такий вишкіл треба пройти обов’язково.
Перший тиждень, поки не видали зброю, таке було враження, що нас готували на олімпіаду з фізпідготовки. Проходили й тактичні навчання: ведення бою в умовах міста, «зачистки» приміщень, будівель, територій, лісової місцевості.
Готували до динамічних бойових дій, коли умови весь час міняються. Відпрацьовували правила роботи на блок-посту.
Було дуже важко: фізичні навантаження надмірні, практично цілодобово. Скільки кілометрів у день пробігали — навіть порахувати важко. Плюс тактичні заняття — а це теж певні фізичні навантаження. Групами відпрацьовували. Як зайти у приміщення, умовно зайняте терористами, як їх правильно знешкодити.
Займалися з нами офіцери спецпід-розділів, бойові хлопці — інструктори років 40 і за 40, з неабияким досвідом антитерористичних операцій.
— Віковий і професійний склад вашого батальйону?
— Добровольці від 18 і до 50 з лишком років. Студенти, юристи, інженери, адвокати — з усіх регіонів України, зокрема й з окупованої території — з Донецька, Новоазовська, а найбільше — з Одеси.
Спочатку, поки не видавали зброю, кілька осіб перейшли в інший батальйон чи пішли зовсім. Решта — практично тим самим складом — поїхали у зону АТО.
Їхали воювати. Та добровольчі батальйони стоять на місці — наче це випробування на витривалість. А воює сама артилерія — стріляють в обидва боки.
— Страшно? Чи не закрадалися думки про дурість або зраду серед високого командування?
— Хто скаже, що не страшно, — збреше. Поранення уламком (осколком) мінометної міни у плече бойового побратима забути не зможу: перебита артерія — і людина буквально спливала кров’ю. Повезли в лікарню до Артемівська, там зашили так, що потім у Дніпропетровську в госпіталі жахнулися: мовляв, ще трохи — і було б пізно.
А про витоки інформації — це не лише думки. Я пройшов дві ротації. Під час першої направили у Красний Лиман на «зачистку зельонки» (лісова місцевість — військовий сленг), там був чисельний сепаратистський загін. Ми у повному спорядженні пройшли кілька десятків кілометрів — знайшли окопи, залишки озброєнь. Видно було, що сепаратисти щойно відійшли, бо хтось попередив. Хто і звідки знав про наш рейд?
Під час другої ротації моє місце служби було на блок-посту (НА ФОТО) у Курахові Мар’їнського району. За 10 кілометрів від нас — Мар’ївське та Красногорівське — безперервний артобстріл. Яке там перемир’я!.. Ніхто з сепаратистської сторони і не збирався миритися.
— Раніше бували на Донбасі?
— Ні, вперше. У Слов’янську почувався більш-менш звично, нормально. Та деякі міста Донбасу справили гнітюче враження: здається, що, якби там і не було війни — вони виглядали б так само.
Шахтарські міста — просто музей «совка». Наприклад, Дніпродзержинськ. Дим, кіптява, хрущовки, все сіре, а у назвах — червоне: Красный Луч, Красноармейск, Красный Лиман…
— Волонтери збирають і відправляють у зону АТО теплі речі, ліки, продукти, військове спорядження. Що там найнеобхідніше?
— Тепловізори, прилади нічного бачення. Завдяки тепловізору наш ротний побачив, як уночі пересуваються підрозділи супротивника (досить близько до нас під’їхав мінометний розрахунок), і фактично врятував нам життя.
— А як ставилися люди до наших вояків взагалі?
— Молодь в основному — привітно, старші — з недовірою. Зайшли якось до магазину — дідусь висловився, мовляв, добре, що без зброї. Коли стояли на блок-посту зі зброєю, то, звісно, прямих звинувачень не чули, але натяки…
Люди там — живе уособлення «совка» (начальство прийде і зробить, а воно нам зобов’язане) або з тих, чия хата скраю (ми — ні за ваших, ні за наших, ми — самі по собі). У Слов’янську підійшов до нас здоровий такий лоб і питає: «Только вас ждем. Когда вы Горловку освободите? Я домой хочу!» Ну, я йому пояснив, що це від нього залежить насамперед.
Це є очевидним. Он у Харкові і Одесі не підтримали, а де підтримали сепаратистів, там — війна.
— Може, якби Україна була в НАТО, війни не сталося б?..
— Коли почався Крим, потім АТО, у НАТО наче боялися, що не встигнуть. Та не впевнений, що, якби Україна була у цій спільноті, то нас би одразу кинулися захищати.
— А чим захищатися? В армії масово служили хіба що нинішні сорокарічні…
— На часі — закон про легітимізацію зброї для громадян — тобто про придбання і володіння зброєю. Як у Швейцарії, Ізраілі, США.
Поки що в Україні такого немає. А треба, щоб наших громадян можна було швидко мобілізувати у разі потреби.
— На Донбасі (та й у Криму) могли не допустити сепаратизму й окупації? Що кажуть бійці у зоні АТО? У людей тут, у тилу, складається враження, що комусь не вигідно припинити протистояння, бо інакше давно б обійшлося без крові або малою кров’ю. Ви були там. Чи є достатні сили у наших вояків?
— Є — і давно б «зачистили» сепаратизм. Мінські домовленості зупинили лінію фронту.
— Ви повернулися додому — і…
— …Повернувся на своє місце «укропа» в раді (таке у мене було відчуття весь час моєї каденції міським депутатом). На місцевому рівні всі ті самі обличчя і ті самі методи. Наприклад, графічних матеріалів як не надавали депутатам для вивчення винесених питань, так і не надають.
Є і позитивні зміни: громада стала активніша. Треба йти шляхом децентралізації та реформ, коли мають бути ліквідовані обл/райдержадміністрації і замінені на виконкоми. Права мають бути у місцевих громад, а не у держадміністрацій.
— У Вас два маленьких козаки, дружина — при дітях. У зону АТО знову підете, якщо оголосять третю хвилю часткової мобілізації?
— Якщо буде потреба — піду. Бо мене колись діти спитають: «Тату, а де був ти, коли обороняли незалежність України?»