Володимир КИСІЛЬ
Іде зима і руки тягне в воду,
І замерзають крапельки пролитої води.
Все спочиває з миром і любов’ю
У променях холодної зорі.
Стара сосна під наростами льоду,
Стоять берези три, як три сестри,
Закуталися пухом лебединим
До перших променів весни…
І над рікою птах не воркоче,
Іще не висох слід її останніх сліз,
Іще на волю вирватися хоче,
Та вже закута у холодний лід.
Іде урочиста заміна у природі,
Хай морок обмине її жіночі сни,
Хай засипає без скорботи
До перших променів весни…
І світанкова тиша (й день прозоро-синій)
У ніч утомлена покорою спливла.
Суха волошка в запашному сіні:
У царстві холоду — частиночка тепла.
Життя пливе спокійно і сонливо,
Прийшли морози-ковалі,
І закували холодом природу
До перших променів весни…
Сніжинки мов у танці наді мною.
Вони летять і вниз, і в висоту.
Кружляються веселою юрбою,
Розгойдуючи неба синяву,
І непомітно уплітають сивину у скроню…
У цім січневому морозному пилу,
Усе на світі – для любові,
Душа співає нову пісню про весну!
