Марина КОЧЕЛІСОВА
ФОТО — Андрій МАКСІМОВ, «Вишгород»
Шевченківські дні ми щороку відзначаємо по-різному. Одні на повні груди заводять: «Реве та стогне…». Другі у зажурі згадують нестерпне життя Поета і Пророка та кленуть можновладців, що звели його у могилу. Треті читають вірші і прозу Тараса.
Духовно-просвітницький центр «Спадщина» (нагадуємо, його ініціатором є голова Вишгородської РДА Олександр Горган, а щирим прихильником відродження духовності є міський голова Олексій Момот) відзначив пам’ять українського генія по-шевченківськи пристрасно — за круглим столом, де обговорювали, яку ж, власне, Україну ми будуємо і що й хто буде на оновленій українській землі. Засіданням круглого столу диригувала радник голови ВРДА з питань захисту прав найманих робітників і координатор проектів «Спадщини» Степанія Сідляр.
Високе зібрання — науковці, депутати місцевих рад Вишгородщини, представники громадських організацій і політичних партій, просвітяни, підприємці, журналісти і блогери — ділилися своїми думками щодо правового та соціального захисту внутрішніх трудових мігрантів та щодо статусу і вжитку державної мови. Ці дві теми тісно переплетені і болючі: тому що за чверть століття незалежна держава не спромоглася ні дати роботу своїм громадянам, ні навчити їх української.
Цікаво, що найактивнішу участь у засіданні круглого столу взяли священики УПЦ КП з міста і району. Вони нагадали, що утримання заробітної платні — смертельний гріх і пропонували внести зміни у Трудовий і Податковий кодекси: для легального працевлаштування людей держава нічого не робить, а між тим, якщо зменшити податки, то й міграція зменшиться, люди зароблятимуть вдома. Цікаво, що не оформлена належним чином, без соціального пакету, робота — стосується і місцевої молоді, що, таким чином, звужує свої перспективи на забезпечену старість.
Україна — лідер у постачанні робочої сили в Європу. Міграційні процеси в нашій державі досягли критичної межі, на нелегальних заробітках всередині країни перебуває ледь не третина працездатного населення. І якщо зовнішні трудові мігранти після ухвалення відповідного закону отримали правовий та соціальний захист, то внутрішні трудові мігранти залишаються абсолютно не захищеними. Люди, які працюють на суспільство, — водіями автобусів, будівельниками, продавцями тощо — масово не беруть участь у такому важливому суспільному процесі, як вибори.
Присутні говорили про створення програми зайнятості, надто — у сільського населення. Пропонували доручити нашим представникам у Верховній Раді — вивчити трудове законодавство інших країн, додати наші особливості та надати відповідний законопроект у Парламент. Ішлося про районну програму «Турбота», яка могла би врахувати і соціальні проблеми заробітчан, а також про їхню участь у виборах за місцем роботи (для цього необхідно створити недержавний осередок, громадську організацію, куди б міг звернутися внутрішній трудовий мігрант – такий облік допоможе реалізувати права громадянина та захистити його).
Врешті написали звернення до Верховної Ради України — провести комітетські та парламентські слухання на тему «Стан правового та соціального захисту внутрішніх мігрантів в Україні» для упорядкування процесів внутрішньої трудової міграції, визначення стратегічних напрямків державної політики в цій сфері за міжнародним правом та запросити на ці слухання представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, профільних міжнародних організацій, фахівців наукових установ та представників ЗМІ. (Повний текст звернення чит. на сайті назети «Вишгород» www.vyshgorod.in.ua).
Мова — духовний стрижень народу, тож ідея пластунки Анни Павленко створити безкоштовні курси української мови для всіх охочих вивчити або вдосконалити її отримала безумовну підтримку всіх присутніх на засіданні круглого столу. Із 2012 року цей волонтерський проект діє у 20 містах України. Співкоординатор безкоштовних курсів української Катерина Мельник розповіла про групи у Маріуполі, Чернігові, Херсоні, Кіровограді (для держслужбовців), вимушена переселенка з Луганщини Дора Тимошевська — про свій досвід викладання на 1-2-місячних курсах перепідготовки.
Відрадно, що найбільше пропозицій було від молоді. Пропонували графіті з крилатих виразів українських поетів і письменників про рідну мову на стінах будівель і огорожах підприємств, на набережній Київського водосховища, на лавочках (їх, до речі, можна зробити й «музичними»). Зголошувалися на лекції «Як не треба говорити». Обговорили механізм функціонування безкоштовних курсів української.
Максим Кобєлєв (067-733-76-02; e-mail: [email protected]), редактор порталу мовної політики (www.language-policy.info), запропонував запозичити досвід Київради, яка визначила відсоток рекламної площі на соціальну рекламу (перша «хвиля» — 30 макетів, 1- біг-бордів та 40 сіті-лайтів). І якщо це потребує певних коштів, то програмне забезпечення українською мовою робочих комп’ютерів у міській, районній радах та відділах райдержадміністрації — справа реальна.
Під час обговорення місця і періодичності таких курсів запропонували звернутися до місцевої влади та громадських організацій щодо приміщення: це може бути і мала зала адмінбудинку, і бібліотека, і Центри творчості, і районна організація Товариства Червоного Хреста України, і міська рада ветеранів. Викладачів-волонтерів теж не бракуватиме. Місцеві ЗМІ пообіцяли інформаційну підтримку на сторінках друкованих видань, у передачах радіо та на сайтах. А першими учнями можуть стати держслужбовці — охочі до вдосконалення ділового мовлення. Координатор проекту — Степанія Сідляр (067-603-54-81).
