Розмовляв Володимир ТКАЧ

Мудре шевченківське «І свого навчайтеся і чужого не цурайтеся» у сучасній інтерпретації звучало б наступним чином: «І українського навчайтеся і європейського не цурайтеся». Нам, пострадянському суспільству, є чому повчитися у Європи, бо там організували своє життя таким чином, що рівень соціальних стандартів за нашими мірками — зашкалює.

Нещодавно відбувся робочий візит вишгородської делегації до німецького міста­побратима Льорраха. Про підсумки поїздки з журналістами поділився міський голова О. В. Момот.

— Олексію Вікторовичу, Ви вже навели міцний місточок співпраці з німецьким містом­побратимом Айхенау. Тепер черга дійшла до іншого дружнього нам міста — Льорраха.

— Вишгород і Льоррах поєднують давні партнерські стосунки. Але склалося так, що за останні шість років вони дещо втратили динаміку. За цей час змінилося керівництво і у Льоррасі, і у Вишгороді.

Тому основною метою нашої поїздки було налагодження особистих контактів із очільниками міста.

— Очевидно, практичні німці організували вишгородцям насичену програму перебування?

— Так, прагматичні німці розписали все буквально по хвилинах. Це презентації, «круглі столи», офіційні заходи, екскурсії, прийоми та знайомства.

— Я так розумію, що наша делегація була чисельною?

— Десять чоловік. До неї увійшли комунальники, спеціалісти з питань освіти, молоді, соціальної роботи.

Відкритість німців дозволила підкреслити дуже багато корисного. Передусім, ми ознайомилися зі стратегією розвитку Льорраха, роботою органів влади, бюджетними особливостями.

— А яку структуру має влада у них?

— Місто Льоррах за населенням приблизно як і Вишгород. Але там немає поділу на держадміністрації, районні і міські ради. Тобто структура подібна до нашої майбутньої моделі після децентралізації. До речі, німці реформували владу досить давно, тому робота органів місцевого самоврядування чітка, як годинниковий механізм. У ратуші працює 230 осіб. І мер не проводить особистого прийому громадян.

— Трохи не зрозумів. Що, взагалі неможливо потрапити до мера пересічному громадянину?

— Пан обербургомістр Йорг Лютц був щиро здивований, коли дізнався, що я проводжу щосереди особисті прийоми. Ще більше він був вражений тим, що вишгородці можуть зайти до мого кабінету в будь­який день і час. А коли я додав, що регулярно спілкуюся із жителями через Інтернет та соціальні мережі, пан Лютц спромігся лише жартома сказати: «Я Вам, пане Олексію, лише співчуваю».

— Так у чому, врешті­решт, справа?

— А справа у німецькій ментальності. Вони вважають, що ходити до обербургомістра, його заступників — це заважати їм працювати, відволікати від нагальних питань. Всі проблеми вони вирішують на рівні середніх ланок управління.

— Скажіть, а який міський бюджет у Льорраха?

— Це не секрет — 120 мільйонів євро. Якщо брати по нинішньому курсу — це десь 3 мільярди 751 мільйон гривень.

— А у нас?

— 120 мільйонів гривень або ж 3,8 млн євро. Нагадаю, що населення у наших міст майже однакове.

— За рахунок чого у них стільки грошей?

— Льоррах має надзвичайно сприятливий інвестиційний клімат. Цьому сприяє унікальне географічне положення міста — близькість до кордону Франції, особливо Швейцарії — однієї з найбагатших країн світу. Великий бізнес легко вкладає кошти у розвиток регіону, бо нічим не ризикує. Тему інвестицій у наше місто ми обговорювали разом із обербургомістром з представниками німецької Торгівельної палати. Для Німеччини український ринок цікавий і перспективний. Там уміють рахувати кожну копійку, тому нашу близькість до мегаполіса Києва вони розцінюють як надзвичайно вигідний проект. Вони сподіваються, що майбутня Вишгородська територіальна громада сприятиме інвестиційному клімату, особливо у галузі туризму.

— Ви їхали до Льорраха не порожніми руками, а зі стратегією розвитку міста. Як її сприйняли німці?

— Так, ми презентували свою програму, яка приємно вразила наших партнерів. Дехто зі співробітників ратуші відвідував Вишгород у 2008 році, хтось брав участь в останньому візиті у 2011­му, але всі вони були надзвичайно здивовані тим, як на краще змінилося наше місто. Їм неймовірно сподобалася наша набережна, нові дитячі майданчики, фонтани та сквери. Також ми поділилися з друзями своїми напрацюваннями у галузі освіти. Вони були шоковані тим, що в нас освіта безкоштовна. У Німеччині всі дошкільні та шкільні навчальні заклади працюють на комерційній основі. Наприклад, ціна перебування дитини у садочку коливається від 600 до 700 євро за місяць в залежності від послуг, які замовляють батьки.

— З якими посадовцями Ви ще зустрічалися?

— Нас приємно вразило те, що дізнавшись про наш візит до Німеччини, мер французького міста­побратима Санса спеціально приїхав до Льорраха, щоб з нами познайомитися. Нагадаю, що Санс і Льоррах — теж міста­побратими.

— Тобто, ваш візит можна назвати українсько­німецько­французькою зустріччю?

— Однозначно. Мер Санса запросив нас відвідати Францію. Ми прийняли запрошення і запланували невдовзі зустрітися. Також у нас є намір організувати візит до Вишгорода делегацій трьох міст­побратимів: Льорраха, Сансу та Айхенау з відповідною програмою прийому. Ми попередньо узгодили, що краще всього буде зустрітися у серпні на День Незалежності. Хочемо показати гостям усі принади Вишгорода, ознайомити з історією, культурою, відвідати святкову столицю тощо.

Окрім усього, ми домовилися, що влітку наша футбольна команда «Чайка» поїде до Німеччини, де братиме участь у турнірі з командою міста Айхенау.

— Підбиваючи підсумки розмови, можна сказати, що на дружньому німецькому напрямку досягнуто конкретних результатів. Проглядається прогрес і у стосунках із французьким Сансом. А чи будуть налагоджуватися зв’язки з іншими містами­побратимами?

 

— Безумовно, вже найближчим часом відновимо партнерські стосунки з польським Вишкувом, естонським Раквере, запросимо їхні делегації до Вишгорода. Це наші щирі європейські сусіди, з якими хочеться дружити і взаємодіяти. Адже ми — одна європейська спільнота.

Розмовляв Володимир ТКАЧ
Мудре шевченківське «І свого навчайтеся і чужого не цурайтеся» у сучасній інтерпретації звучало б наступним чином: «І українського навчайтеся і європейського не цурайтеся». Нам, пострадянському суспільству, є чому повчитися у Європи, бо там організували своє життя таким чином, що рівень соціальних стандартів за нашими мірками — зашкалює. Нещодавно відбувся робочий візит вишгородської делегації до німецького міста-побратима Льорраха. Про підсумки поїздки з журналістами поділився міський голова О. В. Момот.— Олексію Вікторовичу, Ви вже навели міцний місточок співпраці з німецьким містом-побратимом Айхенау. Тепер черга дійшла до іншого дружнього нам міста — Льорраха.— Вишгород і Льоррах поєднують давні партнерські стосунки. Але склалося так, що за останні шість років вони дещо втратили динаміку. За цей час змінилося керівництво і у Льоррасі, і у Вишгороді. Далі — на стор. 2(Початок на стор. 1)Тому основною метою нашої поїздки було налагодження особистих контактів із очільниками міста.— Очевидно, практичні німці організували вишгородцям насичену програму перебування?— Так, прагматичні німці розписали все буквально по хвилинах. Це презентації, «круглі столи», офіційні заходи, екскурсії, прийоми та знайомства.— Я так розумію, що наша делегація була чисельною?— Десять чоловік. До неї увійшли комунальники, спеціалісти з питань освіти, молоді, соціальної роботи. Відкритість німців дозволила підкреслити дуже багато корисного. Передусім, ми ознайомилися зі стратегією розвитку Льорраха, роботою органів влади, бюджетними особливостями.— А яку структуру має влада у них?— Місто Льоррах за населенням приблизно як і Вишгород. Але там немає поділу на держадміністрації, районні і міські ради. Тобто структура подібна до нашої майбутньої моделі після децентралізації. До речі, німці реформували владу досить давно, тому робота органів місцевого самоврядування чітка, як годинниковий механізм. У ратуші працює 230 осіб. І мер не проводить особистого прийому громадян.— Трохи не зрозумів. Що, взагалі неможливо потрапити до мера пересічному громадянину?— Пан обербургомістр Йорг Лютц був щиро здивований, коли дізнався, що я проводжу щосереди особисті прийоми. Ще більше він був вражений тим, що вишгородці можуть зайти до мого кабінету в будь-який день і час. А коли я додав, що регулярно спілкуюся із жителями через Інтернет та соціальні мережі, пан Лютц спромігся лише жартома сказати: «Я Вам, пане Олексію, лише співчуваю».— Так у чому, врешті-решт, справа?— А справа у німецькій ментальності. Вони вважають, що ходити до обербургомістра, його заступників — це заважати їм працювати, відволікати від нагальних питань. Всі проблеми вони вирішують на рівні середніх ланок управління.— Скажіть, а який міський бюджет у Льорраха?— Це не секрет — 120 мільйонів євро. Якщо брати по нинішньому курсу — це десь 3 мільярди 751 мільйон гривень.— А у нас?— 120 мільйонів гривень або ж 3,8 млн євро. Нагадаю, що населення у наших міст майже однакове.— За рахунок чого у них стільки грошей?— Льоррах має надзвичайно сприятливий інвестиційний клімат. Цьому сприяє унікальне географічне положення міста — близькість до кордону Франції, особливо Швейцарії — однієї з найбагатших країн світу. Великий бізнес легко вкладає кошти у розвиток регіону, бо нічим не ризикує. Тему інвестицій у наше місто ми обговорювали разом із обербургомістром з представниками німецької Торгівельної палати. Для Німеччини український ринок цікавий і перспективний. Там уміють рахувати кожну копійку, тому нашу близькість до мегаполіса Києва вони розцінюють як надзвичайно вигідний проект. Вони сподіваються, що майбутня Вишгородська територіальна громада сприятиме інвестиційному клімату, особливо у галузі туризму.— Ви їхали до Льорраха не порожніми руками, а зі стратегією розвитку міста. Як її сприйняли німці?— Так, ми презентували свою програму, яка приємно вразила наших партнерів. Дехто зі співробітників ратуші відвідував Вишгород у 2008 році, хтось брав участь в останньому візиті у 2011-му, але всі вони були надзвичайно здивовані тим, як на краще змінилося наше місто. Їм неймовірно сподобалася наша набережна, нові дитячі майданчики, фонтани та сквери. Також ми поділилися з друзями своїми напрацюваннями у галузі освіти. Вони були шоковані тим, що в нас освіта безкоштовна. У Німеччині всі дошкільні та шкільні навчальні заклади працюють на комерційній основі. Наприклад, ціна перебування дитини у садочку коливається від 600 до 700 євро за місяць в залежності від послуг, які замовляють батьки.— З якими посадовцями Ви ще зустрічалися?— Нас приємно вразило те, що дізнавшись про наш візит до Німеччини, мер французького міста-побратима Санса спеціально приїхав до Льорраха, щоб з нами познайомитися. Нагадаю, що Санс і Льоррах — теж міста-побратими.— Тобто, ваш візит можна назвати українсько-німецько-французькою зустріччю?— Однозначно. Мер Санса запросив нас відвідати Францію. Ми прийняли запрошення і запланували невдовзі зустрітися. Також у нас є намір організувати візит до Вишгорода делегацій трьох міст-побратимів: Льорраха, Сансу та Айхенау з відповідною програмою прийому. Ми попередньо узгодили, що краще всього буде зустрітися у серпні на День Незалежності. Хочемо показати гостям усі принади Вишгорода, ознайомити з історією, культурою, відвідати святкову столицю тощо.Окрім усього, ми домовилися, що влітку наша футбольна команда «Чайка» поїде до Німеччини, де братиме участь у турнірі з командою міста Айхенау.— Підбиваючи підсумки розмови, можна сказати, що на дружньому німецькому напрямку досягнуто конкретних результатів. Проглядається прогрес і у стосунках із французьким Сансом. А чи будуть налагоджуватися зв’язки з іншими містами-побратимами?— Безумовно, вже найближчим часом відновимо партнерські стосунки з польським Вишкувом, естонським Раквере, запросимо їхні делегації до Вишгорода. Це наші щирі європейські сусіди, з якими хочеться дружити і взаємодіяти. Адже ми — одна європейська спільнота.