Степанія СІДЛЯР, координатор заходу, радник голови Вишгородської РДА
ФОТО — Анна ЛЕВЕНЧУК, спеціально для «Вишгорода»
Школа вихідного дня з поглибленим вивченням української мови та українознавства, яка працює щосуботи у приміщенні Вишгородської районної бібліотеки (зав. Марина Березинець) з ініціативи депутата Вишгородської міської ради Валерія Виговського, запросила на зустріч учителів, які багато років працювали у школах № 1, 2, 3 м. Вишгорода, а тепер – уже на заслуженому відпочинку.
Дуже приємно було бачити в залі більше п’ятдесяти людей, які відгукнулися на запрошення депутата і прийшли на зустріч. Так, завідувачка відділом обслуговування районної бібліотеки Галина Дмитренко все зробила для того, щоби кожен учасник заходу зміг зайняти місце, зручно все бачити й чути.
Зі словами привітання до учасників заходу з нагоди професійного свята —Дня вчителя — звернувся ініціатор проведення даної зустрічі, меценат, депутат Вишгородської міської ради В. Виговський. Він щиро побажав кожному міцного здоров’я, довгих років щасливого життя, миру і взаємної любові в родинах, а також зупинився на сьогоднішніх проблемах, які роблять життя вчителів не зовсім повноцінним: низькі пенсії, неналежна увага місцевої влади тощо. А тому є над чим працювати.
— Але і ви, вчителі, — наголосив Валерій Павлович, — вічні вчителі життя нашого, які, скільки живете у цьому світі, завжди сієте мудрість і любов, маєте бути активними у громадському житті міста, повинні вірити і розуміти, що творцями кращого, заможного життя мусимо бути ми самі. І ніхто, крім нас.
На закінчення свого виступу Валерій Павлович зацитував слова лікаря Пирогова: «…Для успіху країни потрібно, щоб кількість шкіл була більша за кількість кав’ярень».
Поздоровила вчителів і представник бібліотеки — пані Галина Дмитренко: вона зачитала вірш-привітання, який з душею, любов’ю і теплотою написала сама та присвятила кожному вчителеві.
Із музичним привітанням до вчителів завітав гурт «Любисток» села Демидів (керівник — Ярослав Яремчук). Програма учасників художньої самодіяльності була дуже цікавою, спів — надзвичайно злагоджений; відчувалося, що в кожну українську пісню вони вкладали не тільки розум, фізичні зусилля, але й душу. Під час виконання пісні на слова учасниці хору Валентини Осипової та музику відомого українського композитора Леоніда Нечипорука «Бірківські лелеки» у більшості присутніх в залі текли сльози, а дехто і голосно схлипував. Особливо вразив приспів пісні:
…Що шукаєте, пташки, чом так плачете тяжко,
А тих Бірок давно вже нема.
Ой лелеки, лелеки, прилетіли здалека —
Й ваші душі стискає холодна зима…
У цій пісні йде мова про те, як до 14 сіл Вишгородського району, які залишилися на дні Київського моря внаслідок будівництва каскаду гідроелектростанцій та водосховищ на Дніпрі, ще багато років прилітали лелеки, кричучи лелечим криком над водою, над тими гніздами, які закрила не тільки вода, а й людина.
Учасниця гурту «Любисток», жителька затопленого с. Бірки прочитала уривок із вірша:
…Київське море – загублені долі,
Змиті життєві путі і дороги,
Жалем залиті луги і сади,
Мокрою тугою будеш завжди.
Київське море – то братська могила,
Цвинтарів стільки собою покрило.
Горя ти стільки принесло й біди,
Київське море – примара води.
Своїми розповідями, спогадами поділились і вчителі. Так, Людмила Антонівна Брик подякувала В. Виговському за таку теплу зустріч, за можливість побачити своїх колег – учителів, яких і роками не бачила, розповіла цікаві випадки із своєї роботи у школі і прочитала з такою наснагою вірш раннього Павла Тичини «Десь на дні мого серця…», як тільки може прочитати справжній учитель української мови та літератури.
Педагог Петро Кирилович Поєдинок оперативно налаштував учительську залу на музику, і всі під його керівництвом заспівали пісню «Вчителько моя».
Розповідей і спогадів було дуже багато, так що в даному матеріалі їх нереально описати. Вони залишаться у враженнях кожного учасника свята.
Після солодкого столу Валерій Павлович підійшов до кожного вчителя, ще раз поздоровив зі святом та вручив книжки і солодкі подарунки.
Домовилися з педагогами-ветеранами, що наступного разу зустрічаємося в більшому складі десятого листопада 2018 року (субота), в День української писемності та мови.
