Володимир ТКАЧ
ІЛЮСТРАЦІЇ — соцмережі
За час відпустки мені вдалося здійснити вояж за Велику китайську стіну. Протягом місяця я «намотав» по Китаю більше чотирьох тисяч кілометрів. Мені пощастило вздовж і впоперек «прошерстити» 22-мільйонний Пекін, далі Шанхай (25 млн), Гуанчжоу (14 млн), Гонконг (14 млн), Шеньжень (10 млн), Гуайян (5 млн). Побував у глибинці провінції Гуайчжоу на тібетському плато, був запрошений навіть на день села, тобто побачив життя сучасного Китаю в усіх його проявах. А завершив свою азійську подорож у Королівстві Таїланд.
Відверто кажучи, перші кілька днів я перебував у справжньому шоці від гігантських масштабів. Це й кілометрові термінали аеропортів і вокзалів, суперсучасне метро (скажімо, 18 ліній у Пекіні), ідеальні автостради із 3-5-рівневими розв’язками, дешеве державне таксі з лічильниками, громадський автотранспорт, що функціонував, мов годинниковий механізм, — вражали на кожному кроці. А якщо взяти до уваги, що Китай вщент запакований товарами і продуктами (дешевими і якісними), — мимоволі задумаєшся: як це в них так спритно виходить? А потім дійшло! Не крадуть!
Є у китайському кримінальному кодекс десяток розстрільних статей: за тяжке вбивство, зраду тощо. Але найтяжча стаття — за корупційні дії. За це стріляють без вагань, хто б ти не був. Торік, пам’ятаю, кулю в лоб отримав мільярдер. За що? За «відкати» і шахрайство. Ви можете собі уявити, щоб когось із українських олігархів-злодіїв поставили до стінки? Я теж не уявляю. А в Китаї це реальність.
Перебуваючи у Шанхаї, я після 23-ї години наштовхнувся у телевізійній кабельній мережі на поліцейський канал. Спочатку не зрозумів сюжету, а потім второпав — демонстрували публічні страти. Звісно, я, ошелешений видовищем, прикипів до екрану. Показали фото досить-таки привабливої жіночки, її ім’я, вік, склад злочину. Виявляється, ця китаянка разом із коханцем отруїла чоловіка. Гадала, що номер пройде, та зась — слідчі довели провину. Вирок — розстріл. І хахаля, до речі, теж. Її попід руки привели до ями і поставили на коліна. Жінка трималася з останніх сил — і лише сльози котилися по її вродливому обличчі. Я затамував подих: невже справді розстріляють? Ось із заду підійшов кат, підняв пістолета і вистрілив у потилицю. Тіло сіпнулось і повалилось до ями… На екрані з’явилося чергове фото засудженого, але далі дивитися я вже не зміг, вийшов на балкон готелю і нервово запалив.
Виявляється, у кожній китайській провінції засуджених «валять» по-своєму: там — «косять» біля стінки, там — страчують посеред стадіону. У задушевній розмові з китайськими студентами я спробував апелювати до гуманності, мовляв, для чого стріляти, можна ж довічний термін впаяти.
— А гуманно розкрадати наші гроші? — сердито запитали вони. — Це ви у своїй Європі можете панькатися з маньяками, збоченцями і корупціонерами. Ми годувати нелюдів довічно не будемо.
Як тут можна заперечити? Абсолютна більшість населення Китаю підтримує ці жорсткі заходи. Ось чому в цій країні немає ні «діамантових» прокурорів, ні міністрів з брикетами грошей і золота, ні продажних депутатів. Бо всім хочеться жити.
Якби я комусь у КНР сказав, що в Україні не судять і не садять високопоставлених чиновників, що можна безкарно вивозити в офшори мільярди вкрадених доларів, що посадовцям-злочинцям дозволяють тікати за кордон і, скажімо, з Лондона крутити дулі слідчим — вони б мене вважали за навіженого. Вони б зневажали і мене, і мою державу. Їм і на думку не спадає, що якийсь злодій може втекти з Китаю й уникнути покарання. Це — просто неможливо.
У бесіді про освіту я необачно ляпнув, що в нас за хабарі можна здавати заліки, екзамени і навіть купити диплом.
Від шоку їм заціпило. Я схаменувся і перевів все на жарт. До чого соромно було за нашу гнилу систему!..
Якби китайські закони про запобігання корупції були застосовані в Україні — мабуть, не вистачило би патронів. Але один виховний досвід можна застосувати і сьогодні.
Всіх китайських чиновників обов’язково возять на екскурсії до в’язниць. Там водять по камерах, пригощають баландою, приміряють тюремну робу тощо. Мовляв, будеш красти — твоє місце буде біля параші. І на довгі роки підеш у гори рубати тунелі, де тебе навчать шанувати закон і жити праведно. І, як свідчить практика, ефект від таких екскурсій — приголомшливий. Так хто нам заважає відкрити подібний маршрут до Лук’янівського СІЗО? За рік можна — від Кабміну до райадміністрації пропустити чиновників «до діда Лук’яна».
Китайці пишаються своїм рівнем безпеки життя. Я часто по ночах прогулювався по Пекіну, Гонконгу, Шанхаї — і хоч би де тобі зустрів гопників, підлітків-відморозків, наркоманів тощо. Їх просто немає. Рівень злочинності зведено до мінімуму. Як і рівень загрози тероризму. Скажімо, на вході в метро всі речі обов’язково проходять через пристрій на предмет наявності вибухівки та зброї. У залізничний вокзал без огляду і квитка сьогодні не увійдеш, тому там немає ні бомжів смердючих (їх взагалі немає в КНР), ні «попрошайок», ні циганських таборів. Чисто, світло і затишно. Китай буквально нафарширований камерами відеоспостереження, тому піймати правопорушника — справа часу. Мені так і говорили: «Це у вас там у Європі, Америці теракти, війни, а в нас — стабільно і безпечно, тому наш Китай — найкраща країна для проживання».
Вони люблять свою армію — захисницю держави і піклуються про неї. Я довго спостерігав, як муштрували на стройовій підготовці китайських дівчат-студенток. Спека +35о, а вони, бідні, — у камуфляжній формі, черевиках, кашкетах: «Раз-два», «раз-два».
Коли оголосили перерву, я підійшов до однієї, що присіла на бордюр: маленька, тендітна — ну, підліток, а не солдат. Так стало шкода її.
— Що, малявка, втомилася?
— Ши (так), — ледь чутно відповіла вона.
— Як же ти будеш тягати автомат, як він більший за тебе? — засміявся я.
Вона так поглянула на мене своїми карими розкосими очима, що я зрозумів: у разі необхідності вона нашпигує мене, блідолицього, свинцем по зав’язку без жалю і вагань. В ім’я захисту своєї Батьківщини.
Взагалі я не чув, щоб китайці чехвостили свою владу: ні на вулицях, ні в бесідах тет-а-тет, навіть за чаркою не чув. А власне, за що критикувати, коли з року в рік економіка зростає, в усіх є робота, стрімко підвищується добробут кожної родини? Наприклад, у Пекіні середня зарплата становить 4-5 тисяч юанів. На наші це — 16-20 тис. грн. Кілограм свинини коштує 50 юанів, рис — 10, апельсини — 5, вермішель — 10. Одяг, товари повсякденного вжитку теж дешеві — що ще треба?
Чим далі вглиб я просувався по Китаю, тим частіше спадали на думку відомі слова кіногероя Верещагіна (митник-патріот з к/ф «Біле сонце пустелі»): «За державу обидно». Китайці в горах використовують кожен придатний клаптик землі, на рівнинах грунт — суцільна глина, і при цьому вирощують небачені врожаї. А ми на найкращих чорноземах у світі — голі і босі. Мимоволі мені пригадується поліцейський канал із незабутніми сюжетами…
