Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — Василь КАРПЕНКО, спеціально для «Вишгорода»
Безумовною «родзинкою» зусиль організаторів і спонсорів цьогорічного Дня міста став концерт, що відбувся у соборі Вишгородської Богородиці в неділю, 9 вересня. До речі, промов офіційних осіб взагалі не було, між тим — дощ не завадив поціновувачам творчості Й. Баха вщент заповнити собор (сиділи навіть на сходах і на хорах — ФОТО 1 на стор. 3).
Бах зазвичай асоціюється з могутніми акордами органу. А тут скрипка — соната № 1, соль мінор, у чотирьох частинах. Адажіо, фуга, сіціліана та престо, власне, і були медитацією. Свічки перед іконами, акустика, що підносила урочисті звуки до Неба, побожна тиша аудиторії — все налаштовувало на спілкування із Всевишнім.
Аудиторія була різноманітна (прийшли і з малими дітьми) — і досвідчений виконавець це врахував. Друга, третя і четверта частини (партити № 1, сі мінор /алеманда/, № 3, мі мажор /прелюд, лур, гавот-ан-рондо/ та № 2, ре мінор /алеманда, корренте, сарабанда, джига/), — це був мікс із блискучої лекції для не зовсім підготовлених для слухання класики, прихильників сучасних ритмів та артистичного шоу виконавця.
Насамкінець соліст залучив і Володимира Пироженка, музиканта, знаного на Вишгородщині, до диригування хоралом зали: «Україно, серце Бога, ми оновимо лад і світ…» — і отримав не менш творчу могутню відповідь о. Миколи Сулими (ФОТО 3) («Многая літа» церковнослов’янською, чи то пак — давньоукраїнською)…
Фігурка у чорному зі скрипкою в руках на тлі світло-яскравого іконостасу (ФОТО 2) нагадувала рухами Ванессу Мей, усмішкою — Паганіні, а заплющеними очима — старанного студента, що використовує відсутність професора в аудиторії, аби побешкетувати. Пальці скрипаля пурхали по струнах, видобуваючи високі тони, спліталися в ритмічних акордах щипками, птахами розліталися на обидва боки — і перед слухачами поставали вежі середньовічних замків, зелені луки, річкові хвилі та засніжені вершини, мереживні рукави і перуки, що схилилися у манірному поклоні, запальні підскоки народного танцю епохи Відродження.
Німеччина, Франція, Італія, Бразилія (гаряча джазова Боса-нова попідруки зі статечною фрау) — і… (кажу ж, дражниться бешкетник!) кілька тактів українського гопака. Ні, не здалося, бо артист тут же й інформував громадськість, що працює над проектом, у якому об’єднає скрипку, контрабас, бандуру і ударні.
Виступатиме, звісно, не у храмах, а на сходах сакральних приміщень. Але це таки знову буде Бах — вічний, класичний і сучасний.
Кирило Стеценко (нар. 11 квітня 1953 р.) — відомий український скрипаль, композитор, культуролог, музичний і телевізійний продюсер, педагог і громадський діяч. Заслужений артист України, лауреат всеукраїнських та всесоюзних конкурсів скрипалів, доцент, завідувач кафедри шоу-бізнесу Київського національного університету культури і мистецтв.
Син композитора і скрипаля Вадима Стеценка, онук композитора Кирила Григоровича Стеценка.
Працював у Рівненській філармонії, а з другої половини 1980-х — коментатор телебачення. На початку 1990-х Кирило Стеценко опікувався дубненською хард-роковою командою «Еней» — двократним дипломантом «Червоної рути» та засновником власного рок-фестивалю «Тарас Бульба».
Автор монографії «Стратегія культури України. Філософія і менеджмент самоздійснення нації». У 2013 р. обраний головою Київського міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта імені Т. Шевченка»
