Фельдшера швидкої допомоги Світлану Безпрозванну знає, мабуть, чи не кожен другий вишгородець. Професійна, небайдужа до чужого болю й водночас оптимістична, позитивна. Вона залишається такою вже протягом 35 років своєї праці.
«Не уявляю себе без роботи, – каже Світлана Яківна. – Місяць у відпустці важко витримати. Не вистачає спілкування з людьми, яким я потрібна, і навіть якогось екстриму, своєрідного адреналіну».
Сьогодні вона фельдшер КЗ Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Філія «Вишгородська станція екстреної медичної допомоги», що знаходиться на території Центральної районної лікарні. Тут – три машини швидкої допомоги і, відповідно, три бригади, в кожній із яких водій та два фельдшери.
«Із запровадженням медичної реформи, – розповідає Світлана Безпрозванна, – певною мірою працювати стало краще. Виклики приймає центральна диспетчерська, що знаходиться у м. Білій Церкві, вони приходять нам на планшети, і ми відразу виїжджаємо за потрібною адресою. Тобто, не витрачаємо час на розмови по телефону, як це було раніше.
Сьогодні, як центральна підстанція, обслуговуємо не лише хворих Вишгорода і району, а й тих, хто за його межами.
А ось щодо зарплати – то вона тепер менша. І, якщо для медиків зі стажем це не так відчутно, зважаючи на вислугу років, вищу категорію, «колісні», наявність свого житла, то у молоді заробітна плата маленька».
Цікавлюся, чого не вистачає нині у молодих кадрів і чому в них можна повчитися.
«Сьогодні вони більш прагматичні, буває, й дещо цинічні. Намагаємось на власному прикладі вчити їх ставитися до хворих із максимальною увагою. І відрадно, що молодь прислухається.
Зі свого боку, вона стимулює нас, не дозволяє збавляти темпу життя, навчає працювати із сучасними гаджетами, без яких зараз не обійтися».
Слід сказати, що донька Світлани Яківни, як і мама свого часу, – спортсменка, але професійна, волейболістка. У складі збірної України Еліна брала участь в Олімпійських іграх і нині готується до наступної Олімпіади. А син унаслідував любов до медицини. З дитинства Олександр мріяв бути хірургом і мрії своїй не зрадив. Закінчив медучилище, медичний інститут і сьогодні працює ортопедом-травматологом у Вишгородській ЦРЛ. Має свою сім’ю, двох дітей. І Світлана Яківна сподівається, що серед онуків обов’язково будуть медики, які також отримуватимуть задоволення від роботи і служитимуть людям.
Валентина ЯКОВЕНКО
ФОТО – автор
