19.06.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Наші медики в Попасній на Луганщині

IMG 0131

IMG 0134

IMG 8776

IMG 8798

IMG 8810

У середині лютого, на запрошення мого товариша, ми, команда медиків — Максим Макаренко (лікар-стоматолог), Сергій Петрик (дитячий хірург), Олексій Голубенко (дитячий ортопед-травматолог), Олена Горопко (педіатр) за підтримки Вишгородського міського голови Олексія Момота вирушили в місто Попасна, у Попаснянську ЦРЛ (зона відповідальності ОТУ «Луганськ»). Там надають медичну допомогу військовослужбовцям Збройних сил України, правоохоронних органів та цивільному населенню.
Попри складні погодні умови та сильний мороз, нашу команду зустріли тепло, щиро і привітно, як це притаманно українцям. На станції у Костянтинівці нас чекали доброволець Ігор Буйвол з Тамілою Данилевською на автівці з гербом ПДМШ ім. М. Пирогова. Дорога до місця призначення — близько півтори години, що минули зовсім непомітно за розмовами про подальші плани.
Від місця нашої тимчасової локації до позицій ворога — трохи менше кілометра. Проте цей факт жодного з нас не лякав, навпаки — сприяв згуртованості, відповідальності й організованості.
Наша місія полягала в обстеженні 1 500 дітей дошкільного і шкільного віку — вихованців дитсадочків і шкіл. Проте двох діб, що були нам відведені, вистачило для повноцінного обстеження лише 300 дітей. Власне, тому найближчим часом, у березні, наша команда лікарів повернеться до Попасної на більш тривалий термін, аби завершити це завдання.
З перших хвилин перебування в лікарні ми одразу взялися за справу. Намагалися не втратити жодної хвилини.
Відзначу організаторські здібності волонтерів, які сприяли нашій злагодженій роботі. Не можу не згадати журналістів редакції столичної газети «День» Артема Сліпачука та Валентина Торба. Маючи великий досвід роботи в різних точках зони АТО, вони допомогли оперативно та раціонально спланувати й організувати нашу медичну локацію. Надали практичну допомогу, поділилися власними знаннями та корисними порадами. Це було вагомою підтримкою у роботі нашого медичного складу. Рівень підготовки цих чоловіків настільки високий, що жоден із нас навіть не мав сумніву: перед нами волонтери. Лише дорогою до Києва, куди ми вирушили одним потягом, виявилося, що вони журналісти. Вочевидь, наші співвітчизники — найбільш чуйні люди, готові подати руку допомоги ближньому у будь-якій ситуації.
Прибувши до першої за списком школи, ми були приємно здивовані зовнішнім виглядом учнів: вони були одягнуті у красиві охайні вишиванки. Сміливо можна сказати, що Донбас — це Україна, і не інакше.
Довелося багато дорогоцінного часу провести в дорозі, пересуваючись із лікарні у школи, звідти — в дитячі садочки. Новина про те, що до Попасної завітали лікарі зі столиці, поширилася не лише містом, а й околицею – за лічені години. Мами приходили з дітлахами абсолютно різного віку, аби хоч поглянули, хоч хвилинку уваги приділили їхнім дітям.
І нам таки вдалося оглянути кожного бажаючого, не відмовити жодній матусі чи бабусі. А винагородою за справу, котрою ми займалися щодня, стали щирі посмішки, тихе «спасибі» та очі, сповнені надії на мир і віри в добро. Заради цього хочеться допомагати людям. І надзвичайно приємно відчувати, якою важливою є твоя професія і місія. Такий досвід дуже корисний для кожного лікаря, як для громадянина та людини.
Сергій Петрик (дитячий лікар-хірург ПДПШ та медичної мережі «Добробут») — кремезний чоловік, який у спілкуванні з дітьми використовує арсенал із «аптечки доброти». Такий підхід — те, що треба, і не лише для дітей, а для дорослих, часто затьмарених навіяним страхом про «бандерівців».
«Серед вад, які я виявив у маленьких мешканців Попасної, вразила велика кількість хірургічної патології у дітей старшого віку, яку можна було б визначити раніше. При цьому ефективність навіть хірургічного лікування в такому випадку значно би зросла, — говорить Сергій. – З перших днів роботи я зрозумів, що дитячі спеціалісти тут потрібні не менше, ніж дорослі, адже в містечку, де вже третій рік поспіль тривають воєнні дії, проживає біля 1 500 дітей, які фактично залишилися не те що без планових профілактичних оглядів, а й без якісної фахової допомоги вузьких дитячих спеціалістів, більшість із яких просто виїхали.
За час роботи на прийом приходило багато дітей із батьками, котрі скаржилися, що в місті немає лікарів, коштів на поїздку до сусідніх міст їм бракує, тому лишаються один на один із багатьма захворюваннями».
Олена Горопко (клінічний ординатор Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика): «Ми були в Попасній усього два дні, але, здається, прожили там маленьке життя. Було багато нових знайомств із чудовими людьми, з якими, здалося, знайома дуже давно.
Звичайно, було страшно. Я їхала туди вперше і не знала, що на мене чекає. Я ніколи не бачила війни, не чула, як вибухають боєприпаси, тому головна війна під час перебування в АТО була в моїй уяві, зі страхами, які вона продукує і змушує прислухатися до кожного звуку. Періодично стріляли з автоматів, на що я, можливо, навіть і не звернула б уваги, будучи не в зоні АТО, але все ж це нагадувало про те, де ти є і що тут відбувається.
Щодо безпеки – нам дуже пощастило. Нас постійно супроводжували. Та все ж у зоні АТО ніколи не можна сказати напевне, в який момент обірветься тиша.
Осіб, які б кричали, що ми «бандери» і «розпинаємо маленьких хлопчиків», не зустріла. Першими місцевими були працівники Попаснянської ЦРЛ. Переважна більшість привітно нас зустрічала або принаймні відвертої агресії (як у гостросюжетних відео, спрямованих на розпал ворожнечі) не проявляла. З медсестрами, які допомагали нам проводити профогляд, за шість годин безперервної роботи ми майже потоваришували».
Олексій Голубенко (дитячий ортопед-травматолог ОХМАТДИТу): «Я — новий член ПДМШ, і це моя перша поїздка. Спонукало бажання не бути осторонь і зробити хорошу й важливу справу. Тим паче, що, як кажуть, чужих дітей не буває!
Місцеве населення в певному сенсі морально та матеріально виснажене, проте відчувається і характерний «український оптимізм». Тут згадується крилата цитата про те, що головним багатством України є люди. І це, безперечно, правда. Якщо брати до уваги всіх дорослих, з якими ми спілкувалися під час поїздки, то можна сказати, що від жодного з них не відчувалось негативу. Більшість — у надії на краще! Стосовно дітей — я з упевненістю можу зазначити, що це найоптимістичніша частина населення. Також хочу сказати про значну підтримку волонтерів, у тому числі закордонних. Про це свідчать резервуари з чистою питною водою та з емблемою волонтерської організації, нова система водопостачання лікарні, матеріали медичного застосування, подаровані тими чи іншими організаціями».
Максим Макаренко (канд. мед. наук, лікар-стоматолог центру сімейної стоматології «iStomatolog»): «Я оглянув майже 300 дітей і був приємно та несподівано вражений: лише за кілометр триває війна, поряд звуки вибухів, пострілів, а батьки, попри всі труднощі, небезпеку, все ж цікавляться здоров’ям і лікуванням своїх дітей. Власне, як і самі діти: вони підходили до мене, стоматолога, із задоволенням та посмішкою. Погодьтесь, що дитячий сміх і посмішка не можуть лишити байдужим.
Звісно, це не столиця. Тут зовсім інші проблеми, складнощі та труднощі. Але всі люди згуртовані, роблять спільну справу, допомагають та підтримують один одного. Це дуже чудово, це і є нормальні суспільні відносини.
Що стосується діточок, майже всі вони сановані, є деякі вади з прикусом, але все це, як-то кажуть, можна виправити з часом.
Деякі батьки та вчителі, вихователі досі телефонують та консультуються, що дуже приємно. Це свідчить про те, що лікарі там потрібні, що наша добровольча місія, яка планується і надалі, є корисною для мешканців Луганщини.
Волонтерством я займаюсь із 2014 року, а залучив мене до цього Олексій Момот. Він, власне і цього разу посприяв своєю допомогою та підтримкою. Велика вдячність йому за це від мене особисто та від моїх колег-лікарів з ПДМШ. Це мій перший проект — і можу точно сказати, що не останній. Окрема вдячність організаторам за теплий прийом. Нам хочеться робити ще більше добрих справ.
Сказав мудрець:
Живи, добро звершай!
Та нагород за це не вимагай.
Лише в добро і вищу правду віра
Людину відрізня від мавпи і від звіра.
Хай оживає істина стара:
Людина починається з добра».