Понад десять років тому Вишгородська Районна Організація Товариства Червоного Хреста України звернулась до керівника кафе «Кирпулька» Світлани Свистун з проханням про допомогу. Так усе почалось...
Сьогодні в кафе у Світлани кожен день готують 20 обідів для стареньких і тих, хто потребує безкоштовної їжі. Тут є постійні відвідувачі, такі як Галина, Наталя з ДЦП, люди з вадами зору та слуху. А новеньких годують за графіком. Дуже багато хворих на рак, яким потрібне гарне харчування. Його можна вибрати самому. В одному пакеті може бути борщ, макарони з котлетою, в іншому — суп, гречана каша та відбивна.
«У Червоного хреста раніше було дві патронажні сестри. Десять років вони постійно розвозили обіди. У місті багато лежачих хворих, яким патронажні сестри приносять їжу додому. Піднімаються самотужки у старі будинки, що без ліфтів, — розповідає Світлана. — Зараз залишилася тільки одна Рая. Це дуже важка робота для неї, людини 65-річного віку. А молодь цього робити не буде».
У день інтерв’ю Раїса принесла обід Валентині Ісаківні. У жінки загинули діти, потім онук. Вона залишилася без родичів, повністю втратила слух.
«Я пишу їй на папірці. У кімнаті — порожній стіл, стілець, портрет онука і нічого більше. Так люди живуть, — розповідає Раїса. — Буваю ще у дівчинки Валі, в якої ДЦП. Нещаслива сім’я була. Мати народжувала вдома, при пологах померла. Батько теж недавно помер. Валя — молодець, закінчила школу, зараз навчається в інституті, ввечері підробляє на комп’ютері. Їй же потрібно платити за квартиру».
Сама Раїса теж працює не від хорошого життя — пенсії 2100,00 грн не вистачає. «Я — молодша патронажна сестра. Заробляю ще 4 тисячі гривень. Мені 65 років, і я носитиму обіди, скільки зможу. Я й на складі працюю, — розповідає Раїса. — Але не скаржуся ні на що...».
У програмі благодійного харчування — 80 осіб і всього 20 обідів. Зараз є певна система — один місяць приносять обіди, 3 місяці — перерва. Люди ні на що не нарікають і вдячні Червоному Хресту, кафе «Кирпулька» і Світлані Свистун та Раїсі.
«Навіть, якби й було 80 обідів, я б фізично не змогла з ними впоратися, — каже Раїса. — Найбільша проблема — відсутність пандусів і високі бордюри. Доводиться постійно піднімати візок. У нас на 9-му поверсі живе Наталя. Іноді не працює ліфт, піднімаюся туди з візком та обідами. Як я можу залишити візок знизу, коли потрібно мінімум 5 хвилин — піднятися, роздати, порожні банки забрати?..»
Олена БІЛОУС, Анна ДЕРЕВ’ЯНКО
ФОТО — фото Олена БІЛОУС