Image00003

Ольга СУБАЧ, зав. відділом Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році»

Суворі часи народжують нове покоління, обдароване талантами, сміливе й готове принести себе в жертву. Так відбувається сьогодні, так було і під час Другої світової війни. Я хочу розповісти про кращу з жінок-винищувачів усіх часів і народів, ім’я якої занесене в Книгу рекордів Гіннеса, як льотчика, що отримав найбільшу кількість перемог у повітряних боях.

Це Лідія Володимирівна Літвяк — тендітна, маленька блондинка, яка завжди мала букетик квітів у кабіні, зробила 186 бойових вильотів, отримала дванадцять особистих перемог у небі і ще чотири в групі, двічі була поранена і двічі робила вимушену посадку на ворожій території. Вона мала агресивний та ефектний стиль ведення повітряного бою і назавжди увійшла в еліту бойової радянської авіації.

Цікаво, що й народилась Лідія Літвяк 18 серпня, в день радянської авіації. З дитинства марила небом. У 14 років записалась до аероклубу, а вже в 15 зробила свій перший самостійний виліт на «кукурудзнику» У-2. Ще старшокласницею працювала інструктором в аероклубі. До війни встигла підготовити 45 льотчиків. У 1937 році репресували, а потім розстріляли її батька, який працював на залізниці. І дівчина все своє коротке життя повинна була приховувати, що вона — дочка «ворога народу», бо розуміла — в іншому разі про небо доведеться забути. Це доля багатьох із того великого покоління.

Втрата батька не озлобила її, не зробила ворогом держави. Коли виникла потреба — дівчина пішла захищати Батьківщину, бо розуміла, що захищає саме її, а не владу, яка сиділа у Кремлі. Дай Боже нам всім такої мудрості у 20 років.

Коли почалась війна, тисячі жінок рвалися добровольцями на фронт. СРСР — єдина країна в світі, де жінки регулярно бились на передовій. Радянські снайперші взагалі стали феноменом. А жінки — санінструктори, які витягували з поля бою поранених, що іноді важили удвічі більше ніж вони самі. Та ще й з особистою зброєю. Нічні бомбардувальниці (нічні відьми) взагалі стали «брендом» радянської авіації.

Спочатку військове радянське керівництво не планувало використовувати жінок у небі. Але завдяки легенді радянської авіації, однієї з перших жінок Героїв Радянського Союзу, Марині Расковій — справа зрушила з місця.

У 1942 році Лідія Літвяк, приписавши собі недостатніх 100 льотних часів, зачислена у 586 «жіночий» авіаполк винищувачів. Вона сама освоїла винищувач ЯК-1 і в перший свій бойовий виліт у небі під Саратовом в серпні 1942 року збила німецький бомбардувальник Ю-88.

У вересні 1942-го Лідію переводять у 937 авіаполк винищувачів 287 дивізії, 8 повітряної армії Південно-Західного фронту. 13 вересня в сталінградському небі вона збила Ю-88 та винищувач Ме-109. Ме-109 керував німецький барон, капітан повітряної ескадрильї Ріхтгофен, що отримав 30 повітряних перемог і мав Рицарський хрест. Полонений барон попросив познайомити його з радянським асом, який зміг перемогти його в небі. Коли до кімнати увійшла маленька білява дівчинка, барон вирішив, що його розігрують. Але після того, як Лідія розповіла про деталі бою, які були відомі тільки їм двом, барон сказав, що Літвяк чекає велике майбутнє.

Після декількох вдалих боїв у небі під Сталінградом на капоті літака льотчиці з’являється малюнок білої лілії. Радіопозивним Лідії також стає слово «лілія».

Лідія Літвяк навіть у кабіні бойового літака намагалась бути привабливою і жіночною. Довго не хотіла обрізати коси. Одного разу зрізала хутро з унтів і перешила його на комірець (згодом, звісно, довелося перешивати назад), робила собі шарфики з парашутного шовку. Але кількість намальованих зірочок на фюзеляжі її літака неухильно зростала.

Одного разу, після вдалого повітряного бою, літак Літвяк був підбитий. Льотчиця вимушена була посадити його на ворожій території. Навкруги були німці. Невже полон? Але товариші-льотчики на літаках Іл кулеметним вогнем змусили німців залягти, а один із льотчиків посадив свій літак і взяв Літвяк на борт. Так Лідія отримала першу свою нагороду — орден Червоної Зірки. Незабаром вона була важко поранена, але довго лікуватись не схотіла, через тиждень уже була в полку.

У травні 1943 року Літвяк збила аероплан — коректувальник вогню, яким так пишалися німці, і отримала другу нагороду — орден Червоної Зірки. Але потім у Літвяк пішла «чорна полоса». 21 травня на її очах загинув чоловік — Герой Радянського Союзу Олексій Соломатін. Смертельно поранений, він не зміг посадити свій літак. На похоронах Лідія кричала «відплачу». Потім знову поранення — і Лідія тікає із шпиталю на фронт.

18 липня гине її найкраща подруга і на той час — найкраща жінка-ас Катя Бурдакова. Літвяк встигла вистрибнути з палаючого літака з парашутом, а Катерина — ні.

На початку серпня йшли запеклі бої по прориву німецької оборони Донбасу на рубежі річки Міус. 1 серпня 1943 року Літвяк зробила чотири бойових вильоти, особисто збила два ворожих літаки і ще один у групі. З четвертого вильоту вона не повернулась. Якось у полку зізналась, що більше всього на світі боїться «пропасти безвісти». Саме «безвісти» Літвяк і пропала. До звання Героя Радянського Союзу Лідія Літвяк представлена не була. «Зниклим безвісти» його не надавали.

Останки Лідії Літвяк були знайдені шкільним пошуковим клубом у братській могилі с. Дмитрівка Шахтарського району Донецької області у 1988 році. В кінці 60-х останки Літвяк і її літака були виявлені місцевими хлопцями біля хутора Кожевня і захоронені в братській могилі с. Дмитрівка. Загинула Лідія миттєво, від рани у голову.

5 травня 1990 року президент СРСР М. Горбачов нарешті підписав Указ про надання льотчиці Лідії Літвяк звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.

Вона загинула у неповні 22 роки. Майже дівчинка, тендітна, сором’язлива і краща жінка-ас. Посмертно її двічі підвищували у званні — з молодшого до старшого лейтенанта…

Image00001

Image00002