Володимир КИСІЛЬ

Іде зима і руки тягне в воду,

І замерзають крапельки пролитої води.

Все спочиває з миром і любов’ю

У променях холодної  зорі. 

Стара сосна під наростами льоду,

Стоять берези три, як три сестри,

Закуталися пухом лебединим

До перших променів весни…

 

І над рікою птах не воркоче,

Іще не висох слід її останніх сліз,

Іще на волю вирватися хоче,

Та вже закута у холодний лід.

Іде урочиста заміна у природі,

Хай морок обмине її жіночі сни,

Хай засипає без скорботи

До перших променів весни…

 

І світанкова тиша (й день прозоро-синій)

У ніч утомлена покорою спливла.

Суха волошка в запашному сіні:

У царстві холоду — частиночка тепла.

Життя пливе спокійно і сонливо,

Прийшли морози-ковалі,

І закували холодом природу

До перших променів весни…

 

Сніжинки мов у танці наді мною.

Вони летять і вниз, і в висоту.

Кружляються веселою юрбою,

Розгойдуючи неба синяву,

І непомітно уплітають сивину у скроню...

У цім січневому морозному пилу,

Усе на світі – для любові,

Душа співає нову пісню про весну!