Володимир ТКАЧ
Створюючи світ, Всевишній сипонув на терени Вишгородщини низку корисних копалин (фаянсова глина, торф, кварцовий пісок тощо). А от дорогоцінних металів — золота, срібла та самоцвітів — на кшталт алмазів, смарагдів, рубінів — у Творця на той час вже не було. Хоча насправді це не зовсім так, бо деякі мінерали ми все ж маємо.
Від села Старі Петрівці повз Нові Петрівці і до Межигір’я правий берег Дніпра розчленований частими та глибокими ярами вже з призабутими назвами Журавлів, Башманів, Глибокий, Піщанка, Головний. У сусідстві з ними трохи менші та ширші Хвершалова круча, два яри Градина, Паламарів, Під колодязями, урочища Кошельовиця, Шевцева і Виноградна гора. Саме ця мальовнича місцина і є бурштиновим Клондайком Вишгородщини.
Про поклади сонячного каменя янтаря (або його синоніму — бурштину) на околицях Києва давні слов’яни знали задовго до прийняття християнства. Вважалося, що цей камінь від Ярила — слов’янського бога Сонця. І дійсно, якщо глянути на бурштин проти сонця, то він засвітиться золотистими переливами.
Вказівки на поклади бурштину давали польський природник К. Клюк у 1802 р., професори Київського університету св. Володимира А. Рогович у праці «О первобытных местонахождениях янтаря около Киева» у 1874 р., В. Антонович у «Археологической карте Киевской губернии», краєзнавець Л. Похилевич у своїх «Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии» у 1864 р. Лаврентій Іванович писав: «Замечательно, что в горах Петровецких попадаются довольно часто куски янтаря».
Посилань на родовище бурштину дуже багато, і за браком газетної площі ми обмежимося окремими з них.
Давні слов’яни використовували бурштин у багатьох цілях. Найперше — як прикрасу. Яка тогочасна дівчина чи жінка не мріяла мати красиву і коштовну оздобу?
Кожна окрема бурштинова прикраса воістину неповторна за кольором і прозорістю. У тягучу смоляну рідину, яка витікала з тропічних шпилькових дерев на берегах Дніпра і потім тужавіла, потрапляла кора дерев, зернятка, листочки, шпильки, нерідко комахи, павучки, мушки, відбитки кори, гілля, каміння. Уявіть собі, з яким захватом приміряла слов’янська красуня бурштиновий перстень із комашкою всередині! Модниці були і в ті часи. Навіть у давньому Римі у гламурних і балуваних модниць бурштин був у фаворі, і купці були змушені чимчикували по нього до Балтики. У той час маленька фігурка з бурштину коштувала дорожче живого раба. Полянки, древлянки полюбляли носити браслети (по-словянському «обручі», тобто, «те, що охоплює руку», або ще «зарукав’я»). На пальці (персти) вони одягали масивні обручки — звідси й слово «перстень». Утім, виготовлялася маса й інших прикрас: оберегів — амулетів, підвісок, моніст, прикрас — талісманів, кулонів, намист та інше.
Майстри-мебельники теж знайшли застосування бурштину. За температури 260-300о вони розтоплювали його до стану в’язкої смоли і розчиняли у лляній олії. Так утворювався міцний бурштиновий лак. Темний колір надавав княжим меблям благородного вигляду.
За високої температури бурштин горить красивим полум’ям, виділяючи ароматичний смоляний дух. Саме тому слов’яни використовували його як ароматичне куриво на жертовних капищах своїх богів. За християнської доби бурштин використовували вже в окладах ікон.
У ХІХ столітті петрівсько-межи-гірського бурштину було стільки, що академік П. Тутковський писав: «Місцеві селяни збирають красиве каміння по ярах і використовують його «для знахарських цілей». А будівельники перших київських мостів знаходили бурштин мішками у великих шматках». У 1845 році київський генерал-губернатор Д. Бібіков отримав від поліції доповідну записку з інформацією про бурштиновий бізнес межигірців. Високий чин писав: «Имею честь доложить, что мальчики деревенские находят и продают янтарь целыми кусками». Енергійний губернатор тут же доручив перевірити інформацію університетському професору О. Ставровському, який потім повідомив: «Пошуки бурштину зробилися предметом здобичі усіх поселян». Як виявилося, межигірці використовували бурштин у якості… курива. А іноді «секретно продавали» його шматки у Києві по дуже високій для тих часів ціні — від 30 копійок до 7 рублів сріблом.
Цікаво, що селяни з бурштину робили й «цілющу настоянку»: 50 грамів бурштину на півлітра самогону. Пляшку два тижні тримали на сонці, доки янтарна кислота не забарвить настоянку красивим жовтим кольором. Пили від бронхічних захворювань, шлунку, грипу і стресів. Бурштиновий самогон додавали і в чай.
Взагалі, саме «завдяки» бурштину ми могли навіки втратити неповторне Межигір’я. Справа в тому, до війни, коли СРСР ще не окупував багату на бурштин Прибалтику, були задуми уряду розпочати промисловий видобуток бурштину у Межигір’ї і прилеглій до нього місцевості. Уявіть собі: глибокі кар’єри, мотопомпи, відвали і місячний ландшафт…
Бурштин люди збирають і зараз по ярах, особливо після дощів, зсувів грунту. Я розмовляв із професійним бурштиновим старателем, який перелопатив на Волині не один гектар землі. Шукач сказав: «У вас – звичайні сукциніти. Бурштин залягає у синій глині, а вона у вас є, але глибоко. А камінці по ярах — так це від зрізів грунту. На цьому мізері не розбагатієш: так собі, забава для вихідного дня».
Взагалі, про бурштин можна розповідати безкінечно, адже це друга коштовна річ, яку давня людина оцінила за красу і користь (після перлини). Мені пощастило побачити у Музеї янтаря у Калінінграді (Кенігсберзі) камінці більше ста відтінків. А всього їх близько двохсот! У пекінському музеї я бачив неймовірної краси рідкісний червоний і вишневий бурштин — «Кров дракона». У Китаї і Японії носити його мали право лише особи імператорської династії. Такий бурштин виникав завдяки лісовим пожежам: грунт дуже прогрівався, і застиглі краплі смоли змінювали свій окрас.
Древні вчені вважали бурштин панацеєю від усіх лих і хвороб. І сучасні вчені погоджуються з ними! Виявляється, у літню спеку, коли в людини шия і зап’ястя пітніють, бурштинова кислота з намиста чи браслета в міроскопічних дозах проникає в організм через пори шкіри і цим самим тамує біль, розсмоктує пухлини, розгладжує зморшки, поліпшує зір, обмін речовин тощо. Тобто янтарна кислота дивом знаходить нездорові місця, які її потребують, і сприяє їх регенерації. Ось який він, сонячний камінь.
Мільйони років тому дніпровські тропічні ліси подарували Вишгородщині цей диво-камінь. Десь у товщі землі зберігаються цілі скарби бурштинових розсипів. Час від часу земля-матінка віддає щасливцям окремі екземпляри, вочевидь на добро і благо. То ж як тебе не любити, наш рідний краю?
