Рівно 80 років тому у селі Вишгороді було введено в експлуатацію перший водогін. У довоєнний період — це рідкісна дивина — постачання селянам очищеної питної води.

На початку 1936 року спеціалісти проектного відділу Водотресту завершили розробку майбутньої водомережі, і вже в березні того року науково-технічна рада Народного Комісаріату комунального господарства УРСР затвердила цей проект.
Що пропонувалося селянам? Водопровідна гілка від водогінної станції пролягала через поля і переліски до колгоспного двору, далі повертала до школи, сільради, а потім паралельно центральній вулиці виходила до струмка на околиці і вже знову через поля прямувала на іншу частину Вишгорода — на Гору, до колишньої церкви і цвинтаря.
Чавунні труби мережі сягали 150 міліметрів і їх стикували на підготовлених цементних плитах. Що цікаво, там, де траса проходила через балку, її вкладали у шпунти, засипали грунтом, укріплювали її плетеними загорожами, які наповнювали камінням. Це запобігало розмиванню і руйнуванню траси від дощів і повеней.
Було встановлено на підготовлених цегельних колодязях 30 колонок для користування водою приблизно на відстані 200-250 метрів одна від одної. Проектанти подбали і про поїлки для худоби. П’ять штук було встановлено на колгоспному дворищі, біля молотилки та в місцях найбільшого скупчення худоби з обійсть селян. Таким чином із залізобетонних корит одночасно могли попити воду 10 корів або 12 кіз, овець.
Паралельно з колонками були встановлені й пожежні гідранти, що суттєво підвищило безпеку від вогненної стихії.
Селу Вишгороду неймовірно поталанило. Єдиний населений пункт довоєнного Димерського району отримав міське благо — водопровідну мережу. Сталося це завдяки близькості Вишгородської площадки (нинішнього Водогону). Тобто, підвалини для заснування міста були закладені ще в 30-х роках минулого століття.
Далі буде