01.03.2021

Газета Вишгород. ONLINE

Офіційний сайт газети Вишгород, Новини, архів. ONLINE

Ключі від майбутнього — в нашому минулому

kl1

kl1

Ірина ПИРОЖЕНКО, директор Вишгородського історико-культурного заповідника

Є в Україні чимало місцин, де архітектурні  пам’ятки  розповідають про епохи, що змінювались одна за одною. Вони занесені до списку історичних міст — і держава стоїть на їхньому захисті. Таким містом-музеєм просто неба є Вишгород.

Упродовж кількох століть це літописне місто вважалось одним із найкрасивіших у Київській Русі. Зведений на терасах дніпровських схилів, Вишгород і досі чарує своєю красою подорожніх. Ховаються поміж зелені дерев і пагорбів вузькі звивисті вулички, збігають униз, як струмки до ріки, вдало вливаються в нерівномірний рельєф місцевості.

Їх небагато, таких вуличок, але вони ще є, — і це від них іде той неповторний подих давнини. Неширокими смугами тягнуться вони вгору крутизною, піднімаються на пагорби, звідки відкриваються очам нашим чудові краєвиди, а то підходять зовсім близько до глибоких балок і ярів, порослих кущами та старими березами.

Вишгородський ландшафт таїть у собі неповторний ритм вічної природи, що приваблював сюди людей ще здавна. Численні археологічні матеріали свідчать про те, що територія Вишгорода була заселена вже в добу неоліту (V-ІІІ тис.до н. е.) — і вже тоді тут знали глиняний посуд.

До нашого часу збереглися залишки великого Вишгородського городища ІХ-ХІІІ ст., площа якого становить 80 га. Знали Вишгород далеко за межами Київської землі, адже був він у той час великим економічним, політичним, церковно-релігійним та культурним центром Київської Русі, шанованим і у Візантії.

Через Вишгород проходив знаменитий торговий «Шлях із Варяг у Греки».

Багата була земля  Вишгородщини: її надра породжували залізну руду, мідь, янтар, воду, кремінь, різні глини, пісок. Уже в Х столітті у Вишгороді на місцевій сировині працюють і розвиваються ремісничі майстерні ковалів, склодувів, гончарів, ювелірів, задовольняючи попит місцевого населення, а також прибулих купців та гостей.

Чудова природа Вишгорода, його чисте повітря і цілющі джерела, його наближеність до Києва по найкоротшому водному шляху через Дніпро — зрозуміло, чому Вишгород був резиденцією  Київських князів. (Відомо, що Ярослав Мудрий 1054 року провів тут свої останні дні.)

Перша згадка про Вишгород (як Ольжин град) датується 946 роком, на який припадає початок княжіння Святослава, регентом якого була Ольга, жінка Ігоря Рюріковича: «…І послала вона на них /древлян/ данину тяжку, і дві частини її йшли Києву, а третя — Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом» (Літопис руський).

Данину (мед, олію, зернові, бобові) збирали в керамічну тару. Щоб виробити таку кількість тари потрібна була глина, а гончарної глини у Вишгороді було вдосталь.

Історія Вишгорода пов’язана і з іменем перших канонізованих православних святих Бориса і Гліба, похованих на дитинці (нині — Гора), де знаходиться храм свв. страстотерпців Бориса і Гліба (нині — небесних покровителів міста).

У 1015 році, коли на Київському престолі був Святополк Окаянний, вишгородська знать не погребувала взяти участь у братовбивстві: «Святополк тим часом прийшов уночі до Вишгорода і потай прикликав /боярина / Путшу і вишгородських боярців і сказав їм: «Чи віддані ви мені всім серцем?» І сказав Путша: «Можемо ми голови свої з вишгородцями положити за тебе». Він тоді мовив їм: «Не говоріть же нікому. Підіть убийте брата мого Бориса». І вони обіцялися йому скоро вчинити це». (Літопис руський).

Багато таємниць тримає у собі сивий Вишгород, але всі вони знаходяться в архівах, у землі, в музеях, а ще більше їх уже ніхто не відкриє. Вони кануть у літа…

А ми повинні знати і зберігати свою історію, пишатися славою Київської землі, порівнювати її з іншими державами і на уроках історії будувати своє майбутнє. Бо ключі від майбутнього знаходяться в минулому. Історія будь-якої держави, як і людина, не буває без помилок. І не слід ні прикрашати, ні спростовувати свою Історію, бо це вже буде не істина. Вишгородська земля зберігає в собі великі скарби: тут знайдені залишки неолітичного поселення ІV- ІІ тис. до н. е., кургани епохи бронзи ІІ тис. до н. е., скіфське поселення VІІ-VІ тис. до н. е., сарматські поховання.

У фондах Вишгородського історико-культурного заповідника є раритети, знайдені під час розкопок у Вишгороді. Це і великоднє яйце з кістки оленя ХІІ ст., і речі з чоловічого та жіночого скандинавських поховань скандинавів (знайдено на місці тодішнього кінотеатру «Мир», нині — РЦТ «Дивосвіт»): серед експонатів виставки «Давній Вишгород» — фібули чоловіча та жіноча з цього поховання, цікаве кільце зі знаком «зірка», керамічний посуд. На вул.  Межигірського Спаса було знайдено віслу печатку, на вул. Старосільській та Межигірського Спаса під землею — печі гончарні Х ст., і одна піч зберігається у  павільйоні в музеї гончарства (надалі на цьому місці можна зробити закритий павільйон ремісництва Х ст.).

Біля храму свв. Бориса і Гліба археологи відкопали ще раритет, який міг визначити лише фахівець-археолог (В. Козюба), людина іншої професії просто не надала би цьому значення. Такі речі мають велику цінність для української культури: 14 слів і 58 знаків, що за інформативністю не поступаються берестяним грамотам.

Так звана «Чепура» — це пряслице, на якому нанесено текст: «Чепура пита, Пилип, яку ув’язнив, заклав той мене. Хочу через це волею своєю». (Молода жінка, що вийшла заміж в інший рід, не схотіла там залишатися через ставлення до неї і просилася додому. Наполягала, що це її воля — а це свідчення високого суспільного стану жінок у Київській Русі). Було також знайдено пряслицю з надписами «Невесточь», «Бляти».

Можна ще довго перелічувати знахідки, та я запрошую завітати до Вишгородського історико-культурного заповідника і під час екскурсії залами виставки «Давній Вишгород» почути чудові історії землі, на якій ми живемо.

Архітектурних пам’яток у Вишгороді небагато, тож їх слід берегти як цінний дар історії. Це, зокрема, церква свв. Бориса і Гліба (ХІХ ст.), Земське двокласне училище у Вишгороді. Архівні матеріали свідчать, що в 1908 році, у часи царя Миколи ІІ, на утримання Вишгородського двокласного  училища виділено 2 372 карбованців, на обладнання — 651. Докладніше про це можна дізнатися з матеріалів конференції «Старожитності Вишгородщини», що зберігаються у бібліотеці міста.

Адміністрація  Вишгородського історико-культурного заповідника також розташована на території пам’ятки архітектури, у так званому «Будинку Клюкви», якому в 2005-му виповнилось 100 років. Ця будівля має дуже цікаву історію, та перебуває в аварійному стані і потребує капітального ремонту.

Залишки великого міста багато віків привертали увагу дослідників.

Вперше залишки фундаменту давньоруського храму розкопали у 1816 році. Організувала і оплачувала розкопки київська поміщиця Анна Турчанінова, шукаючи мощі свв. братів Бориса і Гліба.

Писав про Вишгород Максим Берлінський, Павло Свіньїн зробив малюнок села, завітавши сюди у 1825 році. Відвідував Вишгород у 1843 році Тарас Шевченко. Наукові дослідження нашого літописного міста проводились у 1845, 1874, 1934-1937, 1938. 1947-1952, 1966, 1972, 1978-1981, 1999-2000 роках. Тривають дослідження і в останні роки.

Археологи заповідника вже три роки проводять археологічні роботи і передають у заповідник свої знахідки. Цього року заплановано нову археологічну виставку знахідок 2013-2015 років.

До Державного Реєстру нерухомих пам’яток України — Постановою Кабінету Міністрів України  від 27.12 2001 р. — занесено пам’ятку археології національного значення — Городище літописного Вишгорода ІХ-ХІІІ століть; а в 2010 р. — територію історичного ландшафту давньоруського Вишгорода (охоронний № 5899-КВ), який є територією історичного ареалу і Вишгородського заповідника.

Згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини», історичний ареал Вишгорода (містобудівне ландшафтне утворення, що охоплює давньоруське Городище) як частина міста, що зберегла традиційне середовище, потребує збереження та регламентації господарської діяльності в його межах.

Своєрідне різноманітне і добре збережене історичне середовище займає саме вишгородську гору. Крім дитинця вишгородського Городища, воно включає забудову дуже давніх і тісно пов’язаних із ним вулиць Петра Калнишевського і Межигірського Спаса, берегові схили, що є основною панорамою історичного ареалу з боку Дніпра (з боку Київського моря історичний ареал Вишгорода сприймається як цілісне містобудівельно-ландшафтне утворення).

Краєвид високої  історичної і художньої цінності потребує дбайливого збереження, бо може бути порушений навіть незначним втручанням. На жаль, не всі розуміють, що церква святих Бориса і Гліба  є основною  домінантою на дніпровських пагорбах, тому що і в часи Київської Русі, і  сьогодні — це серце міста Вишгорода — духовна спадщина всього православного світу, тому що в цих пагорбах з часів монгольської навали зберігаються тіла святих братів-мучеників Бориса і Гліба, дух яких оберігає наше чудове місто (тому на гербі Вишгорода — зображення святих Бориса і Гліба).

Будувати на цих пагорбах — знищувати духовну скарбницю нашої історії.

Святий отець Серафим Саровський-Чудотворець сказав: «Наше життя — одна хвилина, в порівняні з вічністю». У людини дуже короткий вік, і що вона залишить після себе — пам’ять чи прах? Тож нехай замисляться над словами Чудотворця ті, хто будує, чи ті, хто хоче будувати на історичній духовній  спадщині нашої благословенної землі. І запитаємо самих себе: « Чи збережемо ми святині?..»

У цьому році наше місто відзначає 1070 років від першої згадки в літописі (946). 18 травня всі музеї світу відзначають День музеїв, який в Україні виходить далеко за межі професійного свята. Він має загальнонаціональну вагу. Адже здатність зберігати і примножувати свою культурну спадщину свідчить про зрілість, розвиненість будь-якої нації.

Вітаю з цим днем працівників музеїв, заповідників, а також їхніх друзів, меценатів, які допомагають зберегти нашу історію.

Сердечно бажаю творчої енергії, вдалих пошуків, цікавих знахідок, благополуччя і достатку, здоров’я, непохитної віри в світле майбутнє України.

Всіх бажаючих доторкнутись до історії часів Київської Русі запрошуємо до музеїв Вишгородського історико-культурного заповідника.