31.07.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Фестиваль родинної пісні

Валентина ЯКОВЕНКО
ФОТО – автор, «Вишгород»

У День матері, 14 травня 2017 року, стартував Вишгородський фестиваль родинної пісні (засновники – Вишгородська міська рада та міський Центр творчості «Джерело»).

На сцені «Джерела» свою творчість представили родини міста і району, в яких шанують сімейні стосунки, традиції, бережуть нетлінні цінності, серед яких – душа українського народу –  пісня.

Журі у складі заслуженого артиста України Степана Школьного, директора РБК «Енергетик» Людмили Коваль, викладача університету ім. Б. Грінченка, поета Анатолія Черняхівського, солістки ансамблю прикордонних військ України, керівника вокального колективу «Співаночка» Валентини Демочко оцінювало виконавський рівень,  артистичність, вокальну культуру та інтерпретацію творів родинних колективів.

Секретар Вишгородської міської ради Тетяна Бражнікова, яка брала участь у фестивалі разом із донечкою Вірою, подякувала директору Центру творчості Наталії Кисіль за організацію свята, побажала всім чесної боротьби, а головне – насолоди від пісні.

Звісно, учасники хвилювались. У когось це було більш помітно, а хтось – вільно тримався на сцені, повністю віддаючи свій голос і емоції залу. Але кожний виступ зачаровував і був абсолютно самобутнім, не схожим на інші.

Зюбенки – батько Борис Борисович та його син Валерій були надзвичайно зворушливі, виконуючи «Мамину вишню»; квартет «Чиста криниця» –  сестри Марина, Катерина, Галина та їхній брат Микола – переконливі й  потужні з піснею про захисників України, Дарія Бакланова та Ілля Бірін – безпосередні й розважливі з ритмічною молодіжною композицією «На стилі»…

А коли виступи відбулися й журі залишило залу, щоб підвести підсумки, всі конкурсанти, яких, до того ж, надихнула своїм проникливим співом Ганна Покровська, відчули себе більш ніж упевнено і одне за одним піднімалися на сцену. Гурт «Гайдамаки» під керівництвом Анатолія Миська вражав патріотичними піснями. А «Новопетрівчанку» з її запальною «По селу гуляє баяніст» та душевною – про те, що «нема роду ріднішого, як батько і мати» (акомпаніатор – Іван Гайдичук) зала не відпускала, вимагаючи виконання «на біс!»…

Журі непросто було визначити переможців («ледь не брали одне одного за грудки», – з долею правди пожартував Степан Школьний), бо навіть не чекали такого професіоналізму від виконавців. І хоча їх рівень був різний, проте всі співали з душею, щиро.

У підсумку дует Анатолій Мисько та Лідія Мельникова отримали Диплом за пропаганду української пісні;

родинне тріо мама Алла Агаронян (того дня вона святкувала день народження) та її діти Ар’яна  і Артем – за єднання музичних культур;

дует Борис Борисович та Валерій Зюбенки – за збереження сімейних цінностей;

сестри Тамара Горобець та Тетяна Шведун – за солов’їну пісню;

дует Тетяна Бражнікова та Віруся Манжола – за артистизм і творчий запал;

дует бабуся Марія Фадеєва та її внучка Лілія Фадеєва – за збереження родинних традицій;

дует Дарія Бакланова та ІлляБірін – за молодіжний стиль.

3 місце журі віддало аматорському фольклорному ансамблю «Новопетрівчанка»;

2-е – родинному  квартету «Чиста криниця», с. Демидів»;

 1-е – тріо у складі Василя Касенича, Олени Єрсак-Касенич та їхнього синочка Яна, яких Степан Школьний назвав «співочою гордістю Вишгорода!».     

Гран-прі фестивалю одноголосно віддали ансамблю сім’ї Бриж (мама Алла, та четверо її чудових діток), які зворушливо виконали «Молитву за Україну».

«Душа радіє, коли чуєш, як звучать дитячі голоси, бачиш, як відроджується Україна. Це те, заради чого варто жити», – сказав Анатолій Черняхівський.

 «Все звучало душевно і щиро. Конкурсанти впорались на відмінно. Добре, що бережемо свої традиції.  Страждаємо, але співаємо!..», – підсумувала Валентина Демочко. 

Голова журі Степан Школьний, вручаючи Дипломи та кубки фестивалю, для кожного з виступаючих  знаходив відповідні епітети. І дякував Наталі Кисіль, яка провела велику організаційну роботу і вклала частку душі, аби свято відбулося.

Будемо сподіватися, що фестиваль родинної пісні стане в нашому місті традиційним. І вічно житиме  українська пісня. Адже час стирає храми і фортеці, пергаменти літописань. Але майже в первозданному вигляді залишаються мова і пісня – незнищенні скарби, котрі несуть у собі безсмертну душу народу.

DSC 0150

DSC 0158

DSC 0169

DSC 0185

DSC 0208

DSC 0211

DSC 0222

DSC 0233

DSC 0237

DSC 0285

DSC 0295

DSC 0302

DSC 0313

DSC 0387

DSC 0405

DSC 0420

DSC 0488

DSC 0514

DSC 0515

DSC 0517