DSC 0180

Валентина ЯКОВЕНКО
ФОТО – автор, «Вишгород»

22 серпня до ветерана педагогічної праці Зої Андріївни Якушиної прийшли гості – цього дня в неї була кругла дата. Тож ювілярка приймала вітання у своїй маленькій затишній квартирі. На столі стояли свіжі троянди (уже приїздив зранку син Олексій), чашки для чаю і солодощі. Господиня щиро раділа гостям.
Про її значимий ювілей (не будемо називати цифру, щоб не знічувати ювілярку) розповіли ветерани, бо активний член міської ветеранської організації Маргарита Олабіна не забуває про Зою Андріївну. І не лише тому, що та старша на десяток літ, а через велику повагу й шану.
Більше п’ятдесяти років Зоя Якушина віддала педагогічній роботі. Була науковим кореспондентом Українського науково-дослідного інституту педагогіки України, вчителем-методистом, завідуючою кабінетом російської мови і літератури Київського обласного інституту удосконалення кваліфікації вчителів, інспектором із кадрів Білоцерківського міського відділу народної освіти. Вона – відмінник народної освіти України, автор методичних статей у співпраці з професором І. Т. Круком.
Майже два десятки літ (тоді сім’я мешкала у Білій Церкві, де чоловік – військовий льотчик – був на службі) щодня добиралася на роботу до Києва, а, відпрацювавши уроки, додаткові заняття, виховні години, поверталася додому, де на неї чекали чоловік і двоє синів…
Якось під час з’їзду педагогів міністр освіти натякнув, що її місце тут, у міністерстві, але Зоя Якушина не збиралася залишати своїх учнів, гамірне шкільне життя.
А коли чоловік пішов у відставку і сім’я отримала квартиру у нашому місті, почала навчати юних вишгородців у школі № 2 (нині гімназія «Інтелект»). Працювала тут аж до семидесяти років. Довгий час була завучем.
… Вона рано залишилася без батька, він помер під час війни. Тож змалку старалася все робити сама. «Мама мене так і називала завжди – «самакалка», – пригадує Зоя Андріївна. – Вона була неписьменна. А вже я закінчила школу із золотою медаллю».
Зоя народилась у Таджикистані, вищу освіту здобувала в Ленінграді – на філологічному факультеті педагогічного університету. Там мала багато подруг, а університетом для неї стало й саме місто з його історією і унікальними людьми, які залишилися живими, витримавши блокаду.
З деякими своїми одногрупницями вона підтримує стосунки й сьогодні. А ще не так давно їздила до Пітера – міста своєї юності…
Якщо відверто, дещо не співпадала цифра на особистому календарі ювілярки з тим, що побачили ми. Красива, усміхнена, з гумором. Лев за гороскопом, вона й не приховує:
– Я – міцна. Прямолінійна. А Левів у нашій родині – досить: я, молодший син, онук, онучка. А оскільки характер у мене твердий, то маю не лише друзів надійних, але й ворогів.
Вона втратила чоловіка, старшого сина – ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС (ось у вересні – рік, як він пішов із життя). Але тримається, щодня виходить на вулицю, хоча до магазину вже дійти важко. Має велику бібліотеку та й газету «Вишгород» постійно читає. Ось і вітання з ювілеєм її порадувало, і фотографія, на якій вона така молода…
– Думаю, що на нашому поколінні, на тих, кого ми виховали, тримається держава. Адже це, в переважній більшості, – народ чесний, який звик до праці, – переконана Зоя Андріївна.
І разом із Маргаритою Олабіною та Еммою Одинокіною (Емма Олександрівна була директором ЖЕКу в 1970-80 роках) повернулися думками на кілька десятиліть тому, коли трудилися самовіддано, не покладаючи рук. Згадали місцевих керівників різного часу – Бориса Синьоока, Івана Бурдака, Василя Рябця, Віктора Решетняка – лише хорошими словами.
Нинішній мер у Зої Андріївни – в пошані. Й не лише тому, що у нього особливе ставлення до вчителів-пенсіонерів, ветеранів війни і праці. Навіть не вийшовши на вулицю, вже з вікна вона бачить прикрашене квітами місто, робітників, які впорядковують вулиці, новий майданчик, де граються діти й онуки її учнів.
Звісно, в цей день Олексій Момот привітав ювілярку, передавши їй особистий подарунок, а також Подяку за відданість обраній справі, багаторічну сумлінну працю на користь вишгородської громади, оптимістичну життєву позицію, сердечність та людяність. Вручив Подяку радник мера, президент Благодійного фонду «Святої Ольги» Володимир Малишев разом із презентом від себе та компанії СК «Джонсон». Від ветеранської організації міста та її голови Петра Жуланова жінки подарували вітальну листівку, солодощі, квіти. З побажаннями здоров’я і краси, аби Зоя Андріївна залишалася життєрадісною й не старіла душею ще довгі роки.