30.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

«На сході України – війна. Справжня»

Бійці батальйону спецпризначення «Азов» розповіли про напад на них під Мангушем, штурм райвідділу у Маріуполі та тих, хто, на їхню думку, керує сепаратистами

9 травня біля редакції газети «День» зупинився мікроавтобус із простреленим у кількох місцях корпусом і вибитими всіма боковими вікнами. На лобовому склі – сліди від куль, у салоні підлога встелена битим склом. З автобусу вийшли шестеро людей – четверо у чорній амуніції, двоє – у камуфляжній. Це були бійці батальйону спецпризначення Міністерства внутрішніх справ «Азов». Саме того, який 7 травня неподалік від селища Мангуш, що за 18 км на захід від міста Маріуполь, був обстріляний сепаратистами і дав рішучу відсіч.

 У той день батальйон «Азов» разом із 72-ю мехбригадою ЗСУ відзначився при ранковому штурмі зайнятої терористами міськради Маріуполя. А згодом, рухаючись у напрямку Бердянська, потрапив під обстріл. В результаті нападу був поранений водій транспортного засобу, в якому їхали бійці. Одного із нападників, який стріляв, було вбито. Ще двох взято у полон, зброю вилучено. Серед  затриманих виявився «міністр оборони» так званої Донецької народної республіки Ігор Какідзянов.

«Там був справжній бій, який тривав більше години. По силовиках стріляли з кулемета та автоматів Калашникова. Водія автобуса поранено. У нього влучили тричі. Дві кулі застрягли у бронежилеті, одна влучила в руку», –  повідомив Радник Міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко.

Бійці батальйону міліції спеціального призначення «Азов», які відзначилися під час бою, будуть представлені до нагородження. А поки дали інтерв’ю нашому виданню, в якому детальніше розповіли про цей напад, проплачених сепаратистів у Маріуполі, настрої місцевого населення та бездіяльність міліції. Нашу розмову почали зі слів: «На сході Україні – війна. Справжня».

«ВСЕ ВИРІШИЛОСЯ ЗА П’ЯТЬ-ШІСТЬ ХВИЛИН. КУЛЕМЕТНИК БУВ УБИТИЙ. ЩЕ ТРОЄ ПОРАНЕНО»

У Маріуполі не планувалося ніяких збройних зіткнень. Ніхто не збирався штурмувати зайняті будівлі. Нашим завданням було допомогти місцевій міліції втримати райвідділи і запобігти потраплянню зброї з них на вулицю.

Ми їхали на трьох мікроавтобусах. Більшість наших людей була неозброєна. Мали при собі гумові палиці, і все.  Мабуть, сепаратисти розвідали, де розташована наша база поблизу Маріуполя. Тому через деякий час ми побачили на шосе машину. Це був сріблястий Мітцубісі Аутлендер, який нас обігнав. Потім пройшла друга машина – червоні Жигулі «шестірка». Це викликало підозру, що не просто так вони тут проїхали.

Причому, ми завжди їздили в Маріуполь однією дорогою, а цього разу поїхали іншою. Новий водій, який кермував головною машиною, користувався навігатором, і той дав збій: направив нас іншою дорогою.

На одному з перехресть ми побачили озброєних людей, які раптово почали по нас стріляти. Нас врятував високий рівень підготовки водіїв та вогневої групи, яка супроводжувала наших неозброєних бійців.

Далі все вирішилось за п’ять-шість хвилин. Кулеметник був убитий. Ще троє нападників поранено. Як тепер з’ясувалося, був убитий ще один із нападників. Ми про це довідалися з ресурсів сепаратистів. Тобто вони забрали одного вбитого і трьох поранених із собою, а одного живого та вбитого залишили на місці сутички. Ми забрали кулемет ПК-ПКМ і автомат Калашникова.

«ЖОДНОГО ПОСТРІЛУ В ЛЮДЕЙ, НАВІТЬ ПО КІНЦІВКАХ, З НАШОГО БОКУ НЕ БУЛО. УСІ ПОСТРІЛИ БУЛИ В ЗЕМЛЮ АБО В ПОВІТРЯ»

Причому, мушу сказати, відпочинку після того у нас не було. Вже на наступний день була ситуація біля Приморського райвідділу міліції. Як нападали на цей відділок, ви можете побачити відео в Ютубі. Наша група теж там була. Головне, що ми там побачили, це – бездіяльність міліції та Служби Безпеки України.

Активних сепаратистів на весь Маріуполь дуже мало. Людей, які мають такі радикальні переконання проти України, не хочуть жити в Україні – небагато серед маріупольців. Більшість населення – проукраїнська, але вона дуже залякана. Сепаратисти ж там не гребують нічим. Людей вивозять, ламають руки-ноги, палять автомобілі, погрожують сім’ям… Тому більшість людей мовчить.

Натомість дуже активні диверсійні групи, які приходять у Маріуполь зі сторони Луганська чи Донецька. Наприклад, за декілька днів до нашого приходу туди, був випадок, коли отруїли військових. Місцеві жителі два дні поспіль приходили до військових, приносили їжу, налагодили товариські стосунки. Солдати, як всі наші військові, були впевнені, що населення на їхньому боці. І на третій день ці місцеві принесли клофелін – підлили в борщ цей препарат. Доза була така, що солдати, поївши, одразу позасинали. Ті забрали зброю, БМП та солдатів. Військових врятувало лише те, що ці диверсанти не вміли водити БМП, тому він заглух. Солдатів потім міліція відбила, а зброю сепаратисти забрали. Один із тих, кого ми затримали вже під час подій біля райвідділу міліції, був чоловік, який організовував і цей напад з отруєнням, і напад на нас на шосе, і, власне, події біля райвідділу.

Так от, біля райвідділу було близько 200 осіб, які намагалися штурмувати будівлю. 30 з них – це явні провокатори. У нас є відео, де вони кричать, провокують нас. Був один момент, коли їм здалося, що ми не будемо використовувати зброю в жодному разі. І вони намагалися штурмувати. Очевидно, що у них було бажання забрати нашу зброю. Нас було чоловік десять. Їх було – 200. Вони точно могли нас затоптати. Довелося стріляти в землю. Зараз розповідають, що було 20 вбитих, якась кількість поранених… Я точно можу сказати: жодного кульового поранення там немає, і, тим більше, вбитих немає. Жодного пострілу в людей, навіть по кінцівках, з нашого боку не було. Усі постріли були в землю або в повітря.

Ситуація постійно нагнітається з того боку. І головний чинник, який сприяє цьому, – це бездіяльність нашої офіційної влади. Київ, Міністерство намагається щось робити, залучаючи такі підрозділи як наш, але цього недостатньо. Ми можемо проводити якісь силові акції, але для того, щоб досягти результату, повинні гарно працювати оперативні служби. Якби учора (8 травня – ред..) не просто відігнали людей від райвідділу, а вилучили активних підбурювачів, проплачених, то це була б якісна робота. На жаль, цього немає.

«ОДРАЗУ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК БУЛА ДАНА РІШУЧА ВІДСІЧ, ПРОПЛАЧЕНІ ПРОВОКАТОРИ ЗНИКЛИ»

Підбурювачі – не лише місцеві. Все виглядає приблизно таким чином. Є певний керівник усім цим, який приїхав із Росії. Сам він нікуди не лізе. Є людина, наприклад, яка постійно керує діями, так званого, народного мера Губарєва. Він із ним постійно перебуває. Але намагається ніколи не потрапляти на відеокамери. Через нього йдуть гроші і команди до дій. А далі вже є мережа залучених. Як правило, це – кримінал або ж безпринципні «бізнесмени». І вже ці люди наймають підбурювачів, які працюють у натовпі.

Причому люди ці явно навчені. Не можу сказати, що з ними працюють великі психологи, але вони – не новачки, це точно. Їм сказали, що вони мусять робити. На відеоматеріалах чітко видно, що на обличчях людей немає емоцій. Ви не побачите ні обурення, ні гніву, ні ненависті до нас… Вони стоять абсолютно спокійні. І час від часу кричать якісь образливі і нецензурні вигуки. Хвилину покричали, і знову відпочивають. Видно, що просто відпрацьовують гроші.

Причому наймають порівну чоловіків і жінок, молодих і старих. Для силових акцій, скажімо, нападу, наймають досить спортивних, високих зростом, але виключно кримінальників. От ми вчора зафіксували – штурм почався після появи п’ятьох таких молодчиків. Те, що вони кричали, точно було сленгом криміналітету. Вони пішли на райвідділ, а за ними пішов натовп. І нам довелося стріляти в землю.

Одразу після того як була дана рішуча відсіч, проплачені провокатори зникли. Лишилися жінки і ті чоловіки, які не представляють жодної цінності для тих, хто замовляє ці акції.

«НА НАШ ПОГЛЯД, ТУТ КЕРУЮТЬ РОСІЙСЬКІ КАДРОВІ ОФІЦЕРИ»

Сказати точно, чи є серед тих, хто бере участь у цих діях, російські кадрові офіцери, ми не можемо… Як ви розумієте, форму вони не носять. Але, на наш погляд, ті, хто керує, це – російські кадрові офіцери. Для того, щоб діяти так, потрібно мати фахову підготовку. Причому, я думаю, що вони підстрахувалися, і залучили людей, які на даний момент офіційно на службі не перебувають. Скоріше за все, це якісь відставники. Але ж у російських спецслужбах не буває колишніх. Кожен, хто звільнився, все одно, має куратора і перебуває в діючому резерві. Всі вони, звісно, пов’язані зі спецслужбами.

Знову ж таки, ці козаки, які масово залучаються на нашу територію, не можуть бути стихією. Розповідати нам усім, що 200-300 людей можуть зірватися і поїхати на територію іншої держави просто так, – нахабно брехати. Потрібні гроші на переїзд, гроші, щоб залишити родині, потрібні гроші, щоб екіпіруватися. А це не так вже й мало. Вони екіпіровані дуже добре, якщо в гривнях – то тисяч 15-20 на людину. Ті, кого ми ліквідували, були в доброму одязі, камуфляжі.

«СЕПАРАТИСТИ ВВАЖАЛИ, ЩО МІЛІЦІЯ ПІСЛЯ ПЕРШИХ ПОСТРІЛІВ ПОВИННА ТІКАТИ, І НЕ ОЧІКУВАЛИ, ЩО БУДЕ ДАНА ВІДСІЧ»

Затриманий Ігор Какідзянов одразу й представився як міністр оборони «Донецької народної республіки»,  цієї терористичної організації. Він був дуже переляканий. Ми були вимушені роздягти його, бо його переляк зробив свою справу… Він був дуже переляканим ще під час бою. Свої його кинули. Сепаратисти взагалі не очікували пострілів. Вони знали, що ми відносимось до МВС як підрозділ. І вважали, що міліція після перших пострілів повинна тікати, і не очікували, що буде дана відсіч, тим більше, рішуча.

«АТО ПРОВОДИТЬСЯ СИЛАМИ ПІДРОЗДІЛІВ, ЯКІ БУЛИ ЗРУЙНОВАНІ ЗА ЧАСІВ ЯНУКОВИЧА»

Нам звідти видно це так: АТО проводиться силами підрозділів, які були зруйновані за часів Януковича. Щоб ви розуміли, що таке сьогодні наша армія. Ми спілкувалися з командиром батальйону, який стоїть на тій території. По-перше, їм заборонено брати участь в акціях і конфліктах у містах – вони там для того, щоб відбити атаку збройних сил Росії. У бригади, з якою ми спілкувалися, досить високий бойовий дух, вони рішуче налаштовані, що було приємно бачити. Але вони взагалі роздягнуті, у них дуже погане взуття. Якщо озброєння – патронів, автоматів, гармат тощо – у них достатньо, то якихось сучасних засобів прицілювання (електронних, оптичних) у них взагалі немає. Тобто все, що в них є, було зроблено ще 20-25 років тому. Сучасного озброєння армія не має, і наше щастя, що з тієї сторони його теж немає.

«ЗАРАЗ МИ НАМАГАЄМОСЯ СИЛОЮ ПОДАВИТИ СИТУАЦІЮ, ЯКУ МОЖНА БУЛО ПРОСТО НЕ ДОПУСТИТИ»

Головний месидж, який ми хотіли донести сьогодні, що такі спецпідрозділи як наш не відступлять назад і будуть битися, незважаючи на позицію центральної влади і міністерства. Головне, що кажуть сепаратисти: в Києві – хунта, антинародна хунта.

Як можна було б подали таке їхнє ставлення до центральної влади? Шляхом проведення рішучих реформ, власне, того, за що стояв Майдан. Але реформ, які б негайно призвели до якихось позитивних змін у житті людей. Щоб викликати довіру. На сьогоднішній день ніхто цього не бачить. Ситуація у правоохоронних органах така, як і була. Міліція, ДАІ поводяться з людьми так само, як поводилися за часів Януковича – здирництво, побори… Якби почалася люстрація, і місцева громадськість долучалася до того, то, мабуть, була би довіра. Нічого цього не робилося.

Зараз ми намагаємося силою подавити цю ситуацію, яку можна було просто не допустити. Не було б нічого, якби ці люди отримали довіру. Сьогодні головна проблема не в тих 30% населення, які за Росію, а з них активно щось роблять – не більше 5%. Проблема в тому, що 70%, які чітко проукраїнські – бездіяльні. А вони без дії, тому що теж не мають якоїсь особливою довіри до влади.

«СТАВЛЕННЯ МІСЦЕВИХ МЕШКАНЦІВ ДО НАС – ВІД БАЙДУЖОСТІ ДО АГРЕСІЇ»

Ставлення місцевих мешканців до нас – від байдужості до агресії. Агресію мотивують проросійськими та антиукраїнськими настроями, проявляють – від лайок до отруєнь. Чи відчуваємо ми там підтримку населення? Люди залякані. Якщо хтось і хоче надати таку підтримку, то він боїться, що за це буде покараний сепаратистами.

Ми не оперативний підрозділ, ми не можемо працювати серед людей весь час і захищати повсякдень. Ми можемо захистити райвідділ, якісь адміністративні будівлі, але захищати людей від нападів сепаратистів ми не можемо.

Не можу сказати, що сепаратисти там контролюють все, але частково вони цим займаються. В Маріуполі ще не має людей, готових застосовувати проти нас зброю. Банда, яка на нас напала, приїхала з Донецька. Це люди, які надавали збройну підтримку у місцевому виконкомі, а потім вирішили організувати засідку на нас. Тільки-но стало відомо, що з ними щось сталося, маріупольська міліція одразу ж звільнила будівлю. Сепаратисти самі залишили будівлю вночі, бо на другу ніч  почали самі між собою перестрілюватися і когось убили, пішли з будівлі, потім прийшли і знову пішли. Вони дуже перелякані були. 

«ТАМ ПОВНІСТЮ БЕЗДІЯЛЬНА МІЛІЦІЯ. ГІРШЕ ТОГО, ВОНА ДОПОМАГАЄ СЕПАРАТИСТАМ»

Спостерігаємо просто повальну слабкість нашої влади. Немає якоїсь чіткої програми, що робити. Децентралізація – це питання, яке не просто назріло, а й перезріло місяці на три. Це треба було робити одразу. Чому вони тягнуть і що хочуть досягти тим, що вони затягують це питання – теж ніхто не знає.

Основне – там повністю бездіяльна міліція. Гірше того, вона допомагає сепаратистам, продовжуючи отримувати українську зарплату. У першу ніч захоплення виконкому було близько 25 сепаратистів, і їх би вибили, але вони викликали міліцію. Було таке, що місцеві ультрас, фанати, взяли бейсбольні битки, прийшли і звільнили міськвиконком. Сепаратисти викликали міліцію, та приїхала і вигнала фанатів. А будівля знову була передана сепаратистам. Як це можна пояснити? Більш того, туди зайшли працівники міліції з метою охорони сепаратистів від нападу ультрас…

P.S. За двадцять хвилин, поки ми записували інтерв’ю, біля вхідних дверей редакції «Дня» зібралось більше двох десятків озброєних (в основному гумовими дубинками, хоча була і вогнепальна зброя) самооборонівців, представників правоохоронних органів, учасників «Святошинської варти» і ще з декілька десятків просто цікавих та стривожених мешканців сусідніх будинків… Усі вони вимагали пояснень: що за люди в нашій редакції, чому вони мають такий вигляд та приїхали на такому авто…

Ми, звичайно, пояснили, що хлопці приїхали на наше запрошення, що ми готуємо матеріал про події 7 травня під Маріуполем, і що ми не могли спілкуватися з ними в їхній частині, бо її місцезнаходження хлопці не можуть розкривати…

«А чому вони не зупинились на вимоги ДАІ? Ви бачили автобус, на якому вони приїхали? Навіщо ви нагнітаєте обстановку?», – не вгавали наші «рятівники».

Як виявилось, для людей із сусідніх будинків те, що відбувалось о 12:00 під нашою редакцією, виглядало як класичний штурм: під’їхав «бойовий» мікроавтобус, з нього вийшли озброєні «чорні чоловічки» (хоча насправді вони були неозброєні) і миттєво, організованою групою, зайшли в редакцію «Дня»…

Ми вибачилися, написали пояснення міліції. «Виклик на 102 треба ж якось списувати, реагувати на нього», – пояснив нам дільничний. А представники «Святошинської варти» поїхали проводжати наших гостей до частини. 

Для себе ж ми зробили висновок: газеті «День» жодні «зелені чоловічки» не страшні – у нас дуже пильні і добре організовані сусіди. Вони точно знають, куди дзвонити, коли бачать під вікнами підозрілих «чоловічків». А наш любий мікрорайон, який зустрічає гостей зі сторони Житомирської траси, добре поінформований і організований! Дякуємо за пильність! І ще раз вибачте, що налякали!

Спілкувалися Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, Марія СЕМЕНЧЕНКО, Алла ДУБРОВИК, «День»