Рівно тридцять років тому 8-10 вересня у Київському політехнічному інституті відбувся установчий з’їзд Народного Руху України — подія, яка означила злам епохи. Без рішучих дій РУХу незалежність України була б немислимою. Але, як не прикро, вишгородські націонал-патріоти не помітили ювілейної дати як, власне, і різні місцеві влади.
Як можна викреслити з пам’яті серпень 1989 року, коли у Вишгороді було створено районну організацію НРУ, відбувалися велелюдні мітинги, коли вперше над містом здійнявся жовто-синій прапор, як утверджувалася українська мова у компартійному Білому домі. Листівки, мітинги, бесіди, дискусії, дебати і суперечки, усмішки, обійми і сльози радості. Невже це можливо забути? Чому ніхто не спромігся організувати ювілейний мітинг, засідання за круглим столом? Хіба було б зайве нагадати дітям на уроках історії про цю вікопомну подію? Відчуття, що корозія роз’їла нашу пам’ять в іржавий тлін.
За 30 прийдешніх років ми не спромоглися встановити меморіальну дошку і таким чином вшанувати одного із засновників Народного Руху, Героя України Вячеслава Чорновола, який у 1960-х роках проживав і працював у Вишгороді на будівництві Київської ГЕС. Невже і він не заслужив на повагу у вишгородських демократів? На шмат граніту не потрібно десятки тисяч гривень, потрібна лише добра воля патріотів. І якщо такого бажання не виникає у «свідомих» вишгородців, то принаймні місцева влада може виправити цей ганебний факт.
Свого часу покірний автор розробляв ескіз пам’ятної дошки Вячеславу Максимовичу, зв’язувався з його сином — тоді ще народним депутатом Тарасом Чорноволом, планували встановити її на фасаді колишнього штабу будівництва ГЕС — нині ресторану «Галс». На відкриття хотілося запросити й інших фундаторів РУХу — І. Драча, Д. Павличка, В. Яворівського, С. Хмару та інших. Чому б профільним спеціалістам міської ради не продовжити цю благу справу?
На зламі 1980-90-х слово «рухівець» викликало у вірних ленінців, сталіністів безсилу лють і ненависть, як пізніше слова «свободівець», «правий сектор». Але ж завдяки їм відбулося становлення України, яку ми і маємо сьогодні. Ще не пізно пригадати ювілейну подію, освіжити пам’ять. І не приведи, Боже, щоб подібна річ не трапилася через 30 років зі словами «АТО», «волонтери» та «кіборги». Гріш нам тоді ціна.
Володимир ТКАЧ
