06.03.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Як у Китаї я їв скорпіонів

4

Володимир ТКАЧ
ФОТО – Дзін ФЕН, спеціально для «Вишгорода»

Готуючись до подорожі в Китай, я твердо вирішив, що в Піднебесній харчуватимуся винятково стравами національної кухні. Я був переконаний, що шлях до пізнання китайської душі пролягає через шлунок. Бо до їжі – як і до медицини – в них особливе ставлення. Недарма за китайськими мірками в природі немає нічого неїстівного, є лише погані кулінари.
Ще у пекінському аеропорту, де мене чекала донька, я попрохав організувати «кошерну» (гламурну) вечерю.
— Є тут так звана «обжорна» вуличка біля знаменитої Ванфудзінь. Там тобі точно сподобається, — загадково посміхнулася Златослава, і ми попрямувати до таксі.
«Обжорна» вуличка — це десятки маленьких чифаньок (кафешок) від трьох до 10 столиків. Там страви готуються на очах відвідувачів. Саме в таку харчевню ми і завітали. Донька китайською щось пояснила кухарю, той кивнув і заходився готувати. Дивлюся, о Мати Божа, Цариця Небесна, Пресвятая Богородиця, китаєць на спицях приніс живих мохнатих скорпіонів і кинув їх на решітку. Як не пручалися членистоногі, та за п’ять хвилин страва була вже готова. Водночас кухар підготував під скорпіонів гострий кисло-солодкий соус, прикрасив тарілку гарніром з листя лимонного дерева і пелюстків хризантеми. Далі на столі з’явилося рагу з бамбука (добові паростки), арахісу і м’яса та салат із маринованого корінця лотоса. Будь що буде — і я з відразою наштиркнув скорпіона. Дарма кривися — за смаком ці членистоногі, як наші раки, і їсти їх можна повністю, мов чіпси — хрум-хрум.
Наступного дня ми замовили качку по-пекінськи.
— З яким ти гарніром будеш їсти? — спитала донька. — З рисом чи смаженими кониками-стрибунцями?
— З рисом! Ніяких коників, я не шпак!
А ось з іншим національним продуктом вийшла несподіванка. Мене запросили на День села, в якому проживає народність буї. В надвечір’я накрили стіл завдовжки 100 метрів. Нас, іноземців, посадили біля мера. За першим тостом я хоробро випив піалу (чарок там не було) місцевої рисової горілки: 28 градусів, теплої і з гидким присмаком. А куди діватися, коли за тобою стежать десятки людей, яким я раніше зі сцени кричав, що люблю їх? Давай закушувати.
Бачу — м’ясо. Я паличками хап — шматок, далі другий. Тут піднесли суп із м’ясом, я його сьорб-сьорб і м’ясце до рота. І все не второпаю — чого китайці витріщилися на мою трапезу. Виявляється, я їв собачатину.
У Китаї вирощують спеціальних бройлерних собачок: товстеньких і кругленьких. Подають на стіл у будь-якому вигляді. Одне мені не сподобалося — запеченого на блюді песика приносять з головою, і кігті на лапках не обрізають. А за смаком — нормальне м’ясо. Китайці думали, що я неадекватно відреагую, та не вгадали хлопці — ми і не таке бачили.
У світовій столиці підробок — місті Гуанчжоу – мені дуже сподобалася приказка: «В нас їдять все четвероноге, окрім стільця, все, що літає, окрім літака, і все, що плаває, окрім човна». І дійсно, на продуктових ринках усе, чого душа забажає, і приготують тут же. Захотів смаженого тунця чи сардину — за п’ять хвилин тобі запечуть на сковороді або на решітці. У Гуанчжоу на базарах смажать і крокодилів. Особливо смачні стейки з хвоста. На решітці вони підсмажуються до золотистого кольору. М’ясо трохи незвичне, але їсти можна. Китайці вважають, що воно лікує хвороби легенів і поліпшує пам’ять. Я зробив профілактику склерозу і ум’яв шмат плазуна.
У Китаї мене спочатку дуже дивувало те, що дівчата багато їдять копчених курячих ніжок, точніше, ту частину з кігтями, яку ми купуємо для котів і собак. Виявляється, саме там міститься багато колагену, який покращує колір обличчя, робить шкіру гладенькою.
До речі, китаянки залюбки їдять страви із пенісів биків, собак та ще трьох десятків тварин. Вони вважають їх дуже корисними для здоров’я. Водночас, ця їжа має і філософський сенс.
Скажу відверто, як на сповіді — я недовго «сидів» на екзотичних стравах. Категорично відмовився їсти кошеня, запечене в змії, блюдо з маленьких пацючків та варені яйця з ембріонами. І також горобців, засмажених на шампурах. У темряві, може б, і з’їв. Можна було отримати порцію адреналіну від губи горили, ведмежої лапи, верблюжого горба, хобота слона, пташиних язиків, тонко порізаної чаплі, але вони дуже дорогі, не по кишені.
У ресторані в Гонконгу подавали медуз, виловлених у Жовтому морі: великі, шапки, мов гриби. На смак вони прісні, але легко і швидко переймають аромат сусідніх по тарілці продуктів і спецій. І ціна нормальна — 10 гонконговських доларів.
Взагалі, китайці не так часто їдять подібні харчі. Основні їхні продукти: рис, овочі, лапша, пельмені. І все це з прянощами і приправами. В країні дуже багато м’яса качок, індиків, курей, яловичини, баранини, кролятини. По виробництву і споживанню свинини Китай посідає перше місце у світі.
Але, як не дивно, в свинині у них найдорожча не вирізка, а серце, шлунок, тобто внутрішні органи. Вони вважають, що там найбільше поживних речовин.
Взагалі китайці їдять більше, ніж ми. Ідуть по вулиці й їдять із судочків смажену картоплю, вермішель. Дуже багато людей снідає прямо в атобусах і метро. Серед дівчат дуже популярна соєва каша з подрібненими рожевими бобами в стакані з кришечкою. Стоїть у вагоні метро поряд зі мною ну така вже симпатюля і через товсту трубку тягне отой білий слиз — ні солодкий, ні солоний, зате поживний. Їй це до смаку, а мені дурно від видовища.
В пекінському метро біля мене вмостилася дівчина. Витягла із сумочки пакетик і шпичаком вишукано почала діставати м’ясні кульки. Смачно запахло часничком. Я нахабно любувався її граційністю. У бідолахи здригнулася рука, кулька – бац! – і впала на блузку, далі на спідничку і опинилася на підлозі. Наша б сказала: «Чого витріщився?», а ця — ні, мовчки серветкою підняла кульку і продовжила заглядати у свій смартфон. «Пардон, мадам», — сказав я і відвернувся. Нехай думає, що я — француз.
А ось сирих овочів китайці не їдять, вважають це за варварство. Їх смажать, варять і парять. А ще багато п’ють гарячої води. Вважають, що це теж дуже корисно.
Китайська національна кухня дуже багата. Кулінарне мистецтво тут шліфувалося багато тисяч років. Європейська гастрономія в порівнянні — жалюгідна нікчемність.
Але для нас багато страв є шокуючими. Я вітав рішення уряду КНР про заборону готувати страви з мізків мавп. Уявіть собі: з живої мавпи витягують мізки, трохи приварюють і подають напівсирими. Гурмани вважають їх за делікатес. І мученицька смерть тварини не псує їм апетиту.
Європейці часто скаржаться, що китайська кухня надто жирна і гостра, тому без запасів імодіуму не обійтися. Хибна думка, бо в Піднебесній до їжі треба підходити інакше — не як за біологічною потребою, а як до одного із засобів насолоди і чуттєвого блаженства. Схід — штука тонка.