26.02.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Доля пам’ятки архітектури місцевого значення —земської школи 1905 року у м. Вишгороді

Місто Вишгород має багато цікавих сторінок історії. Одна з них — започаткування освіти у маленькому селі Вишгороді у далекому 1905 році — земської школи.
Земські школи з’явились на території сучасної України, після впровадження земської реформи 1864 року, з метою створення місцевого управління в селах та містечках. Земства отримували права засновувати на своїх територіях лікарні, пошту, школи з 2-3 класною освітою. Кількість шкіл з 1877 по 1910 роки збільшилась майже у три рази. Будувались земські народні школи у невеличких селах.
Земство засновувало початкові школи, підтримувало їх матеріально та забезпечувало вчителями. Фінансування шкіл було частково земське, частково державне. Бюджет земства Київської губернії мав у 1906 році три млн крб. В історичному документі «Правила для навчальних шкіл» вказано, що при школі має бути три вчителі, для них обладнано житло — для кожного по кімнаті. При садибі школи має бути сад, майстерня та город. В учбовому закладі навчались переважно селянські діти.
У Вишгороді земська двокласна школа заснована у 1905 році. До цього часу вона знаходиться по вул. Шкільній, 29 і є пам’яткою архітектури місцевого значення. На території шкільного двору були розташовані сад, окремий будинок для вчителів, одноповерхова школа, сарай та погріб. У приміщенні школи були три класні кімнати, вчительська, роздягальні, кімната сторожа та коридори. Опалення було пічне, вчилися при керосинових лампах.
Автентичний корпус земської школи 1905 року вже давно вимагає негайного капітального ремонту. Будівля належить Вишгородському міжшкільному учбово-виробничому комбінату. Пам’ятка архітектури — у жалюгідному стані, але збереглися автентичний ганок, двері, вікна, фасад будинку та дерев’яний дах, які дихають епохою початку 20 століття.
Вже більше п’яти років з питанням про збереження школи громадськість звертається до чиновників м. Вишгорода та району, до голів Вишгородської райдержадміністрації, районної ради, до депутатів Київської обласної ради. Але все залишається тільки на папері, а пам’ятка руйнується і далі.
Земські школи збереглися в багатьох селах і містечках України. Вони охайні, відреставровані і використовуються до нашого часу. Збережено земську школу у с. Гільці на Полтавщині — з 1915 року вона використовується як шкільний заклад; у селі Варва Чернігівської області — тут з 1915 року розміщена навчальна школа. Є земські школи в селі Піски-Удайські на Полтавщині, в селі Христинівка.
Вишгород занесений до списку історичних населених міст України, і тому недогляд за пам’ятками є порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини».
У газеті «Вишгород» від 11 листопада 2017 року у статті «Рятуймо архітектурну пам’ятку» депутат Київської обласної ради Андрій Пещерін закликав громадськість до збереження пам’ятки і повідомив: «Питання земської школи було розглянуто на засіданні профільної комісії районної ради. За результатами розгляду, Фонду комунального майна Вишгородського району доручено забезпечити обстеження будівлі архітектурної пам’ятки та розробити проектно-кошторисну документацію розрахунку ремонту. Прийнято рішення про включення цих витрат району на 2018 рік».
Але пройшов 2018-й, 2019-й, закінчується 2020-й! Скільки пам’ятка ще чекатиме своєї кращої долі від можновладців, які планують бюджет кожного року?
В історичному літописному місті Вишгороді не виконується Закон України «Про охорону культурної спадщини». Тому звертаюсь до всіх свідомих, небайдужих громадян міста, інтелігенції — художників, архітекторів, до громадських організацій з проханням писати статті в газету, писати до Вишгородської районної ради про збереження історичної пам’яті нашого міста — земської школи, яка чекає кращої долі від нас усіх!
Ірина ПИРОЖЕНКО
P. S. У майбутньому в будівлі школи можна створити міський музей з етапами історії нашого літописного міста (дореволюційні роки 19 ст., роки війни 1941-45, будівництво ГЕС, розбудова Вишгорода, перетворення його із села у місто).