Мабуть, жодне з міст колишньої Київської Русі не має тієї неповторної аури, сакральності і нарешті містики як княжий Вишгород. Історичні факти мимоволі примушують повірити у ці речі. Вже те, що у Вишгороді проживали і творили благі справи сім святих: князі Борис і Гліб, рівноапостольні Ольга і Володимир Хреститель, Ярослав Мудрий, Юрій Долгорукий, Андрій Боголюбський, — викликає особливий душевний стан. Вишгород варто якщо не любити, то, принаймні, шанувати. Князь Андрій Боголюбський знехтував цією істиною і жорстоко поплатився.
Андрій Боголюбський був народжений від шлюбу Юрія Долгорукого і половецької княжни. Ханська донька ненавиділа русичів, тому у такому дусі і виховала Андрія. Навіть зовні він був більш схожий на половця: з широкими вилицями, невисокий, жорстокий, з вибуховим характером.
Коли Юрій Долгорукий здобув київський престол, він посадив сина на Вишгород. Відвоювавши знову титул Великого київського князя, Долгорукий вдруге передав Андрію Вишгород в управління. Сина половчанки пригнічував київський край, і він без дозволу батька перебрався до Володимира-на-Клязьмі. А як помер батько, то віджав у своїх молодших братів землі і заснував Володимиро-Суздальське князівство. Але статус богоугодного Києва, його багатство, міжнародний імідж не давали спокою Боголюбському, і він затіяв міжусобні княжі війни за нього.
У 1173 році до Києва підійшла коаліція 11-ти князів північних земель із 50-тисячним військом на чолі з Боголюбським. До речі, серед них був й Ігор Святославович, майбутній герой поеми «Слово о полку Ігоревім». Кмітливі київські князі з династії Ростиславичів не стали боронити столицю, а розпорошилися по навколишніх фортецях. Вишгородським гарнізоном командував Мстислав Хоробрий. Боголюбський і спрямував усю свою рать проти ненависного Вишгорода. Два з половиною місяці тривала облога міста. Залишається загадкою те, що за цей час крихітний Вишгород так і не було взято. Як фортифікаційний об’єкт місто не вважалося неприступним: мури, вежі — дерев’яні, забиті всередині глиною, висота середня — 5-7 метрів. Хто-то, а Боголюбський пам’ятав кожен закуток замку, добре знав усі його слабкі і вразливі місця. Співвідношення сил — 5 до 1. По-сучасному, це три дивізії проти одного полку. Це п’ять стріл, п’ять списів проти одного. Через півстоліття татаро-монгольське військо лускатиме такі руські фортеці, мов горішки, з ходу за лічені години. Очевидно, що головна причина невдачі полягала у відсутності мотивації у воїнів війська коаліції. Дертися драбиною на мур, щоб тобі мечем випустили тельбухи чи сокирою розкроїли череп за якісь княжі розбірки? Воїнство добре знало, що багатої здобичі у маленькому місті теж немає, і помирати за ідею бажання не було.
Дев’ять тижнів муромські, рязанські, суздальські і смоленські мужички тупцювали навколо Вишгорода. А 50 тисяч чоловіків прогодувати ой, як нелегко. На день інтенданти мали доставити 5-10 тонн м’яса і не менше 20 тис. буханок хліба. На місяць — 300 тонн м’яса і 200 000 тис. хлібин. А князям, воєводам, боярам потрібне не лише традиційне пиво, а й вино, настоянки, наливки, медовухи та інші алкогольні смаколики.
А невеликий, але міцний вишгородський горішок не здавався. Як то кажуть: «Ніхт капітулірен».
Мов цеберко холодної води плюхнули Андрію Боголюбському на голову, коли доповіли про наближення волинського і галицького військ на виручку обложеним. Як свідчать літописи, у рязанських хлопів зчинилася дика паніка. Некероване, охоплене жахом військо кинулося переправлятися від Вишгорода на лівий берег Дніпра. У безладді сотні людей пішло на дно. Союзникам Боголюбського — кочовому племені чорних клобуків — було легше тікати: вчепившись за хвіст коня, вони без втрат подолали Дніпро. А тут ще у спину втікачам із фортеці вдарив Мстислав Хоробрий. Це була навіть не поразка Андрія Боголюбського, а повний розгром.
Вишгородська бійня стала останньою краплею для виникнення двірцевого заколоту. Володимиро-суздальські бояри пригадали Андрію невдалу облогу Новгорода, невдалий зимовий похід проти волзьких булгар і нарешті Вишгород. Жорстокого Андрія вбивали довго, тіло викинули з вікна, а челядь кинулася грабувати княжий терем.
Вишгород у свій час дав путівку в життя, велику політику Боголюбському. Він цього не оцінив. І тоді Вишгород став для нього могильщиком. І як тут не повірити у містику.
Володимир ТКАЧ