Степанія СІДЛЯР, координатор духовно-просвітницького центру “Спадщина”
ФОТО – архів центру спеціально для “Вишгорода”
З ініціативи і за сприяння депутата Вишгородської міської ради Валерія Виговського учні школи вихідного дня, яка працює для всіх охочих вчити і знати українську мову у приміщені районної бібліотеки (м. Вишгород, вул. Шолуденка, 8), мали можливість із екскурсією відвідати Національний музей «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні».
У музеї учні міста почули про те, що до кінця 1920-х — початку 1930-х років українське село мало уклад, сформований попередніми поколіннями. Більшість українських селян у 1920 р. мали землю, реманент, худобу і забезпечували себе не тільки харчами, а й масово вміли робити різні інструменти, шити одяг, взуття. Панувала психологія господаря. Люди жили з відчуттям самодостатності та невеликої залежності від влади.
Починаючи з 1929 р., селян-землеробів стали заганяти в колгоспи, майстрів — в артілі. На межі 1920-1930 рр. відбулось орієнтовно 5000 повстань за участі майже мільйона людей. Тоді Москва й вирішила знищувати вільний дух українського селянства голодомором.
Ледарі, нікчеми, суспільне дно — стали владою, а шановані люди — найбільш гнаними.
Дітям у ті часи наказували доносити на батьків. Їх залучали до бригад із розшуку та вилучення прихованого зерна. До початку 1930-х в українських селах не було крадіжок. Ідучи з дому, двері могли підперти віником чи каменем.
Після 1933 р. крадіжки стали масовим явищем. Поширилась і практика жорстоких самосудів. Тих, хто вкрав щось із чужого дому, інколи забивали до смерті. Однак, крадіжок із колгоспу селяни не засуджували. Саме в час Голодомору виник термін «несуни» — це люди, які несли зерно чи кілька картоплин із колгоспу в чоботях, рукавах, кишенях.
Влада це помітила. 7 серпня 1932 р. Москва ввела в дію постанову, яку в народі називали «законом про п’ять колосків» — покаранням за найменші крадіжки з колгоспу був розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі від 10 років із конфіскацією.
Змінилось і харчування українців. До Голодомору ніхто б не додумався їсти диких птахів. Їсти лелеку в свідомості людей було чимось на кшталт людожерства. Під час Голодомору всі ці психологічні бар’єри впали, все довкола стали сприймати, як харч. До цих трагічних часів сім’ї завжди снідали, обідали, вечеряли разом, в час Голодомору і після люди звикли харчуватись де-небудь і як-небудь, аби тільки було що вкинути до рота.
До Голодомору алкоголю в селі майже не вживали. Натомість під час Голодомору пияцтво в селах стало поширеним. Багато спиртного завозили на колгоспні святкування «обжинків» та червоних дат календаря. У селах почалося масове самогоноваріння.
У червні 1933 р. в Україні помирало щодоби — 34 560 чол., щогодини — 1 440, щохвилини — 24 чол.
22 січня 1933 р. директива Йосипа Сталіна заборонила виїзд селян із охоплених голодом територій — України і Кубані — в інші місцевості.
1933 р., червень — смертність від голоду сягає більше 1 млн людей.
1933 р., серпень — прийнято рішення партії про переселення колгоспників до України із Російської Федерації. Тодішній комуністичний керівник Павло Постишев заявляв, що 1933 рік став роком розгрому націоналістичної контрреволюції.
Страшні обставини злочину та зумисна політика приховування його наслідків унеможливили встановити точну цифру смертей українців…
