Степанія СІДЛЯР, радник голови Вишгородської РДА з питань захисту найманих працівників
У ніч із 23 на 24 липня 2016 р. в центрі с. Вища Дубечня від вогнепальної зброї загинув заробітчанин — 28-річний молодий чоловік із Львівщини.
Є древній вислів: «Смерть однієї людини – трагедія, смерть тисяч людей — статистика». У даному випадку, як не гірко визнавати, це вже не трагедія, це — статистика.
Поранення і смерті на Сході України молодих чоловіків, без перебільшення — цвіту України, пояснюємо російською інтервенцією (з метою духовного виснаження і фактичного знищення України як держави). Та смерть молодого заробітчанина зі Львівщини до кожного із нас, живих, ставить немало запитань. І найперше: «Не питай, по кому дзвін, по тобі може бути наступний». Чому цей молодий чоловік (28 р.) у ніч із 23 на 24 липня перебував на відстані 800 км від сім’ї, від рідного дому?
Хоча юридично його у с. В. Дубечня не було, як і мільйонів внутрішніх трудових мігрантів (заробітчан), і, відповідно, юридично і смерті немає, але є незаперечна істина, яку, на жаль, змінити не можна, — згасло людське життя. Мати вже не побачить сина, дружина — чоловіка, діти втратили батька, втратили теплоту, сонце і радість, яку може дати тільки рідна людина (в усіх інших випадках уточнюємо: добрий батько, хоч не рідний).
Тіло на Львівщину повезли чи повезуть не зі Сходу України — де війна, тіло повезуть із с. Вища Дубечня Вишгородського району.
У лютому 2016 р. тіла із м. Києва (обвал будинку по вул. Б. Хмельницького), із м. Ірпеня везли на Хмельниччину й у інші області України.
Причини смертей різні: травми на будівництві, алкоголь та ін. Тіла везуть, і це не війна.
Теоретично: є злочин – має бути покарання. Судячи із інформації, якою я володію: надії на заслужене покарання — примарні. Навіть, якби Господь Бог допоміг і кара за злочин була б справедливою, чи меншим буде біль втрати у сім’ї вбитого? Ні!
І це не одна така згорьована родина. Близько 7 млн працездатного населення — з метою вижити, матеріально утримувати сім’ї — змушені шукати роботу по усьому світу: від далекої Австралії до країн ЄС, в тому числі 2 млн чол. у пошуках роботи внутрішньо мігрує по Україні.
Існує легенда: землю, яку Господь Бог залишив для себе, подарував українському народу. Доля істини в цих словах є. Адже Україна володіє 3/4 чорноземів світу. Має талановитих роботящих людей. А робочі місця, як писав український письменник Богдан Лепкий, можна створювати на кожному клаптику української землі.
І це правда, це реально, це потрібно. Як економіст-практик із безперервним 30-річним стажем з повною відповідальністю за свої слова кажу: це — можливо. Але, на жаль, це потрібно тільки тим, хто змушений у пошуках роботи залишати власні сім’ї, не бачити, як виростають діти, як одиноко в болях чекання старіють батьки, як руйнуються через розлуки сім’ї, тим, чия молодість і кращі роки життя проходять у металевих вагончиках у чужих містах.
Роботодавець бачить у тобі тільки робітника, елемент робочого механізму, який здатний виконувати певний обсяг роботи. Навіть інколи сказати до робітника «Добрий день» принизливо, він (роботодавець) — вище статусом і ростом.
Державному чиновнику, якого направляють на роботу в іншу область чи район, — створюють умови для праці: житло, побут…
Україна, яка за 25 років втратила 40 % ВВП і, відповідно, мільйони робочих місць, альтернативи застосування вивільненої робочої сили не створила, не створила умов для розвитку малого і середнього бізнесу: як і 25 років тому, так і сьогодні власному народу запропоновано метод самовиживання.
Внутрішні трудові мігранти (заробітчани), гірко це визнавати, а ще гірше писати: раби на рідній несвоїй землі.
І обґрунтовую чому:
— обліку людей, які тимчасово працюють на будівництві (5-10 років), на ремонтах доріг, транспорті, реалізації товарів, наданні послуг, у жодній державній установі немає. Як і державної структури, яка б контролювала потік внутрішньої трудової міграції, — немає;
— участі у громадському житті країни, у виборчому процесі тощо, заробітчани брати не можуть (цікаво, що засуджені до певних строків позбавлення волі мають на це право);
— звернутись по медичну допомогу або по стаціонарне лікування заробітчани — внутрішні трудові мігранти – не можуть, бо не є членами територіальної громади.
Трагедія у селі Вища Дубечня свідчить: неможливо не бачити ту велику кількість необлікованого населення у кожному районі Київської області, яка вже по відношенню до місцевого населення становить пропорцію 1:1. Потрібно працювати із кожною із цих категорій населення. Відпрацювати механізм взаєморозуміння, взаємоповаги, дисципліни і порядку.
В іншому випадку такі, як у селі Вища Дубечня, трагедії будуть повторюватись і діти-сироти, жінки-вдови будуть не наслідком загарбницької політики чужоземця Путіна, а страшним наслідком нашого пустослів’я і байдужості.
