29.03.2024

Вишгород Газета ONLINE

Вишгород – офіційний сайт газети, новини сьогодні, архів. ONLINE

Народе мій, до тебе я ще верну…

vig2

Степанія СІДЛЯР, координатор Школи вихідного дня з поглибленим вивченням української мови та українонавства

ФОТО — Оксана ГУСЕЙНОВА, спеціально для «Вишгорода»

22 вересня ц. р. уроки української мови у Школі вихідного дня, яка працює щосуботи з 10-ої по 12-ту годину у приміщенні районної бібліотеки (м. Вишгород, вул. Н. Шолуденка, 8), були присвячені пам’яті українського поета-дисидента Василя Стуса.

… 4 вересня 1985 року в с. Кучино Чусовського району Пермської області за нез’ясованих обставин помер Василь Стус. «Він був найбезневинніша жертва», — сказав про нього дисидент Іван Дзюба. Але радянська комуністична система та адвокат, який почав його захищати 24.09.1980 р., думали зовсім про інше. Вони у цьому праведникові побачили початок своєї загибелі.

Для проведення уроку спогадів про Василя Стуса депутат Вишгородської міської ради Валерій Виговський запросив відому журналістку, близьку подругу поета та його родини Маргарита Довгань.

Маргарита Костянтинівна ознайомила слухачів Школи із біографією митця. Народився Василь Стус 7 січня 1938 року. Прожив 47 літ, із яких 13 років перебував у тюрмі. Перший арешт був невдовзі після поїздки Василя Стуса до м. Львова 12 січня 1972 р.

Розповідаючи про його літературну працю, про ув’язнення, пані Маргарита напам’ять прочитала стусового вірша про рідну матір:

«Весь обшир мій — чотири на чотири. 
Куди не глянь — то мур, куток і ріг. 
Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий, 
це плетиво заламаних доріг. 
І дальше смерті — рідна батьківщина. 
Колодязь, тин і два вікна сумні, 
що тліють у вечірньому вогні. 
І в кожній шибі — ніби дві жарини — 
журливі очі вставлено. Це ти, 
о пресвята моя зигзице-мати! 
До тебе вже шляхів не напитати 
і в ніч твою безсонну не зайти. 
Та жди мене. Чекай мене. Чекай, 
нехай і марне, але жди, блаженна. 
І Господові помолись за мене. 
А вмру — то й з того світу виглядай».

У тюрмі Василь Стус почав хворіти. 2 серпня 1975 р. стався прорив виразки шлунка, 10 грудня 1975 р. поет переніс важку оперцію: залишили 1/4 шлунка. На межі життя він написав:

«… Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся,
в передчутті недовідомих верст…»

У листах із тюрми, які можна було писати лише раз на місяць, поет передає своі відчуття близької смерті, і це позначено також у багатьох його віршах мордовського періоду: «…Ми канемо у вічність молодими…»

І тільки просив: «…Сподоб мене, Отче, високого кроку…»

Згадуючи розмови про В. Стуса з його побратимами Л. Лук’яненком, В. Чорноволом, В. Овсієнком, пані Довгань наголосила, що кожного із них вражала у Стусові абсолютна безкомпромісність із власним сумлінням.

Була така ситуація в тюрмі: юного латвійця Майгоніса Равіньша за невиконання норми виробітку посадили у карцер. Хлопець геть недужий, з носа і з вух йому тече, очі сльозяться, а його примушують на голодному пайку виконувати норми. Повідомити на волю неможливо.

І Василь Стус розпочинає голодування — всі в’язні його підтримали. І це допомогло хлопцеві вийти з карцера.

У грудні 1982-го В. Стуса запроторили в камеру-одиночку на рік за те, що він на волю передав зошит із віршами. У вересні місяці вікна в камері вже позамерзали, і було видно також, що здоров’я поета згасає. Вийшов з буцегарні зовсім знесиленим, але норми виробітку, тюремну дисципліну змушений був виконувати.

За спогадами Л. Лук’яненка про В. Стуса, Левко щодня озивався до Василя: «Василю, здоров!», але 4 вересня 1985 р. Стус не озвався.

Світ дізнався про смерть Василя Стуса вже 7-го вересня. А в’язні, побратими, що сиділи поряд, не знали, хоча здогадувалися й відчували. Та й у самого Стуса були передчуття, що у нього залишилося лише кілька днів життя. Він писав:

«…О вороже, коли тобі проститься
Гик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах?..»

Учні Школи вихідного дня, які прослухали розповідь Маргарити Костянтинівни про Василя Стуса, особливо ті моменти із його життя, що не описані в літературних творах про поета, щиро дякували їй. Особливо теплі слова подяки висловив журналістці воїн АТО, житель м. Вишгород Юрій Артьомов. (Він у лютому 2015 р., після поранення на Сході країни, лежав у київському госпіталі, і Маргарита Костянтинівна його провідувала, підтримуючи медикаментами і добрими, душевними словами.)

Учениця СШ «Сузір’я» Аліса Гусейнова продекламувала вірш «Любіть Україну» В. Сосюри. Депутат Вишгородської міської ради Валерій Виговський, прослухавши цікаву розповідь про життя і тюремну долю В. Стуса, порівняв її з долею України за 300 років неволі, коли злочином вважалося природне бажання бути країною, якою її сотворив Господь Бог.

Маргарита Довгань у свою чергу щиро подякувала Валерію Павловичу за те, що завдяки йому працює Школа вихідного дня, де кожен охочий має можливість вчити державну мову України, почути цікаві розповіді з історії українського народу.

vig1