27.09.2020

Газета Вишгород

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів

«Хочу повернутися в Донецьк переможцем»

Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород»,
Ольга ДУМАНСЬКА, Галина МАКАРЕНКО, спеціально для «Вишгорода»

Листи, малюнки, прапори з побажаннями та підписами, сині і жовті долоньки малих патріотів на величезних аркушах цупкого паперу з друкованими буквами: «Не здавайтеся. Будьте сильними. Ми вас чекаємо. Повертайтесь живими»… В Історичному музеї на вул. М. Грушевського, 1 відкрито виставку «Війна на Сході України. Герої Вишгородщини». Організатори — управління культури, національностей та релігій Київської облдержадміністрації та Вишгородський історико­культурний заповідник. Інформаційна підтримка — загальнодержавна українська газета «Культура і життя», вишгородські тижневики «Слово» і «Вишгород».

Віддаю належне працівникам заповідника — найперше Любові Ніколенко та Олегу Распопіну: те, з чого я почала свою розповідь, зустрічає відвідувачів музею буквально з порогу. Стискають серце щирі дитячі слова, наївні малюнки, основна тема яких — МИР. 100 робіт із НВК «Гімназія «Інтелект»­ ЗОШ І ст.» (директор Інна Шубко), роботи дітей Вишгородщини та киян: 30 малюнків для захисників Батьківщини від учнів ЗОШ № 180 із Дніпровського району м. Києва та 160 робіт із столичної ЗОШ № 275 (привезла директор Оксана Антощак) — цей освітній заклад із Деснянського району носить ім’я Володимира Кравчука, першого офіцера­киянина, що загинув у зоні АТО на Сході України.

ВОЇНИ СВІТЛА

Наступні три кімнати (залами їх назвати важко) — місце для урочистостей і спілкування. Експозиція — п’ять планшетів і три вітрини з фотографіями Героїв Небесної Сотні та загиблих на Сході України жителів Вишгородщини, особистими речами учасників АТО — наших земляків (бронежилети, іконки, обереги. молитовники, бінокль, медичні засоби та пристрої), в кутку, під іконою Спасителя — композиція з касок, уламків снарядів, відпрацьованих фрагментів зброї.

Власне, бучних урочистостей не було. Було життя. На екрані — відеоролик «Бій на шахті «Бутовка». Дві з половиною хвилини документальних аматорських зйомок — а в присутніх уже мокрі очі. На кількох рядах стільців — обпалені війною учасники АТО, що, виконуючи наказ «не відповідати», мерзли і мокли в земляних ямах під обстрілами «градів», пропадали від спеки і відсутності води на блок­постах (а на рейках поряд — міни), бачили смерть побратимів і досі прокидаються від «бойових» снів; поруч із ними — волонтери, що, ризикуючи життям, постачають наших бійців усім необхідним; навколо — освітяни, громадські активісти, митці та науковці, соціальні працівники, журналісти, керівники комунальних підприємств, депутати міської ради, працівники заповідника, видавці.

Слово надають учасникам подій. Боєць 11­го батальйону «Київська Русь», Герой України, кавалер ордена Б. Хмельницького, старший лейтенант ЗСУ Андрій Шуба («Змій») просить вшанувати хвилиною мовчання загиблих. Екраном пливуть обличчя наших земляків: Євген Єрмаков, Костянтин Непоп, Микола Чардловський, Денис Ханчич, Руслан Арсієнко м. Вишгород), Віталій Благовісний (смт Димер), Олександр Костюченко та Анатолій Савченко (с. Пірнове), Яніс Лупікс (с. Сувид), Олександр Устименко (с. Гаврилівка) та Олег Орлов (с. Катюжанка).

Горить свіча… Співають «Скорпіони» (друга рота 25 батальйону «Київська Русь»)… І боєць зведеного розвідзагону 2­ої батальйонно­тактичної групи 72 ОМБР, голова правління ГО «Асоціація учасників АТО Вишгородщини» Денис Париж («Француз») палко кидає — «вождям народу», «що, не боячись труни, каламутять воду» — написані у госпіталі віршовані запитання: «…Як це допустили? Як віддали Крим на гріх? Чом стількох нас вбили? Чом дозволили ввійти ворогам до Сходу? Чом дозволили втекти зрадникам народу?»

За ним виступають бійці 11 батальйону територіальної оборони «Київська Русь»: командир відділення зенітної установки Вячеслав Верхочуб («Зеніт»), сапер інженерно­саперного взводу Максим Тумко («Торпеда»), коригувальник, молодший сержант Олександр Кочура («Герц»). Чоловіки, що незвичні до промов, а географію Сходу України вивчали у боях, розгортають перед нами картини подвигів Солдата і зрадницької політики Високого Командування з Києва…. Чого варті лишень такі слова: «Я був на Хресті», «Вийшли живими дивом», «Нас вивезли на «швидкій», «Сепари» бігали внизу, як у себе вдома, а ми — 203 дні у норі під обстрілом, без відповіді /Мінські домовленості/», «Служив у райвійськкоматі, формував 11­ий батальйон, розносив повістки, а у спину плювали — не витримав, подав рапорт у АТО»…

ДВА ВАСИЛІ

Лікар­хірург «Скальпельної сотні» другого Майдану Василь Яковенко («Розенбаум») приніс до музею перелік 55 загиблих медиків (усього по Україні). Свою бойову аптечку та заплічний рюкзак розгортав так, наче щось живе, а від його розповідей (син Василь, що був там разом із батьком, мовчав) мороз ішов поза шкірою: «У створеній в останні дні 2014­го Першій медичній роті при Національній гвардії України 47 — замість 80 за штатом, часто лікарі — на посаді медсестер. П’ятеро загиблих, п’ятеро контужених, двоє поранених… Я оперував у госпіталі, брав участь в евакуації та навчанні. За рік через нашу медроту пройшли 10 тис. бійців — вояків, нацгвардійців, добровольців…

… При виході з Дебальцевого доводилося бігти, аби доставити поранених до лікарні вчасно, а дороги — суцільні ями, автівку розтрощило у нас перед очима. За чотири години 198 чоловік отримали медичну допомогу і були переправлені у Харків, Дніпро і далі… Те, що ви бачили на екрані… було і гірше…»

«ХАЙ ВАС БОГ БЕРЕЖЕ!»

Від себе, від присутніх на заході міських депутатів Інни Шубко, Сергія Жадана, Олени й Володимира Лісогорів, Валентини Парчук, від усього депутатського корпусу та міської громади подякувала організаторам виставки секретар Вишгородської міської ради. Тетяна Бражнікова звернулася до учасників АТО: «Яку силу духу треба мати, щоб зберегти гумор і любов до життя на фронті! Низький уклін вам, Воїни Світла. Хай вас Бог береже!»

НАРОД — АРМІЇ

«Козаки й сьогодні серед нас», — заступник директора Вишгородського заповідника, доктор історичних наук Тарас Чухліб передав Денису Парижу для громадської організації учасників АТО свою книгу «Історія козацтва після зруйнування Січі» — і принагідно сказав: «Інститут історії України впорядковує «Книгу пам’яті героїв АТО», що включає не лише загиблих, а й поранених учасників АТО, які не можуть самі прийти до нас. Приносьте все про них до заповідника — ми будемо дуже вдячні».

Про волонтерство депутатів міськради Максима Макаренка, Олексія Момота (рік тому обраний мером Вишгорода), громадського активіста Бориса Матка, благодійника Микола Артеменка, Ніни Школьної («Кухарська сотня»), Олени й Олександра Захарових, Віки Чорної, Світлани Панкової, вихователя ДНЗ «Ластівка Олени Роговенко («Сітка­берегиня») та багатьох інших говорили щиро­вдячно: «Без волонтерів ми би не обійшлися. Та і зараз наші бійці їх чекають — з вістями з дому, з дитячими малюнками, з подарунками до свят для місцевих дітлахів (голова благодійного фонду «З відкритим серцем у майбутнє» Ірина Шугайло про них знає й працює над цим)». А Ірина Шугайло в цей час отримала дзвінок про двох «трьохсотих» (поранених — ред.) і, схвильована, відмовилась від виступу (Нема чого розмови розводити, треба хлопцям помагати).

«ХОЧУ ПОВЕРНУТИСЯ

В ДОНЕЦЬК ПЕРЕМОЖЦЕМ»

Гарячими були виступи переселенців зі Сходу. Просвітянин Володимир Семистяга розповідав про те, як до ЕрЕфівських танків на Сході жінки вибігали зі списками «укропів» і «бандерівців», говорив про війну за серця й уми, про те, що у Донбасі не всі — «ватники», та й у Києві не не всі — патріоти.

Олександр Захаров торкнувся етнічного заселення Донбасу, говорив про Майдан, осередки УНА­УНСО на Сході, про призвідців війни, зраду і героїзм. Закликав вишгородців долучитися до громадської спільноти «Сітка­берегиня», що збирає пластикові кришечки для Програми протезування «Добро Жменями», а також тканин захисних кольорів та сітчастої основи для маскувальних сіток АТО. Адреса: внутрішнє подвір’я адмінбудинку, гараж 3, щодня, крім вихідних, із 17:00 до 19:00.

Виступав майже бездоганною українською і насамкінець поділився мрією: «Хочу повернутися в Донецьк переможцем».

«НІЧОГО НЕМАЄ ВАЖЛИВІШОГО ЗА МИР»

Про МИР і системну роботу з виховання патріотів говорила радник голови КОДА Степанія Сідляр. МИРним спонсором заходу була ТМ «Гармонія»: продукцією Лубенського молочного заводу присутніх пригощала директор маркетингового відділу Оксана Гулак.

Про боротьбу за мир в Україні у 1990­х і сьогодні говорив почесний гість виставки, голова комісії ВРУ по Криму у 1994­1998 рр. Юрій Кармазін. Депутат Верховної Ради чотирьох скликань, заслужений юрист України нагадав, як знищували армію і флот України, та зазначив, що починати треба з ПРАВДИ, це збереже життя багатьом воякам.

Про МИР було вітальне і заключне слово директора заповідника, кандидата історичних наук Влади Литовченко: «Цей день — знаковий для нашого майбутнього, цілісності й процвітання України не лише тому, що ми вшановуємо загиблих і складаємо подяку живим, а також згадуємо ветеранів, які подарували нам МИРНЕ ДИТИНСТВО. У рамках цієї виставки, що триватиме до кінця січня 2017 року, — УРОКИ ПАТРІОТИЗМУ для дітей і молоді, зустрічі, на які запросимо учасників АТО, відомих людей, науковців та лідерів громадської думки, діячів мистецтв. Тема — найактуальніша: «Нічого немає важливішого для України, для усього світу, для кожної людини, ніж МИР».

Тож про виставку іще напишуть. Та краще побачити її на власні очі — вона того варта, шановні вишгородці! Тел. Історичного музею ВІКЗ: (04596) 52­859

Image01

Image02

Image03

Image04

Image05

Image06

Image07

Image08

Image09