Анатолій ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ
Закохані
Подалі від суєт і від тривог
За невеличким cтоликом в кав’ярні
Вони сиділи, усамітнившись удвох,
Такі щасливі і такі прегарні.
Теплом сердець запалена свіча.
Її долоні у його долонях…
І море ніжності в закоханих очах,
І безмір відданості у очах бездонних…
Залишилось незайманим глясе.
В їх душах музика народжувалась й вірші…
Вони один для одного — усе.
І навіть більше!
Мелодії осені
Туман, землі торкнувшись м’яко,
Розтанув десь у сизій млі.
І знов якісь сакральні знаки
Малюють в небі журавлі.
І знов нанизують невпинно
Зелені голочки ялин
Маленькі росяні перлини
На срібні нитки павутин.
І радує земна окраса
Лісів осіння пектораль…
Та грає знов на скрипці часу
Журні мелодії скрипаль.
