31.07.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Незалежний погляд на Незалежність

opit

Підготувала Марина КОЧЕЛІСОВА

Напередодні найбільшого державного свята вишгородці вітають своїх земляків, рідних, колег, знайомих і усю Вкраїну з 27-ою річницею великої дати та висловлюють сподівання й побажання щодо життя в Україні взагалі та Вишгороді зокрема.

Галина МАКАРЕНКО, журналіст:

— За 27 років чимало зроблено, але і багато втрачено можливостей, які б дали змогу нашій безмежно багатій Україні зробити поступ уперед. У багатьох країнах люди навіть не обтяжують себе думками, хто у них при владі, бо щоденно відчувають турботу влади усіх рівнів. А наша Україна сьогодні потонула в корупції, розшарування суспільства дуже велике, і, на жаль, ті, які багаті, не турбуються про тих, які бідні.

Сподіваюсь, що Бог дасть Україні мудрості та сили здолати усі негаразди.

Леонід БУТКЕВИЧ, активний учасник Революції гідності, націоналістичних організацій та «Просвіти»:

— Це дуже визначний день для кожного громадянина України, котрий має засвідчити свою активну позицію, продемонструвати світові, що українська нація — єдина, держава — неподільна, сміливо крокує у майбутнє, попри зазіхання агресора зі Сходу, Півночі, Півдня та й Заходу.

Та найбільшою загрозою для суверенітету і незалежності України є олігархія при владі — із генетичною феодальною свідомістю, зденаціоналізована та здеморалізована. Вихід один — бізнес відокремити від влади.

Українському народові — віри у свої сили, надії на підтримку світової спільноти та західних партнерів — гарантів Будапештського меморандуму.

Микола СЕРГІЙЧУК, перший редактор газети «Вишгород»:

— 27 літ минуло з тієї вікопомної події, коли Верховна Рада на весь світ проголосила про відновлення Української суверенної держави. На жаль, поступ до розвитку і процвітання виявився досить складним, сповненим непередбачуваними перешкодами і труднощами. І все ж оптимізм не полишає нас.

Віримо, твердо переконані, що із часом подолаємо негаразди, дамо гідну відсіч зовнішнім ворогам, викорінимо в усіх ешелонах влади корупцію і в країні нарешті восторжествує справедливість, а головним мірилом суспільства стане закон для усіх і кожного. Все це буде, тільки потрібно нам докласти до цього ще дещицю зусиль, і тоді, як писав видатний поет Максим Рильський:

«Настане день, настане час —

І розіллється знов медами

Земля, що освятив Тарас

Своїми муками­ділами,

Земля, що окрилив Тарас

Громовозвукими словами».

Зі святом вас, дорогі земляки!

Алла ПЕТРОВА, мешканка Вишгорода:

— У святковий день зазвичай вітають і бажають. Хочеться побажати своїй країні найголовнішого на сьогодні: рівності всіх перед законом та невідворотності покарань за його порушення. Без цього жодного просування до нормального суспільства, успіху жодних реформ не буде. Та й повноцінної держави не буде, якщо в державі не працюватиме справжня судова система.

Лідія, пенсіонерка:

— Досить уже вивозити бурштин і ліс та випроваджувати молодь за кордон, а нас, старше покоління, — на цвинтар! Зичу очільникам України, владі усіх рівнів — ставитися до людей за Біблією — так, як хочеш, аби ставилися до тебе. Хай спробують прожити на пенсію 1,5 тис. грн — тоді поговоримо.

Наталя РУДЬКО, директор Вишгородського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг):

— Миру всім — у суспільстві і у наших душах. І більше уваги до самотніх, недужих, усіх, хто потребує турботи.

Олександр, студент, 25 років:

— У місті має бути більше доступних спортзалів для молоді та всіх охочих. І одного стадіону для Вишгорода, що стрімко розвивається, — замало: потрібно у кожному кварталі зробити — для дітей і дорослих. І філіали вишів і коледжів можна було би у Вишгороді організувати, як от ліцеїсти старших курсів після закінчення навчання вступали до Політехнічного.

Петро Варфоломійович, ветеран праці:

— Мрію, аби наші дрібні чиновники не вважали себе вершителями долі та носіями Незалежності, а із цієї річниці почали не просто носити вишиванки, а ставитися до відвідувачів по­людськи.

Ольга Борисівна, донька учасника війни:

— Хочу побажати, аби реформи набрали людського обличчя. Майже доба знадобилася мені, аби шпиталювати мою стареньку маму у край важкому стані. Двічі привозили її до лікарні, доки нарешті поклали на лікарняне ліжко.

Хочу нагадати молоді і людям середнього віку, надто — медикам: ви теж постарієте і на собі відчуєте біль і образу від відсутності уваги. Попри всі інструкції залишайтеся людьми — і це вам зарахується.

Ольга Прокопівна, вишгородянка:

— Мріємо, щоби закінчилася війна та припинили красти і зловживати держчиновники.

Не вивозьте держмайно у офшори, сумлінно платіть податки, то й зарплата, і пенсія будуть нормальними. Не треба буде ані субсидії, ані пільг.

Іще хочу побажати нардепам та очільникам «Нафтогазу» тощо — зарплату на рівні тієї, яку отримують лікарі чи вчителі.

Г. Т., родич учасника війни на Сході:

— Чому для забудовників ділянки знаходяться, а учасників АТО поділили на «білих» і «чорних»?

Тетяна МОСКАЛЕНКО, мама особливої дитини:

— Спасибі всім, хто до цього долучився, — за дитячий майданчик біля школи «Надія», зроблений за кошти громадського бюджету. Але… Оскільки ця територія відкрита для усіх, то ввечері, а то й удень там часто засідають дорослі напідпитку тощо. Тож особливим діткам не завжди вдається там побавитися.

Пропоную такі спортивні комплекси робити закритими — наприклад, на території школи «Надія» або реабілітаційно­оздоровчо­навчального центру, який уже давно напрошується бути зведеним у Вишгороді.

Особливих діток на Вишгородщині — чимало. Раніше вони ховалися вдома. А тепер стають невід’ємною частиною нашого суспільства. Тож варто подбати про їхню безпеку, тому що суспільство іще не готове до сприйняття «не таких, як усі». Маю чимало контактів батьків особливих дітей, і ми давно готові до зустрічі з місцевою владою, благодійниками, меценатами та розумними творчими людьми, які вміють думати про всіх і на перспективу.

Марія СТЕПУРА,55 років загального трудового стажу:

— А у мене зовсім несвятковий настрій. Бо ми таки «незалежні» — від МВФ, зарплат, пенсій, цін, послуг, медобслуговування та нормального життя. І час покаже, хто кому ворог, а хто — друг.

Андрій і Надія, 30 і 35 років, фрілансери:

– Вишгород гідний бути місцем паломництва і туристичною меккою, стати другої Софіївкою. Це ж курортна місцевість! Якщо облаштувати низку парків і скверів, теренкури по схилах і ярах, та ще й велодоріжки по всьому місту і по зелених зонах – буде класно! Активна забудова та  транспортний потік по місту збільшуються щодня. А очільник Київщини О. Горган – великий прихильник велоспорту. Хай посприяє, аби Вишгород став пілотним проектом велосипедного міста. Отакі наші побажання до свята.

Валентина УСАТЮК, вчителька:

— Прочитали про ринок, що незабаром з’явиться на вул. Набережній у Вишгороді. Буде він по­справжньому народним, якщо зробити стоянку для автівок, міні­автостанцію, аби з Лівого та Правого берега із сіл люди могли приїхати. Непогано би і зупинку дизель­потягу на Київ­Петрівку (чи то пак — Почайну) на тій же Комсомольській (чи як вона тепер називається?) зробити.

Газеті ж «Вишгород» побажаю зачіпати більше гострих тем, надавати протилежні думки, звіти відповідальних осіб. Бо на кожній сторінці — суцільне свято, а, між тим, є чимало проблем у місті, які треба висвітлювати.

Галина ОРЛЕНКО, викладач, активна учасниця «Теплих вечорів», які з успіхом проходять у нашому місті:

— Дитячих майданчиків — по місту чимало, а от для літніх людей треба спорудити у Вишгороді щось на кшталт літнього кіно/театру (крита сцена + амфітеатр лавочок навколо) та кав’ярні (як у Львові) — для спокійного спілкування під класичну музику, творчих зустрічей тощо.

Христина, молодий фахівець, 26 років:

–  Ми дуже раді, що живемо у молодій країні, народилися не у «совку», та хотілося б і перспектив для молоді. Житло далеко не всі молоді фахівці можуть придбати, тож у будівництві треба закладати і таку соціальну складову, як квартири для бюджетників. Друге важливе питання – школи, дитсадки, стадіони, місця дозвілля та гуртки для дітей і молоді. Третє – інженерна інфраструктура, насамперед транспорт (по місту, району і сполучення із столицею). Мене на роботу довозить чоловік, а як доїжджають із сіл інші – так званим громадським транспортом за цінами маршрутних таксі? Впевнена, що справитися з цією проблемою можна, було би бажання у відповідальних осіб, які зобов’язані цим опікуватися за посадою.

Т., батько двох дошкільнят:

– У Вишгороді ми не так давно. Часто гуляємо в центрі – на дитячому майданчику та біля пам’ятника Борису і Глібу – там дітям гарно на самокатах і велосипедах кататися. Прошу адміністрацію звернути увагу на хащі, які обернули на туалет. Звісно, це наслідок поганого виховання тих, хто тут «зависає» вечорами напідпитку (поруч, за поштою,– туалет). Але ж прибирати треба.

Ібн Сіна, 66 років, та Павло, 70 років, працюють:

– Незалежність – гарна кістка для певної категорії людей. Був у 1991 р. на Сорочинському ярмарку якраз у ці дні, щось там ніхто не відзначав цю подію. Щоправда, ми тоді не розуміли нічого, крім СРСР, не знали, як воно буде. А тепер… Яка незалежність, якщо все вирішує МВФ?!.

Та й реформи – сумнівні. У медицині, наприклад, слід повернути систему Семашка (Британія за нею працює, щоправда, 50 на 50).

Тетяна,

мама донечки­дошкільняти:

– Записалися до дитсадка на четвертий день після народження. Та з якихось причин – за датою народження чи що – цього року до групи не потрапили. Побажання до свята міській владі – думати більше про дитсадки, школи та робочі місця для молоді, спортивну інфраструктуру.

Галина, корінна вишгородянка:

– Україна завжди славилась мудрими діячами, які ніколи не вели загарбницьких війн. Якщо були війни – то лише визвольні. А що маємо ниньки? За словами геніальної Ліни Костенко:

«І жах, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди.

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох­Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні – ми, а завтра – ви». 

У День Незалежності зичу нам усім, аби не було війни і життя в Україні було спокійним, а це насамперед – економічна стабільність.