Настоятель храму протоієрей Димитрій
Дорогі вишгородці! Сердечно вітаю вас із Днем Пам’яті перших руських святих — благовірних князів Бориса та Гліба.
У чому ж полягає подвиг святих Бориса і Гліба та чому нас вчить? Життя святих страстотерпців є прикладом християнської любові до Бога і ближнього. Вони відмовилися від помсти і братовбивчої війни (а це зазвичай робили язичники).
Також подвиг Бориса і Гліба вчить нас бути добрими, чуйними, справедливими, любити ближнього, розвиває здатність до співпереживання, вміння мирно вирішувати конфлікти. Приклад подвигу Бориса і Гліба дає нам тверді орієнтири добра, істини, любові в зразках православного життя на основі віри, надії, любові.
Святі князі явили перший плід духовного преображення нашого народу. Заради любові у Христі до всіх людей, заради спокою та благополуччя нашої любимої країни вони пожертвували життям.
Свв. Борис та Гліб пройшли шлях Христа, і ця жертва посіяла в нашій країні мільйони християн. Ці люди збудували нашу країну.
Благовірні князі-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, вони — особливі покровителі, захисники нашої землі. Свв. Борис і Гліб не здобули ратних подвигів на полях битв, але вони очолюють собор Небесних сил, які обороняли землю нашу від ворогів. Відомо багато випадків їх явлення у важкий для нашої Вітчизни час.
Тільки от потрібно мати бажання йти шляхом християнської любові. Бо лише цей шлях, як показала всесвітня історія, є шляхом до добробуту й благополуччя країни та людей, які в ній мешкають. І тому подвиг наших великих предків є дуже актуальним у сучасному світі.
Який же шлях любові і чи є це можливо? Приклад святих Бориса та Гліба показує, що є такий шлях. Ми можемо виховувати в собі гордість, а можемо любов; можемо бути без Бога, а можемо просити Бога про допомогу.
Сьогодні Православна Церква згадує подвиг любові — і це є особливо важливим прикладом для нас, тих, хто також хоче наслідувати Його і піти за Христом. Тому нині, коли ми вдаємося до молитовного заступництва наших святих сродників Бориса і Гліба, будемо особливо старанно просити їх про те, щоб у Вітчизні нашій справжня любов і братолюбство перемогли. Тому що тільки на цьому фундаменті можна будувати міцну державність, творити духовно-моральне суспільство, про яке всі ми мріємо і про яке молимося. І нехай молитва наших сродників — святих благовірних князів Бориса і Гліба — зміцнює нас на шляху великого життєвого подвигу служіння ближньому своєму і Батьківщині нашій.
Ще раз вітаю із святом і бажаю, щоб у серці перебував Христос. Бо тільки з Богом ми маємо справжнє життя на землі та надію на вічне життя на небі. Сподіваюсь, що спільна молитва до святих братів стане тою зіркою, яка покаже шлях до єдності та благополуччя нашої країни, а приклад святих князів додасть нам, їхнім нащадкам, мудрості у розв’язанні сучасних проблем.
Благодать Господа нашого Іісуса Христа да буде з усіма нами.
Охоронці нашого міста
За православними
Інтернет-джерелами
6 серпня Православна Церква молитовно згадує пам’ять мучеників — благовірних князів Бориса і Гліба (1015). Борис і Гліб, у хрещенні Роман і Давид, святі князі-страстотерпці, молодші сини святого Рівноапостольного Київського князя Володимира Святославовича, загинули в міжусобиці після його смерті від руки старшого брата Святополка; перші за часом канонізації українські святі.
Літописна повість називає матір’ю Бориса і Гліба якусь «болгариню», хоча на підставі непрямих даних неодноразово висловлювалося припущення, що Борис і Гліб були синами Володимира від шлюбу з візантійською царівною Ганною.
Судячи з імен князів-страстотерпців, відомості про їх болгарське походження по матері заслуговують переваги: ім’я «Борис» — болгарського походження, брати Борис II і Роман займали болгарський престол відповідно в 969–971 і 977–991 рр., ім’я Давид також відоме в правлячій династії Західноболгарського царства в 2-й пол. X ст. Можливо, «болгариня» належала до болгарського царського роду і потрапила на Русь як полонянка в 90-х рр. X ст., коли руські війська в якості союзників Візантії брали участь у війні проти болгар.
Менш вірогідним є те, що діти від «болгарині» народилися до шлюбу святого Володимира з Ганною, ув’язненого в 988/89 р., оскільки ця гіпотеза суперечить одностайному свідченню всіх джерел, що святі загинули юними.
Згідно з літописами, за життя батька Борис займав княжий престол у Ростові, а Гліб — у Муромі. Святополк побоювався, що Володимир нібито збирався залишити Київ не старшому із синів (на той час ним був Святополк), а Борису, саме тому Володимир під кінець життя вивів Бориса з його князівства і тримав при собі. Схоже, Володимир ішов на корінну зміну традиційного порядку столонасліддя, справді бачивши в Борисі свого наступника в обхід старших синів, можливо — внаслідок царського походження святих братів. Проте цей намір Київського князя натрапив у 1013-1014 рр. на активну протидію його старших синів — Святополка Туровського і Ярослава, який сидів у Новгороді, що дає можливість відносити обнародування планів Володимира щодо Бориса приблизно до 1012/13 р.
Після кончини кн. Володимира (15 липня 1015 р.) Київський престол по праву старшинства зайняв Святополк, хоч і при не зовсім ясних обставинах. Ці події застали Бориса, який повертається на чолі батьківської дружини з походу на печенігів. Дружинники запропонували князю підтримати його в боротьбі за Київський престол, проте Борис відмовився, не бажаючи «възняті руки на брата свого старєїшаго». Після цього велика частина дружини залишила Бориса.
Миролюбивість Бориса не зупинила Святополка, який послав декількох «вишегородськіх болярцев» на вбивство молодшого брата. Попереджений про наближення вбивць, Борис у своєму шатрі «співав заутренюю», після молитви ліг на ліжко і потім був заколотий. Разом із Борисом було вбито немало його дружинників, у т. ч. св. Георгія Угрина, який прикрив князя своїм тілом, але деяким вдалося врятуватися (зокрема прп. Мойсею Угрину, брату св. Георгія). Тіло Бориса було доставлене до Вишгорода і поховане у церкві святого Василя.
Згідно з даними житійних джерел, Борис і його дружинники були вбиті в неділю 24 липня. Місце їх загибелі — стан Бориса на річці Льті (Альті), поблизу Переяслава. Повної упевненості в точності даних про місце і день кончини Бориса немає. У літописній розповіді дата відсутня; крім того, за переказами, що відобразилися в літописах, якраз на Альті, і саме на місці вбивства Бориса, відбулася в 1019 р. вирішальна битва Ярослава із Святополком. Це дає привід вважати, що топографічне і хронологічне приурочування загибелі Бориса до місця і часу битви на Альті, можливо, мало місце пізніше, під час формування житійного переказу, який підкреслював роль Ярослава як месника за кров братів.
Викликаний обманом із Мурома, Гліб був убитий 5 вересня (і цієї дати немає в літописній повісті) на шляху до Києва поблизу гирла річки Смядині, у Смоленську. Тіло юного князя поховали на місці загибелі.
Після Бориса і Гліба був убитий ще один Володимирович — Святослав, що княжив у Древлянськой землі (на Північний Захід від Києва). Розв’язкою цієї кривавої драми неминуче мало стати зіткнення Святополка з іншим його братом — новгородським кн. Ярославом. Їх чотирилітня із змінним успіхом боротьба за Київський престол завершилася влітку 1019 р. згаданою битвою на Льті, в якій Ярослав отримав остаточну перемогу.
Через деякий час (тобто в 1017 або 1020 р.) за наказом Ярослава тіло Гліба було знайдене і перезахоронене поряд із Борисом у Вишгороді.
Канонізація святих Бориса і Гліба відбулася одночасно з перенесенням їхніх мощей до нової камінної церкви 2-го (15-го за новим стилем) травня 1115 року.
