Хворостиніна Олена
с. Козаровичі
Коханому
Без тебе все не мало змісту,
А зараз я живу лиш тим,
Щоб запалити віри іскру
І спраглим душам щоб допомогти.
З тобою в серці зустрічаю ранки,
З тобою у минуле проводжаю дні,
З тобою втілюються мої мрії
І цілий світ кладуть мені до ніг.
Тебе шукала в кожному обличчі,
Боялася я втратити той день,
Коли зустрілись душі на шляху незвичнім
І не співали вже сумних пісень.
Мій ангеле, сердечний, чуйний, ніжний,
Тобою я сумую лиш одним.
Ти запалив вогонь в зотлілім серці,
Тобі радію всім єством своїм.
Краю мій
Краю мій, краю! Моя ти країно!
Ти – клекіт лелечий і пісня гаїв!
Краю мій любий! Моя Україно!
Ти мамина ласка і шепіт ланів…
І де не спинюся, до тебе я лину,
І рветься серденько, і стогне душа…
Краю мій любий, тебе не покину,
Бо тут щастя й долю свої я знайшла!
Лелеченько-буслик, куди ти літаєш?
Для чого далеко так прагнеш у вись?
Чи, може, ти просто, сердешний, не знаєш,
Пташата твої повернуться сюди!
Невже тільки долі в неволі шукати?
І знову, зірвавшись, ти падаєш вниз!..
Тут, милий мій друже, нам є де пристати,
Молю, пташе щастя, до нас повернись!
Тебе привітаємо хлібом духмяним
І співом небесним, і квітом рясним!
Для спомину предків ми поруч постанем,
Пройнявшися болем і щастям сяйним!
